Низку добрих справ звершили, провадять чи розпочали в Угринівській територіальній громаді поблизу Івано-Франківська. Без перебільшення, діяльність на підвідомчій території місцевого органу самоврядування кипить від самої появи ТГ. Причому однаково на теренах обох сіл громади – Угринова і Клузова. І попри те, що близьке розташування до обласного центру Прикарпаття дарує громаді не менше викликів, ніж існує переваг від такого сусідства. Й незалежно від того, що ТГ створено поза накресленнями так званого перспективного плану формування об’єднаних громад на Івано-Франківщині. Отож нині про особливості місцевого господарювання за нинішніх умов у державі, про здобутки і втрати угринівців і клузівчан, їхні сподівання, проєкти й перспективи розповідає голова Угринівської сільської ради територіальної громади Мирослав ВІВЧАРЕНКО.

– Пане Мирославе, скільки не буваю в Угринові, завше натрапляю на упорядкований газдівський рух у селі: як не копають траншеї під каналізаційні мережі або опоряджують стіни сільської медичної амбулаторії, то облаштовують хідники чи впорядковують проїзні частини сільських вулиць і вуличок. А не так давно спостерігав, як монтували на кінцях піших переходів обабіч центральної вулиці села, через яку пролягає магістраль «Івано-Франківськ – Галич», макети школяриків, що є останнім, сказати би, «писком моди» в боротьбі за зниження числа нещасних випадків на українських автошляхах… То такий стиль життєдіяльності громади – ні дня без меншого чи більшого кроку вперед?

– То диктат теперішньої доби – або ти живеш у ритмі часу, тобто рухаєшся по висхідній, або ж тупцюєш на місці, що рівнозначно задкуванню. А перед Угринівською ТГ постає повсякчас чимало викликів – навіть деякі її територіальні переваги обертаються на практиці проблемами.

Втім, у селі – будь-якому – роботи повно. Якщо, звісно, дивитися на його територію газдівським оком… Ось ми, приміром, провели масштабні роботи з облаштування у ТГ системи водовідведення – зокрема зі «врізання» до готової частини центрального каналізаційного колектора бокових вуличних відгалужень до осель наших жителів. За кілька останніх років поспіль встигли охопити цією справою, виконаною суто коштом сільського бюджету, вулиці Правди, Вишневу, Квіткову, частково Нову, Космонавтів, Франка, Садову в Угринові, а також Сонячну, Шевченка та Яремчука у Клузові.

Але що означає прокласти каналізаційні мережі до селянських обійсть? А те, що спершу вулиці необхідно геть розрити, а відтак, після монтування трубопроводів, не лише засипати рови й рівці, а й вирівняти-розрівняти поверхні доріг до первинного стану, або ж принагідно й за можливості впорядкувати їх і краще. А принагідно – і прилеглу територію. Скажімо, у Клузові облаштували доріжку для пішоходів на вулиці Світлій-Карпатській та впорядкували меморіальну могилу борцям за волю України.

Отже, розкопати легко… Та під час відновлення вулиць дався взнаки брак гравійної суміші. Дарма що живемо на березі річки Бистриці Солотвинської – взяти звідти цей матеріал і кілька років тому, й донедавна було зась через існування на рівні обласної ради заборони на руслоочисні роботи. Що ж вирішили? Ще позаторік викопали у Клузові котлован для збирання дощової води, який тепер слугує й «пожежною водоймою». А гравій, добутий таким чином, використали на впорядкування вулиць.

– Ви згадали каналізаційний колектор, про який ми не так давно писали як про заморожений «зусиллями» обласної влади будівельний об’єкт. Чи вдалося Вам зрушити цю справу з місця?

– Ми зверталися з цього приводу, як «Галичина» повідомляла, скрізь – навіть до Офісу Президента. Адже то не жарт – 12 мільйонів бюджетних коштів, в тому числі 10 – із державної скарбниці вклали в той проєкт, а виконали менше половини необхідних робіт, хоча за кошторисом мали розпочати й завершити…

Та, схоже, лише у правоохоронних органах зацікавилися цією темою й розпочали «розкопки». Правда, ще днями з Державної аудиторської служби України звістили нас, що невдовзі з управління Північного офісу Держаудитслужби у Волинській області прибудуть спеціалісти, які займуться вивченням причин і обставин появи нашого довгобуду. Чому саме волиняни, а не, скажімо, фахівці управління Західного офісу ДУС в Івано-Франківській області візьмуться за ті дослідження, сподіваюся, зрозуміло.

Як на мене, призвели до таких плачевних наслідків та збитків зловживання, халатність і безконтрольність керівництва колишнього департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування і архітектури Івано-Франківської обласної держадміністрації, який виступав замовником цього будівництва. Більше того, цей департамент ліквідували, а натомість створили новий, але не визначили його правонаступником попереднього, що є порушенням конституційного принципу відповідальності держави. То хто ж тоді і кого спитає за те?

