За всіма гарними словами про реформи стоять сумні реалії: бажання влади будь-що зняти з себе відповідальність та перекласти її на інших, хоча б формально, прагнення максимізувати власні прибутки та прибрати конкурентів з ринку.
Уже початок цьогорічного опалювального сезону продемонстрував, що попри численні запевнення урядовців, нібито вони не покладаючи рук реформують житлово-комунальну галузь, на сьогодні ми не маємо чим тут похвалитись. Крім захмарних, як для бідної країни, тарифів. А ще він зробив очевидним те, що насправді за усіма цими гарними словами про реформи стоять сумні реалії: бажання влади будь-що зняти з себе відповідальність та перекласти її на інших, хоча б формально, прагнення максимізувати власні прибутки та прибрати конкурентів з ринку. І як це не прикро, українці у цьому випадку виглядають такими собі дійними коровами, котрі прив’язані до малооплачуваної роботи через необхідність щомісяця сплачувати комуналку.
Війна між «Нафтогазом» і облгазами
Триває вона уже доволі давно. «Нафтогазові» не дають спокою роздрібні споживачі, котрим постачають газ підприємства, які в Україні контролює переважно відомий Дмитро Фірташ. Нинішні молоді та амбітні газові чиновники також не проти самостійно постачати газ населенню та теплоенерго. Вони уже навіть створили дві спеціальні дочірні компанії для цього. З другого боку, ми далекі від думки, що приватних газорозподілювачів і газопостачальників тримає у цьому бізнесі альтруїзм. Всякий бізнес хоче отримати прибуток. І чим більший, тим краще. Крім того, відома історія, коли перевірили реальних абонентів у одній із центральних областей України і виявили, що насправді їх менше, ніж звітував місцевий облгаз. На тисячі. Натомість усі ці липові «споживачі» за документами отримували газ за цінами для населення і множили борги перед газопостачальником. Можемо не сумніватись, що цей газ продавали за цінами, встановленими для промислових споживачів, і на цьому непогано заробляли. Можливо, саме тому «Нафтогаз» так хоче отримати список абонентів облгазів, а вони вперто не хочуть віддавати свій основний, так би мовити, ресурс.
А де ж у цій ситуації споживачі? А вони виступають такими собі заручниками одних і других. Що і показав старт опалювального сезону.
Недавно Андрій Герус, голова Асоціації споживачів енергетики та комунальних послуг, додамо – колишній член Нацкомісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, висловив свою точку зору на ці події у соцмережі «Фейсбук». Думаємо, вона буде цікавою нашим читачам, особливо з огляду на те, що її автор добре розуміє усі енергетично-комунальні процеси.
Отже, нагадує експерт, на 13 листопада 22 міста були без опалення. Торік таких було не більше п’яти. Проблема наростає, і наступного року, найімовірніше, буде ще гірше. «Окрім специфічних проблем кожного міста, є і загальна проблема для усіх підприємств теплокомуненерго (ТКЕ) — різке підвищення цін на газ. Це матиме наступні негативні наслідки. Перше — залишається мінімум коштів для інвестиційних програм теплокомуненерго. Гроші за газ із спеціальних рахунків автоматично списуються на «Нафтогаз», а решта фінансується за залишковим принципом. У результаті — мережі зношені, втрати тепла високі. Друге — зростання неплатежів та боргів. Із підвищеними тарифами кількість неплатежів зростає. Мінфін із великими затримками платить субсидії, відповідно ТКЕ не вчасно оплачує газ. «Нафтогаз» на борги нараховує штрафи та пені, але ТКЕ не має права дзеркально перекладати штрафи і пені на Мінфін, бюджетні установи та на інших споживачів-неплатників. Отже, теплокомуненерго виходять крайніми у ланцюжку, їхні борги наростають», — вважає А. Герус.
Він також нагадує, що восени 2016 року таких штрафів і пені було близько 5 млрд. грн. Нині сукупні борги ТКЕ та ТЕЦ перед «Нафтогазом» становлять 24 млрд. грн., з них 8,1 млрд. грн. — це приріст боргів за 2018 рік. Зрозуміло, що погашення таких боргів просто нереальне, а з новим зростанням цін на газ вони, навпаки, ще більше зростуть. Відтак далі відбувається ось що: «Нафтогаз», щоб вибити свої борги, перекриває газ (не дає номінацію), формально діючи відповідно до вимог закону. У підсумку — у споживачів немає гарячої води і тепла.
Де крутяться великі гроші, сумління мовчить
Між іншим, А. Герус також нагадав про весняну ситуацію, коли молоді та амбітні газові чиновники з «Нафтогазу», як вони запевняють, так поклалися на те, що «Газпром» після поразки у Стокгольмському арбітражі відразу ж поспішить постачати газ Україні за зниженими цінами, що інших варіантів постачання і не передбачили. Тоді, якщо пригадуєте, українців закликали «прикрутити» газ, аби протриматись до нових поставок. І чимало з них таки прикручували, в тому числі й теплоенерго. Тоді, як стверджують, ТЕЦ переходили на спалювання мазуту, працюючи собі у збиток. І ось ситуація вирівнялась. Один із «нафтогазових» начальників навіть начебто із захопленням писав: «Українці, ви чудові». Однак коли справа стала за теплом для тих самих українців, про патріотизм та солідарність уже ніхто не згадував. «Нафтогаз» наполягає на тому, аби місцеві громади взяли на себе борги приватного постачальника газу, котрий зник з грошима, які сплатили жителі. Але ж формально він діє відповідно до закону.
