Професор кафедри філології та перекладу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, доктор історичних наук, член правління Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, ради Івано-Франківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, головний редактор «Калуських історичних студій», активний громадський діяч Олег МАЛЯРЧУК в інтерв’ю газеті «Галичина» наголосив: «Ми не можемо чекати, що хтось напише нам нашу історію – села, міста, краю, держави…»

– Пане Олеже, що означає термін «соляне місто», який Ви вводите в науковий обіг на означення Калуша?

– Західні землі Русі-України з давніх-давен були відомі своїми надрами, тут добували кухонну сіль та займалися ремеслами. Калуш – «соляне місто», а не місто нафтохіміків, у чому кілька років поспіль настирливо переконує нас реклама на відповідних щитах на в’їзді з боку Івано-Франківська. Тим паче, що перед нею, за двісті метрів, – герб міста, де зображено не нафтові вишки, а три топки солі. Треба не підлаштовуватися під тимчасові економічні інтереси, а гордитися своєю історією.

У процесі вдосконалення солеваріння, після відкриття калійних солей на цій базі було засновано перші приватні підприємства: 1867 р. – «Kalibergbau u. Salinen Betribsgesell-shaft», 1909 р. – акціонерна спілка «Kali», а за часів Австро-Угорщини та ІІ Речі Посполитої – ТЕСП – Товариство експлуатації солі поташової.

У часи УРСР відбулася індустріальна розбудова Калуського хіміко-металургійного комбінату «Хлорвініл» – флагмана хімічної промисловості республіки, що, своєю чергою, зумовило розвиток Калуша як міста…

– Наскільки відомо, сформовано вже науковий напрям – «калушознавство»…

– На Калущині дослідницькою роботою – координацією краєзнавчих студій – займаються працівники «Музейно-виставкового центру Калуської міської ради» під керівництвом директора Артура Єфремова разом із творчою інтелігенцією, яку очолює редакційна колегія «Калуських історичних студій». До речі, до неї, крім мене як головного редактора й моєї заступниці, докторки філологічних наук, професорки, завідувачки кафедри філології та перекладу ІФНТУНГ, депутатки Івано-Франківської обласної ради восьмого демократичного скликання Оксани Когут, упорядника та відповідального редактора, провідного наукового співробітника Краєзнавчого музею Калущини Івана Тиміва і згадуваного А. Єфремова, входять також докторка історичних наук, професорка Львівського національного університету ім. І. Франка Оксана Франко, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України та методики викладання історії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Ігор Райківський, кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу франкознавства Інституту Івана Франка Національної академії наук України Андрій Франко, кандидат історичних наук, доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Олег Єгрешій; кандидат історичних наук, доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Андрій Королько, заслужена учителька України Оксана Тебешевська (депутатка Івано-Франківської обласної ради шостого, сьомого й восьмого демократичних скликань), головна спеціалістка загального відділу виконавчого комітету Калуської міської ради Мар’яна Думенко; заслужена вчителька України (Калуський ліцей № 10), літературна редакторка Ольга Кецмур; наукова співробітниця Меморіального музею «Калуська в’язниця» Людмила Андрійчук.

«Музейно-виставковий центр Калуської міської ради» є науково-дослідницьким і культурно-просвітницьким закладом, призначеним для вивчення та збереження пам’яток матеріальної й духовної культури. До його складу входять Краєзнавчий музей Калущини, Музей-оселя родини Івана Франка, виставкова зала, Меморіальний музей «Калуська в’язниця» та Меморіальний комплекс «Криївка Черемоша». Він є інструментом комунікації з громадою у справі надбання і збереження української національної та світової історико-культурної спадщини. Свідченням цього є вихід у світ цілої низки наукових збірників, проведення регіональних конференцій, круглих столів, організація виставок. Отож творча спільнота Калущини сформувала цілий науковий напрям – калушознавство для ознайомлення широкого загалу з неповторним колоритом історико-культурної спадщини міста, його відомими постатями та пам’ятками природи й популяризації духовних скарбів і туристичного потенціалу краю в нерозривному зв’язку з минулим України та Європи.

Калушознавство на сьогодні охоплює дедалі більше тем, зростає кількість наукових досліджень і число ґрунтовних праць. Зокрема, велику видавничу роботу з історії Калущини започаткували Богдан Яневич, Михайло Коломиєць, Микола Когут, Книгу Пам’яті національно-визвольної боротьби ОУН і УПА краю – Іван Семаньків, Степан Лесів, Олег Відливаний, Людмила Андрійчук, історіографічну та джерелознавчу – Володимир Грабовецький, Іван Тимів, Петро Сіреджук, літературознавчу – Оксана Тебешевська, Василь Ганущак, Петро Шевчук, Анатолій Онишко, Іван Павліха, Іван Ткачик, Ігор Гаврилюк, Тетяна Тебешевська-Качак, Віталій Півторак, Дмитро Іванців.

