Не може не тішити той факт, що український кінематограф впевнено й активно розвивається. Прем’єри 2020-го чітко дають зрозуміти: це фільми, на які потрібно ходити не лише з точки зору патріотизму та з метою підтримки української кіноіндустрії, а насамперед тому, що це якісний та конкурентоспроможний продукт. Воєнна драма «Черкаси», котра вийшла на широкі екрани вітчизняних кінотеатрів 27 лютого, одна з них.

Івано-Франківськ став третім містом після Львова та Луцька у всеукраїнському допрем’єрному турі фільму, який називають одним із найочікуваніших 2020 року. До кінотеатру «Космос» із презентацією стрічки «Черкаси» завітали продюсери Ірина Клименко і Дмитро Майстренко, актори Євген Ламах і Дмитро Сова, а також іванофранківець Володимир Бойко – один із членів екіпажу морського тральщика «Черкаси». Презентація воєнної драми в Івано-Франківську була дуже атмосферною, з аншлагом та гучними оплесками. Але не забігатиму наперед, а розповім про все поступово, і, звісно, не забуду поділитися власними враженнями від фільму.

«Черкаси» – це дебютна робота режисера Тимура Ященка. До створення картини його надихнуло відео на ютубі, на якому моряки «Черкас» співають пісню Ляпіса Трубецького «Воїни світла», котра стала одним з гимнів Революції гідності. Зазначу, що у фільмі майже з документальною точністю відтворили цей уже історичний епізод.

Стрічка заснована на реальних подіях новітньої української історії. Це перший художній фільм національного кінематографу про Військово-морські сили України та один з небагатьох – про анексію Криму. Тож це дебют не лише режисера, а ще й теми. Рейтинг стрічки – 12+.

Від написання сценарію до готового фільму минуло 6 років, робота над картиною розтягнулася на 3 роки, хоча сам знімальний процес був значно коротшим. Зйомки тривали 39 днів, 80 відсотків яких відбувалися у відкритому морі на буксирі «Корець», адже тральщик «Черкаси» залишився в Криму. Актори зізнаються, що грати не на суші було доволі непросто, але водночас це допомогло їм краще вжитися в ролі.

В основі сюжету – оборона тральщика «Черкаси», заблокованого російськими окупаційними військами в бухті Донузлав у березні 2014-го, під час анексії Криму. Екіпаж судна три тижні чинив опір окупантам і був єдиним з дев’яти українських кораблів, який не здався ворогові і не спустив Державного прапора. Можна подумати, що стрічка буде неймовірно героїчною і пафосною. Одразу скажу, що пафосу в ній не знайдеш. Натомість показано звичайних людей із сильними і слабкими сторонами, котрі через певні обставини повинні були швидко зрозуміти, що таке справжній патріотизм і героїзм. «Це чесна історія, кіно про кожного з нас, – зауважує актор Євген Ламах. – Зазвичай ми чи боїмося, чи просто не хочемо дивитися правді в очі, нам неприємно бачити себе збоку. А в цьому фільмі якраз кожен побачить себе збоку і вже буде вирішувати, хоче він таким залишатися чи буде змінюватися».

Центральними персонажами стрічки є прості українські хлопці з села – Мишко (Євген Ламах) та Лев (Дмитро Сова) з полярними характерами та долями, котрі з різних причин опиняються на військовому кораблі «Черкаси». Актори, як на мене, зіграли своїх героїв блискуче. Також у фільмі знімалися Роман Семисал, Олег Щербина, Руслан Коваль, Євген Авдєєнко, Вадим Лялько, Олесь Кацион, Вадим Запісочний, Віталіна Біблів. Варто відзначити, що поруч з професійними акторами на знімальному майданчику були й моряки, котрі тримали оборону на кораблі 2014-го. Звісно, вони не мали за плечима акторського досвіду, проте, переглядаючи стрічку, складно зрозуміти, де в кадрі актори, а де військові. Крім того, вони допомагали лицедіям вживатися в роль, розповідали про нюанси та особливості служби на кораблі. До речі, командир тральщика «Черкаси» Юрій Федаш, котрого неперевершено зіграв Роман Семисал, консультував знімальну команду під час роботи над стрічкою.

Фільм «Черкаси» вийшов цілісним і реалістичним. Були моменти, коли мені здавалося, що дивлюся документальну стрічку, а не художнє ігрове кіно. І це не дивно, адже фільм не ідеалізує персонажів, не показує їх надлюдьми чи супергероями, а просто розповідає історію, герої якої можуть сумніватися, помилятися і просто бути такими, яким є кожен з нас у житті. Додає реалістичності мовне тло фільму, в ньому немає штучності. Персонажі розмовляють українською, російською, суржиком, вживають діалектні та сленгові слова і ненормативну лексику. І це все переносить глядача в атмосферу справжнього військового корабля. Варто зазначити, що екіпаж тральщика «Черкаси» під час подій 2014 року представляв майже всю Україну, і це тонко передано, зокрема й мовою. Впевнена, діалоги літературною українською з уст моряків звучали б, м'яко кажучи, штучно. І, як на мене, присутність у фільмі живої мови, котрою щодня розмовляють реальні люди, є досягненням українського кінематографа, адже ще донедавна фарби кіномови були значно біднішими.

Багато екранного часу присвятили відтворенню життя на флоті. Це зроблено чесно і жорстко, без ідеалізації служби на кораблі. Насправді в нашому кінематографі не так багато фільмів, котрі відтворюють реалії української армії без прикрас.

Слоган стрічки «Черкаси» будуть чинити опір» дуже тонко передає основний меседж і характер картини. У цій простій фразі, котра зовсім не схожа на гасла, якими часто грішать фільми made in Ukraine, заховано справжні мужність і патріотизм. Переконана, цей фільм має всі шанси стати певним прикладом того, як можна розповідати про війну мовою кіно, і для цього не обов'язково героїзувати персонажів та ділити їх на поганих і хороших.

Але попри реалістичність стрічки, не варто забувати, що це все ж таки художній фільм, а не документальний, тому тут є вигадані історії, сюжетні лінії, котрі підсилюють історію і роблять її яскравішою.

Режисура, операторська робота, акторська гра, музичний супровід, візуальна частина «Черкас» є тими пазлами, котрі утворюють цілісне, якісне і правдиве кіно, котре після перегляду змушує глядача повертатися в думках до тих чи інших сцен і, найголовніше, нагадує кожному, що війна триває. Це важливий меседж. Адже і на шостому році війни в Україні, про це, на жаль, ще потрібно нагадувати.

Для мене дуже важливим у фільмах є закінчення, адже саме воно може як урятувати, так і занапастити кінороботу. Кінцівка «Черкас» дуже метафорична та неочікувана. Це той випадок, коли після крапки залишається багато запитань та роздумів. І це дуже круто, адже таким чином фільм не закінчується, а продовжує розгортатися в головах і серцях глядачів. Після фінальних титрів глядачі допрем'єрного показу в Івано-Франківську мовчки підвелися, далі вибухнули гучні оплески. Це індикатор. Фільму вдалося не просто сподобатися чи не сподобатися, а викликати емоції, правдиві і щирі.

Знімати картини про сучасну історію – справа не з легких, проте дуже потрібна. І, як на мене, творцям стрічки вдалося впоратися з цим. Фільм не ідеалізує нікого, адже кожен має право на помилку. Також підкуповує його чесність та справжність, відсутність штампів, якими грішать більшість патріотичних українських стрічок. Це один із найсильніших і найчесніших фільмів про російсько-українську війну, тому моя оцінка – вісім за десятибальною шкалою з приміткою: героїчна драма з реальним обличчям.