«Загалом після чотирьох років реформ, — стверджує А. Герус, — ціна на газ стала вищою, «Нафтогаз» став прибутковим, але теплокомуненерго стали глибоко збитковими та з величезними боргами. Відповідальність в уряді перекладають на місцеву владу та погрожують звільняти мерів. Причому той же прем’єр стверджує, що тариф на тепло не може зрости більше, ніж на 16%. І його можна зрозуміти, бо субсидії платити доведеться прем’єру. Тоді місцевій владі залишається хіба що із місцевих бюджетів доплачувати.
Тобто раніше Державний бюджет фінансував «Нафтогаз», а тепер місцеві бюджети мають фінансувати місцеві теплокомуненерго? Просто з одного бюджету переклали на інший? Дещо сумнівна реформа… Звичайним людям, які мали би бути бенефіціаром реформ, від того краще не стало. Мало того, що платять підвищені тарифи, та ще й залишаються без тепла та гарячої води. І схоже, наступної осені буде ще гірше». Хто винен? Невістка…
Просто дивує, як швидко урядовці почали кивати на органи місцевої влади, коли виникають якісь негаразди з комунальними послугами. Це навіть стало схожим на якийсь ритуал: ми, тобто урядовці, ні в чому не винні, це все — місцева влада. Втім, нагадаємо, що саме уряд встановлює «ринкову» ціну на газ, мінімальну заробітну плату, норми споживання компослуг, через парламент регулює кількість і рівень податків, натомість відповідальні за встановлення тарифів на комунальні послуги органи місцевої влади. Навіть попри те, що затверджує їх НКРЕКП. У чому відповідальність місцевої влади? Хіба що в тому, щоб стати таким собі хлопчиком для биття, перебрати на себе весь негатив, пов’язаний із розмірами тарифів.
Крім того, саме до компетенції центральної влади через відповідні підрозділи на місцях належить і розслідування злочинів. Зокрема і таких, коли приватні постачальники тепла зникли разом із грошима. Місцева влада може хіба що до них апелювати із клопотаннями чи вимогами. Накази ж дають згори. Згадуваний прем’єр-міністр В. Гройсман запевняє, що при зростанні ціни газу на понад 23 відсотки ціна опалення не повинна зрости більше, ніж на 16 відсотків. «Не пам’ятаючи» про те, що ціна газу у вартості тепла становить понад 80 відсотків. А ще ж зростає вартість електроенергії, труби потрібно латати та й працівникам теплоенерго зарплату виплачувати. Яка дала б можливість сплачувати ті самі комунальні тарифи та купувати продукти харчування, ціни на які, ймовірно в тому числі і через відмову уряду від регулювання їх, зростають.
У результаті саме споживачі стають тими, хто не отримує вигод від так званих реформ у енергетиці та комунальному господарстві, а також, з одного боку, –рабами комуналки (бо виходить, що ти працюєш лише щоб платити за компослуги), а з другого – заручниками усієї системи, яка не гарантує ні якості послуг, ні притомної ціни на них, ні навіть відповідальності тих, хто насправді винен у всьому цьому.
Реакція Енергетичного співтовариства
Між іншим, усі ці урядові викрутаси очевидні не лише експертам в Україні. На них звертають увагу і закордонні партнери. Після появи постанови уряду щодо газових тарифів інтернет-видання «Українська правда» повідомило про реакцію на неї Енергетичного співтовариства, договірною стороною в якому Україна стала ще у 2011 році. Про це йдеться у листі директора секретаріату організації Янеза Копача.
«Насправді розчаровує те, — пише Я. Копач, — що нові правила були розроблені та прийняті в умовах надсекретності, не дотримуючись жодних правил та принципів прозорого законотворення, що є однією з основ верховенства права, та уникаючи консультацій з секретаріатом, незважаючи на обов’язковість таких консультацій, що вимагає прийнятий Верховною Радою Закон «Про ринок природного газу». Проте найбільша проблема з новими правилами полягає не в хибній процедурі прийняття, а в їхньому змісті.
Попередній аналіз, зроблений секретаріатом, виявив серйозні невідповідності нових ПСО (умов спеціальних зобов’язань. – О. Б.) обов’язковим вимогам, встановленим законом, що створює підстави для непропорційної та дискримінаційної поведінки присутніх на ринку компаній та, як наслідок, призводить до подальшої концентрації ринку. Нова постанова розглядається як така, що шкодить відкриттю українського ринку природного газу та практично виключає будь-яку можливість конкуренції».
Чого чекати далі?
У підсумку можемо сказати, що житлово-комунальні реформи нині виглядають як рух, що веде до гіршого для споживачів. Бо наразі нічого з обіцяного реформаторами, окрім підвищення тарифів, ми не отримали. Не видно навіть натяку на створення ринку послуг, важко уявити собі інших постачальників газу чи електроенергії, крім тих, що уже багато років користуються своїм монопольним становищем. А жонглювання відповідальністю між владою різних рівнів у цьому разі лише підсилює враження про безперспективність цього шляху. А ще ж нове законодавство про житлово-комунальні послуги перекладає відповідальність за цю сферу на самих споживачів. І це було б добре в умовах ринку та можливості вибору. Однак про вибір ми говорили раніше.
У результаті маємо високі тарифи на компослуги, неможливість у багатьох випадках контролювати їхню якість, війни за монопольне становище на цих ринках, і як наслідок усього цього – розгубленого споживача. Чи таким був план, коли розпочинали реформи?