Дослідження драматургії краю розвинули Оксана Когут, Ігор Липовський, спортивного життя – Ростислав Михайловський, громадського жіночого руху – Люба Липовська, філокартію та сфрагістику (спеціальні дисципліни з вивчення відповідно історії поштівок та печаток. – Ред.) – Олексій Оніщук, Ігор Ільницький, фотоальбомну справу – Василь Мельник, Михайло Коломиєць, Василь Пилип’юк, історичну біографістику – Лідія Іваницька, Богдан Тимків, Марта і Дарія Ониськів (Мельник), Наталія Мельник, історичну мемуаристику – Василь Івасюк, Василь Уштан, Степан Петраш.

Топоніми вивчали й вивчають Михайло Миронюк, Теодозій Король, Ігор Бойкович, екологію – Роман Захарія, Надія Рим, Василь Фіцак та Олександр Коваль, який досліджує і місцеве дзвонарство, економіку «соляного міста» – Олег Малярчук, Іван Костів, журналістику – Ярослав Шандура, Богдан Тимків, Віра Перегіняк, Мирослава Побуцька, Оксана Мудрик-Гузинець, Галина Когут та інші.

Частина сіл Калущини має ґрунтовні нариси з історії населених пунктів і церкви. З перелічених напрямів і позицій стає зрозуміло, що настав час створення відповідного колективу з числа фахових істориків, краєзнавців, представників громадськості для узагальнення науково-пошукових напрацювань і досліджень з метою написання багатотомної історії міста Калуша та розвитку його промисловості.

– Якими своїми книгами найбільше пишаєтеся?

– Перша – це монографія «Тоталітаризм проти західноукраїнського села», яка вийшла друком 2008 р. у видавництві «Місто НВ» в Івано-Франківську на основі захищеної кандидатської дисертації. Друга – колективна монографія «Міжвоєнне село Західної України: соціум, господарство, духовність» (2014 р. Івано-Франківськ, друкарня «Симфонія форте»). Наступна – «Соціально-економічні процеси в західному регіоні Української РСР (1964–1991)» (2015 р., м. Івано-Франківськ, «Симфонія форте»).

Пам’ятною є й багаторічна творча праця з учителькою мистецтва Болехівського ліцею № 1 «Академічного» Болехівської міської ради, учителем-методистом Олександрою Малендевич над навчальним посібником «Художня культура рідного краю. Івано-Франківщина» (2016 р., перевидання 2017 р.). Навчальний посібник був створений як додаток до підручника Масол Л. «Художня культура» для 9 класу і спрямований на узагальнення учнівських знань, набутих на попередніх уроках у процесі ознайомлення з основами художньої культури, виховання патріота і громадянина в контексті пізнання мистецьких цінностей Прикарпаття.

2108 р. ми також разом працювали над перевиданням творів Наталії Кобринської – організатора жіночого руху на Галичині. У цій справі велику допомогу надавали Юрій Черневий – тодішній голова постійної комісії Івано-Франківської обласної ради з гуманітарної політики та свободи слова, депутат обласної ради Сергій Адамович та незабутній Василь Пилип’юк – автор дизайну обкладинки.

– Ви започаткували серію книжок із історичного краєзнавства. Хто допомагав у їх випуску? Які джерела фінансування?

– Загалом це було колективною ідеєю, а не лише моєю. Свої зусилля максимально спрямовував на об’єднання всіх небайдужих і «пишучих». Більшості з нас притаманний вроджений егоїзм, який часто шкодить як справі, так і кожному зокрема. А це – приклад того, як можна разом (колективом) значно більше зробити й осягнути. Першість у цих намірах належить уже згадуваному І. Тиміву, першому лауреатові премії ім. І. Рубчака. Ми часто тепер жартуємо, що раніше на полі історичного краєзнавства (калушознавства) самотньо «блукали» Микола Когут, Михайло Коломиєць, Богдан Тимків, Теодозій Король, Богдан Яневич, а тепер нас, організованих довкола «Калуських історичних студій», два десятки.

Уже впродовж п’яти років проводимо історико-краєзнавчі дослідження на базі Краєзнавчого музею Калущини. За цей час видано книжки: «Нам пора для України жить» (2016), «Калуські історичні студії», томи 1–4 (2017–2020), п’ятий сподіваємося теж невдовзі презентувати; «Калуш на давній поштівці та фотографії» (2017); «Історія музейництва на Калущині: локальний вимір» (2017, 2019); «Калуська міська рада першого демократичного скликання: історія в документах» (2020) та ін.

– Розкажіть про себе, творчі плани.

– Родом я з Отинії на Коломийщині, де 1983 р. закінчив середню школу із золотою медаллю. Того ж року вступив на історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника. Служив у війську в Архангельській області нинішньої Російської Федерації в ракетних військах стратегічного (космічного) призначення, брав участь у запуску штучних супутників Землі. Відтак дев’ять років працював на різних посадах у загальноосвітніх школах Калуша…

Упродовж останніх років склалося так, що до Дня міста Калуша (остання неділя травня) – презентуємо черговий том «Калуських історичних студій». Не виняток і цей рік. Якщо з огляду на обставини, пов’язані з коронавірусом, не вдасться провести презентацію вчасно, то перенесемо на сприятливіші часи – на літо чи осінь. На вересень 2021-го заплановано проведення краєзнавчої конференції «Калушознавство в історії Бойківського краю». Власними силами намагаємося проводити і щорічні обласні науково-практичні конференції. До цієї справи залучаємо науковців Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, Львівського національного університету ім. І. Франка, співробітників Меморіального комплексу «Дем’янів лаз», Державного підприємства «Науково-дослідний інститут галургії», Калуського фахового коледжу економіки, права та інформаційних технологій та ін.

