Жителям і гостям села Підлісся Загвіздянської сільської територіальної громади презентували унікальне видання – першу краєзнавчу книжку про історію цього давнього населеного пункту «Підлісся – моє рідне село, моя мала Батьківщина» Федіра Чорноуса.

Презентація книжки стала справжнім святом, організованим старостою села Підлісся Ігорем Іванишиним та начальницею відділу освіти, культури, молоді, спорту та соціальної роботи Загвіздянської сільської ради Марією Гладішко, яке об’єднало близьких за духом людей, чиї серця зігріті великою любов’ю до свого рідного села, хто хоче зберегти його минуле не тільки у людській пам’яті, а й зафіксувати для майбутніх поколінь, з великою надією, що саме вони будуть вершити його прекрасне прийдешнє.

Свято почалося з молитви та освячення о. Василем – настоятелем Храму вознесіння Христового в селі Підлісся та о. Володимиром – священником Храму Святого Отця Миколая у Тисмениці. Після чого з привітальним словом виступив голова Загвіздянської сільської територіальної громади Володимир Ружанський, який висловив вдячність авторові книжки за велику подвижницьку працю і підкреслив її велике значення, адже «Підлісся – моє рідне село, моя мала Батьківщина» стало першою книжкою про історію цього давнього поселення, вихід якої приурочений до 565-ої річниці заснування.

Присутні мали можливість переглянути музичний фільм, який зафіксував процес творення книжки у його найщемливіших моментах – під час спілкування автора зі старожилами села про давноминулі події, побувати в місцях партизанської слави у Чорному лісі – зокрема біля залишків зруйнованого схрону у лісовому урочищі «Намісники», де загинули 14 упівців з боївки чотового «Миші».

Також і сам Федір Чороноус, уродженець села, інженер за фахом та педагог за покликанням, розповів про те, як писалася ця книжка:

– Довелося не один день посидіти в архівах та в наукових бібліотеках Львова та Івано-Франківська, опрацювати велику кількість історичних джерел, українські та польські часописи кінця ХІХ-початку ХХ століть, навіть для себе дізнатися багато нового. Наприклад, знайома багатьом приповідка, що в Пацикові кози кують (Пациків – історична назва села – авт.) є перекручена якимось жартуном, бо початково вона звучала так «в Пацикові коси кують», адже побутує легенда, що на околиці Пацикова у «Гнилому куті» жив старий коваль зі своїми п’ятьма синами-силачами, які щодня на світанку бралися до роботи у своїх кузнях і той дзенькіт було чути на всю округу…

Варто згадати також вже всіма забуті курорти Олесів та Зосінек родовищами мінеральної води та багатими покладами лікувального торфу з мінеральним складом.

І, звичайно, як зізнається автор, найважче було писати розділи про національно-визвольну боротьбу та репресії радянської влади, адже немало односельців загинуло у боротьбі за волю України, понад 150 осіб разом з дітьми вивезено до Сибіру. Микола Слободян, якого малою дитиною разом з сім’єю спіткала ця жахлива доля, поділився з присутніми своїми спогадами про ті часи.

Загалом книжка описує всі аспекти життя цього мальовничого села від давніх часів до сьогодення. Охоплюючи соціально-господарське та побутове життя, культуру та духовність, освіту та медицину, спорт та патріотичне виховання, усну народну творчість та звичаї і обряди, перед читачами постає яскрава картина, сповнена любові і радості, смутку і жалю, боротьби і смирення багатьох поколінь, які народжувалися, жили і помирали у цій мальовничій місцині з цілющими джерелами і густими лісами, яка також стала для багатьох початком дороги у велике життя, у широкий і незвіданий світ.

Інформації про село разом з картами та світлинами було так багато, що в електронному варіанті книжка нараховувала понад тисячу сторінок. На жаль, бути надрукованою в такому об’ємі вона не могла, тож Федору Васильовичу довелося скорочувати тексти, зменшувати карти, викидати деякі світлини. У підсумку книжка налічує 775 сторінок та вміщує більше тисячі світлин.

Автор на зустрічі не раз наголошував, що, в першу чергу, завдячує виходом книжки своїм односельцям, які не тільки надихали його під час писання, а й невтомно ділилися своїми спогадами та збором матеріалів, надавали сімейні архіви. У книжку вклали знання, вміння і частинку серця та душі редактор Ганна Шекеряк-Данилюк та художник Сергій Костишин, вони також поділилися своїми враженнями від роботи над книжкою. Вшанували присутні і дружину Федора Васильовича – пані Нелю Прокопівну та сина Дмитра, які невтомно допомагали автору рухатися до поставленої мети.

Велика вдячність голові Загвіздянської сільської територіальної громади Володимиру Ружанському, завдяки якому вдалося знайти кошти на друк в івано-франківському видавництві «Місто НВ».

Відтепер ця книжка займатиме почесне місце на полицях бібліотеки, стане чудовим посібником для проведення уроків краєзнавства, прикрасить книжкові полиці багатьох поліссян і служитиме їм надійним оберегом у збереженні багатої історичної та культурної спадщини рідного села.

Святкову атмосферу свята підкреслив і чудовий концерт з ведучими Іриною Якимів та Андрієм Довбушем, в якому взяли участь народний аматорський вокальний ансамбль «Джерело» та квінтет народних інструментів – як подарунок від Будинку культури села Загвіздя, також пролунали авторські вірші у виконанні Мар’яни Якубів та вірш Максима Чорного. А Галина Різничук під супровід гітари виконала пісню «Цвіте бузок».

Завершилося дійство чудовим акордом – Федора Чорноуса за давнім сільським звичаєм вшанували перевеслом.

На сьогодні книжка вже помандрувала в країни Європи та за океан – в Канаду та США, передана в Державні архіви Івано-Франківської та Львівської областей, в Наукову бібліотеку ПНУ ім. В. Стефаника, Львівську національну наукову бібліотеку України ім. В.Стефаника та Національну бібліотеку України ім. І.Вернадського, в найближчих планах – передати її в українську бібліотеку й архів ім. Т. Шевченка у Лондоні.

Світлини Ольги Куцан.