– Пригадую, як торік ледь не перетворився на довгобуд і капітальний ремонт вулиці Незалежності в Угринові, передбачений у президентській програмі «Велике будівництво»…

– Ми зіткнулися тоді зі спеціальним блокуванням того проєкту вартістю 5,5 млн грн. То був своєрідний політичний маніфест місцевих сил під вибори-2020. Ішлося про те, мовляв, що доки у громаді при владі Вівчаренко, дороги не буде. Інакше кажучи, гальмували роботи з тим, аби угринівці і клузівці віддали свої голоси вже не за мою кандидатуру, а за когось іншого… Проте після тих перегонів дорогу нам зробили, причому дуже доброякісно, за що я вкотре – вже й через газету – висловлюю вдячність фірмі «ПБС», як і за те, що встигли освоїти ті кошти до завершення 2020-го.

Тепер наносимо розмітку на відремонтований автошлях, а заодно, як ви підмітили, поставили й макети школяриків на краях піших переходів – і це вже дало свої результати – ДТП на цій ділянці шосе істотно поменшало. Велика подяка за підмогу в закупівлі двох із чотирьох таких макетів – відомій будівельній фірмі «Ярковиця», зокрема особисто її керівникові Володимиру Балагурі. Це давні наші партнери, з якими триває тісна співпраця, котрі завше підкладають нам своє плече…

Загалом постійно моніторимо стан наших вулиць – навіть щебеневе покриття на них має бути на відповідному рівні, а про ямковий ремонт, сказати б, на випередження, годі й казати. За останній рік мільйон уклали й у брукування хідників.

– Наскільки пам’ятаю, проєктом, не менш «топовим», ніж каналізування сіл громади, тобто таким, який не здійснити без залучення додаткових коштів чи то з обласного бюджету, чи з Державного, було для Вас і будівництво захисної дамби у Клузові – давно назріла потреба в ній…

– Щоби здійснити цей і справді давній задум, заручилися підтримкою керівництва Дністровського басейнового управління водних ресурсів (БУВР). Ми самотужки, за гроші громади, виготовили кошторис на спорудження дамби, звичайно, лише з одного боку Бистриці Солотвинської – щоби той об’єкт захищав наш Клузів від великої води. А в БУВР включили наш проєкт у розробку масштабного берегоукріплення з обох боків річки – в державну програму, що, звісно, дає підстави на його незабарну реалізацію...

Також провели русловиправні роботи на річці Бистриці Солотвинській за співфінансування з бюджету Угринівської сільської ради. Направили листи-заявки до Дністровського БУВР на інженерно-пошукові роботи ще двох аварійних ділянок лівого берега названої річки, які мали б увійти до плану робіт комплексної програми русловиправних робіт, яку нарешті ухвалила сесія обласної ради.

В нас є проєкти, які конче необхідно втілювати в життя, але на їхню реалізацію нам бракує власних коштів. Таких проєктів не один і не два. Скажімо, ще кілька років тому виготовили проєктно-кошторисну документацію на добудову Угринівського ліцею. Свого часу під новий корпус ліцею відвели (пристосували) приміщення, яке зводили під комерційну структуру. Тому ця будівля з її, приміром, вузькими коридорами, не відповідає «шкільним» параметрам, в неї своя специфіка, так би мовити. А з огляду на постійне зростання числа учнівської молоді у громаді, вона стала затісною. Ми це давно передбачали, тому й визріла ідея прибудови до ліцею нового навчального корпусу. Але на це потрібно 60 млн. грн. Сума значна для будь-якого бюджету, тим паче – для сільського. Тож просуваємо цей проєкт, де лише можемо. Поки що позитивного рішення нашої проблеми не отримали. Розуміємо, що виділити такі кошти з Держбюджету для невеликої громади ніхто не погодиться.

Та не здаємося, а шукатимемо джерела фінансування й надалі. А заразом пішли іншим шляхом. Розбудовуємо початкову школу – заплановано реконструкцію її в частині добудови, здійснено розрахунки, складено проєктно-кошторисну документацію. Облаштуємо додаткові чотири класні кімнати, що дасть змогу розвантажити навчальні приміщення ліцею. До речі, цього року у громаді піде в перший клас близько 80 дітей!..

Оскільки окремого закладу дошкільної освіти в Угринівській громаді поки що немає, функціонують дошкільні підрозділи у гімназії та ліцеї – загалом чотири групи, які включено в систему закладів загальної середньої освіти. Приміром, в Угринівській гімназії одну групу відкрили торік. На 2021-2022 навчальний рік заплановано розширення мережі дошкільних груп ліцею, тобто додаткову групу відкриваємо у Клузові. Вже 1 вересня нова (п’ята!) група буде функціонувати! А для цього пророблено величезний обсяг робіт – від ремонтів, тендерних процедур до закупівлі меблів та розширення штату працівників. Так ми збільшимо кількість дітей, охоплених дошкільною освітою. Відкриємо тут як мінімум чотири робочі місця.