Я щасливий, що вже можу писати не тільки те, що «мушу» чи зобов’язаний (методичне забезпечення викладання навчальних дисциплін, наукові статті в Scopus, Web of Science, Index Copernicus), а й те, що хочу. До речі, наше рідне міністерство у щорічних звітах викладацько-професорського складу «не зараховує» краєзнавчих публікацій і не стимулює цим займатися. Не заперечую, що треба дописувати у світові журнали і виводити нашу українську науку на відповідний рівень. Але, можливо, варто «прирівнювати» 10 чи 20 публікацій із краєзнавчої тематики до однієї статті в Scopus чи Web of Science. Кому, крім нас, потрібне наше краєзнавство, як, зрештою, і українська мова, література, історія?

Підходить до завершення багаторічна творча праця авторського колективу (Олег Малярчук, Оксана Когут, Роман Івасів, Василь Остап’як) – «Івано-Франківське обласне культурно-наукове товариство «Рух» – провісник українського Відродження 1989–1991 років». Книжка містить унікальні архівні документи і текстовий матеріал із діяльності опозиційної комуністичній тоталітарній системі в УРСР, СРСР громадсько-політичної «неформальної» організації, яка сформувалася в Івано-Франківську в 1987 році й виступила засновником новітніх товариств, партій, спілок та обрання на альтернативній основі депутатів місцевих, районних, Івано-Франківської обласної і Верховної Рад УРСР 4 березня 1990 р. У ній висвітлено головні етапи діяльності товариства («Малого Руху»): співпрацю з аналогічними організаціями інших міст країни, діаспори; боротьбу за збереження духовних скарбів українського народу; охорону навколишнього середовища; формування організованої політичної сили, яка широкомасштабними акціями протестів виховувала національну самосвідомість, гордість, честь та обов’язок.

То була одна з перших в Україні громадсько-політичних організацій нового типу – національна за формою і духом. Видання приурочене до 33-ї річниці створення культурно-наукового товариства «Рух» і адресоване громадськості та небайдужим до минулого галицького краю. На скрижалях історії закарбовано тисячі імен правозахисників, дисидентів, рухівців, проведених ними акцій, які розкривають розмаїття форм і методів національного поступу в прагненні українців до незалежності. 24 серпня 1991 р. – дню українського національного воскресіння – передували будні, титанічна, на перший погляд, непомітна праця сотень і тисяч подвижників національної ідеї, котрі й заклали підмурівок нашої державності.

Розробляємо й комплексну програму в сфері культури та духовного життя – «Арт-Карпати», де головна увага відводиться збереженню місцевих традицій та духовного потенціалу аматорських колективів і творчих особистостей Прикарпатського краю.

– Які напрацювання, як колись казали, зі «школи передового досвіду» в краєзнавстві Ви порекомендували б?

– Ідеальний варіант – проводити краєзнавчо-дослідницьку роботу на базі музеїв-осель, місцевих краєзнавчих, етнографічних чи меморіальних музеїв. Для цього передусім мають бути наявні фахові історики, а також мусять долучатися всі небайдужі. Спільними зусиллями можна досягти вагомих напрацювань.

Популяризація і презентація – на базі місцевих бібліотек, так, як це робиться, наприклад, у Калуші. Інтелігенція міста й району при центральній районній бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка (директорка Наталія Воробець) створила своєрідне об’єднання «Дивосвіт пера і слова». Тут систематично відбуваються презентації нових книжкових видань, зустрічі з творчими особистостями – письменниками, художниками, краєзнавцями.

Хочу відзначити велику роботу, яку проводить Івано-Франківський обласний державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді та Івано-Франківська обласна організація Національної спілки краєзнавців України на чолі з Михайлом Косило.

– Яке Ваше життєве кредо?

– У житті треба мати активну життєву позицію та працювати, а не чекати, що хтось щось «має дати»...

– Які Ваші найяскравіші спогади з культурно-просвітницького життя краю?

– Їх чимало: 6 травня 1990 р. – святкування 90-річчя товариства «Січ» у с. Заваллі на Снятинщині; 5–7 липня 1990 р. – Перший всесвітній собор духовної України в Коломиї; 17 – 20 серпня 1992 р. – всеукраїнське свято «Гомін Чорного лісу», присвячене 50-річчю УПА; відкриття меморіального комплексу Степана Бандери в Старому Угринові… Ці заходи мали здебільшого політичний відтінок. Тепер для молодого покоління це вже далека історія.