– Судячи з того, що більше половини коштів у бюджеті ТГ передбачено на розвиток сфери освіти, цей напрям діяльності сільради – один із найголовніших…

– Авжеж. Адже нинішня шкільна молодь – то майбутнє громади. Тож щороку до 13-мільйонної субвенції, яку нам виділяє держава, додаємо свої шість-сім. І розмах роботи в цьому сегменті життєдіяльності ТГ відповідає тим фінансовим обсягам. Скажімо, лише в реконструкцію системи обігріву гімназії – переводимо її з пічного опалення на централізоване – вклали мільйон. Тим паче, що маємо постійне зростання числа учнів у наших навчальних закладах. Приміром, якщо торік у ліцеї й гімназії навчалося 543 дитини, то на початок нового 2021/2022 навчального року кількість їхніх учнів зросла до 590! У ліцеї, до речі, вперше створили паралельні три(!) перші класи. Отже, демонструємо постійний прогрес у розвитку освітньої мережі. Попри дуже конкурентне середовище, розширюємо коло освітніх можливостей у громаді. Дуже гарним бонусом є якісно організований освітній процес: система підвезення шкільним автобусом, групи подовженого дня.

Ринкові механізми функціонування позашкільної освіти спонукали нас до ще одного важливого напряму у сфері освіти: запланували відкрити Угринівську дитячу мистецьку школу. Цю ідею нам продиктували такі економічні реалії. Ті з наших обдарованих дітей, батьки котрих працюють в Івано-Франківську, можуть користуватися безплатно послугами музичних та інших закладів міського позашкілля. За всіх інших – оплачувала громада (за навчання 22 дітей, які не мають такої змоги, ми заплатили торік понад 400 тисяч гривень). Тож подумали, що на ті гроші та ще й доклавши дещицю до них могли б і в себе створити мистецьку школу. Над цим нині й працюємо.

– У громадах краю масово закривають такі позашкільні установи…

– А ми, навпаки, вирішили започаткувати, й сесія сільської ради підтримала цей задум. Правда, відразу зіткнулися з кадровими, організаційними проблемами. Департамент культури надав нам необхідні консультації, тож крок за кроком реалізуємо і цей проєкт. Наша мистецька школа функціонуватиме на базі закладів освіти та культури, вже розпочато ремонтні роботи в Будинку культури. Гадаю, невдовзі заради цієї мети – а саме: для студії танців та інших групових занять – облаштуємо тут і велику залу…

– Які класи збираєтеся відкрити в такому закладі?

– Передусім школа матиме музичний напрям. У нас, скажімо, аншлаг з освоєння навиків гри на гітарі й фортепіано, також діятимуть класи бандури і скрипки. Звісно, як уже згадував, і танцювальна студія працюватиме, й майстерня образотворчого мистецтва… Гадаю, відкриємо п’ять–шість робочих місць лише для людей творчих професій.

До речі, ще у січні 2021 року з Тисменицького будинку дитячої та юнацької творчості ми «перетягли» до себе секцію пішохідного туризму, яку відвідували діти з нашої громади. І тепер вона функціонує на базі Угринівського ліцею – для цього сесія сільради затвердила спеціальну програму.

Отже, як бачите, розвиваємо освітню галузь комплексно, відразу на всіх рівнях: дошкілля, загальну середню, позашкілля. До речі, з 1 квітня функціонує Молодіжна рада Угринівської громади. Активна молодь часто ініціює різні культурно-просвітницькі, благодійні та екологічні заходи, долучається до життя громади. Формуємо майбутніх громадських активістів.

– Бачу, що Ваша громада – в числі переможців одного із цьогорічних конкурсів Goethe-Institut. Тобто і в такій справі, як залучення у соціально-економічний розвиток ТГ різних грантів, маєте свої успіхи…

– Так, начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту сільради Тетяна Тарас написала проєкт про придбання обладнання для сфери культури і його обрали для фінансування. Серед 1400 заявок – усього 24 переможці. І наша громада серед них! Це показник…

Ми виграли інфраструктурний грант на розвиток інновацій у сфері культури від Інституту Гьоте за сприяння Посольства Німеччини в Україні. І маємо тепер від німецьких партнерів 80 тисяч гривень на закупівлю відповідної техніки… Тішимося. Та водночас і сумуємо, бо програли інший «грантовий розіграш». Адже паралельно подавали заявку й на участь у конкурсі Асоціації органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати – Україна».

Наш проєкт стосувався розвитку спортивної інфраструктури громади (придбання бетонних тенісних і шахових столів). Перший етап відбору у Львові ми пройшли, а в Івано-Франківську, у другому турі конкурсу, коли відповідна комісія обласної ради провадила остаточне оцінювання проєктів, що надійшли із Прикарпаття, нас уже не відібрали до числа переможців. Шкода звичайно. Шукатимемо кошти деінде. Бо проєкт і справді хороший – недорогий, але дієвий, практику в якого можна було б поширити й на інші ТГ регіону.

Втім, особисто для мене в тому немає нічого дивного. Ще з часу постання 29 квітня 2018 року Угринівської ТГ ми самим фактом своєї появи поламали чиїсь децентралізаційні плани. Відтоді й доводиться домагатися здобутків не так у конкурентному середовищі, про що згадував вище, як у банально недоброзичливому, коли перед нами зачиняють двері де лише можна. Але вичерпніше про це – якось іншим разом.