Попри війну в Україні й пов’язані з нею ускладнені умови праці в Івано-Франківській центральній міській клінічній лікарні й далі вдосконалюють форми й методи лікування пацієнтів. Навіть продиктована обставинами оптимізація такої багатопрофільної структури, як ЦМКЛ, та істотне зростання потоку хворих до неї через наплив до регіону переселенців не змогли порушити усталену тут упродовж десятиліть традицію освоєння нових медичних технологій. Не завадила цьому й пандемія COVID-19, в чергову хвилю якої поволі занурюється Прикарпаття… Власне, про це й інше і розповідає в ексклюзиві для «Галичини» директор Івано-Франківської центральної міської лікарні Тарас МАСЛЯК.

– Тарасе Романовичу, з початком осені в нашому краї знову активізувався SARS-Cov-2, про який через бойові дії в Україні вже було всі й забули. Чим цього разу характерна та інфекція на прикладі Вашої лікарні, що спеціалізується на лікуванні й цієї недуги?

– Так, ми й далі приймаємо пацієнтів з таким захворюванням, як робили від самого початку пандемії. Суто для них у стінах лікарні діють створені ще позаторік окремі реанімаційне й терапевтичне (з умовною назвою «Терапія №2») відділення. Але, дяка Богові, хворих на «ковід» надходить до нас набагато менше, ніж їх було, наприклад, ще торік цієї пори, – в середньому троє – п’ятеро щодоби. Тому постійно зайнятими в «Терапії №2» є лише трохи більше половини із розгорнутих там 40 ліжок. І то це переважно пацієнти із середньою формою COVID-19, і буває лише кілька з двох-трьох десятків осіб – з важкою.

Водночас холодний період 2022-2023 рр., в який ми входимо, обіцяє бути так само важким в епідеміологічному плані, як і попередні. Адже, крім різних штамів SARS-Cov-2, в повітрі циркулюють і інші віруси, які викликають характерні для звичайної простуди симптоми. Тому, даруйте за відвертість, на наших краян чекає весь набір вірусозаразних захворювань – від, сказати б, простого ГРВІ до небезпечного так званого вологого грипу, випадки якого вже маємо…

Та лікарня працює і працюватиме у звичному штатному режимі.

– Тобто приймаєте, крім «ковідних» хворих, і пацієнтів з інакшими недугами.

– Безперечно. Інша річ, що останнім часом їх значно побільшало. Причому переважають люди із запущеними хворобами – серцево-судинними відхиленнями, онкологічними патологіями, цукровим діабетом, легеневими недугами, ускладненими хронічними захворюваннями. Як видається, вони вчасно не зверталися до сімейних лікарів, не проходили обстежень. Втім, чимало серед них і вимушено переміщених осіб зі сходу й півдня України – це переважно люди, які не отримували ні ефективної медичної допомоги, ні належного лікування на тому чи іншому етапі свого життя.

То проблема. Через надмірний наплив таких хворих нам довелося навіть сформувати своєрідний облік потенційних пацієнтів. Звісно, цього в нас ще не бувало, щоби люди чекали в черзі на лікування у стаціонарі. Але такі обставини склалися: немає змоги взятися за всіх хворих одразу через їхню надмірну порівняно з потужностями нашої лікарні кількість.

– Свого часу, як пригадую, ще до пандемії «ковіду», з огляду на зростання числа серцево-судинних хвороб Ви зробили ставку на розвиток у ЦМКЛ кардіохірургії. Як нині справляєтеся з проблемами «сердечників», котрі, скажімо, потребують хірургічного втручання, щоби зостатися здоровими, а то й живими?

– Маємо й сьогодні, на жаль, великий потік хворих з інфарктами міокарда – по троє – п’ятеро щодоби. Попри війну і воєнний стан у державі й важчі, ніж були раніше, умови праці ми й далі вдосконалюємо методи і форми лікування наших пацієнтів. Зокрема активно розвиваємо й кардіохіругію – щотижня проводимо по три – п’ять операцій на відкритому серці.

З початком бойових дій в Україні до нашого краю прибули на тимчасове проживання кілька київських кардіохірургів, яких ми прийняли на роботу – серед них професор Василь Романюк. І спільно з прикарпатськими колегами вони оперують за новими методиками. В тому числі проводять і такі малоінвазивні операції, які в Україні більше ніхто не робить. Скажімо, влітку наші кардіохірурги освоїли разом із київськими правобічне лапароскопічне втручання на серці – це нова методика, яку доти ні ми, ні наші колеги, котрі прибули до нас зі столиці, не практикували.

Вже зробили з десяток таких операцій. І бачимо, що ця методика дає дуже гарні результати – після такого хірургічного втручання одужання хворих відбувається дуже швидко, й вони повертаються до нормального життя у стислі терміни.

– А чи вже вийшло на «проєктну потужність» відділення травматології, яке в ЦМКЛ відкрили два роки тому?

– Аякже. Але ми й далі його розвиваємо. Тамтешні хірурги – молодці, бо освоїли практично всі операції – і протезування, і заміну суглобів – не лише кульшових, а й колінних – декілька таких операцій уже зробили. А також навчилися замінювати ліктьові й навіть плечові суглоби. Це одні з найважчих хірургічних втручань у сучасній медицині. Але ми їх робимо на світовому рівні, як у великих міжнародних травматологічних центрах, – і цивільним, і військовим.

Хоча деяку частину зі щойно перелічених процедур здійснюють і в профільній приватній клініці у Чернівцях, та, як свідчать відзиви, наші фахівці оперують набагато краще – ми створили для того всі умови, і маємо відповідне обладнання.

Хірургічні втручання високого рівня здійснюють і у відділенні трансплантології, відкритому рік тому. І йдеться тут не лише про пересадку нирки – підготували вже трьох пацієнтів до такої операції, а й про заміну серцево-легеневого каркасу тощо. А буквально недавно у стоматологічному відділенні запрацював і підрозділ щелепно-лицьової хірургії – тут проводять і такі операції, які в нашій області більше ніхто не робить.

– Судячи з цього, а також із досягнень кардіохірургії, травматології ЦМКЛ, про які Ви щойно повідали, така технологічна інтенсифікація в діяльності Вашої лікарні неабияк спрощує життя нашим краянам. Адже в багатьох випадках їм уже не треба їхати до Львова, Чернівців чи Києва, щоб, образно кажучи, лягти «під ніж» хірурга, – можна це зробити і майже вдома…

– Безумовно, цей чинник важливий і для нас насамперед тим, що є такі випадки, коли хворого, котрий потребує негайного хірургічного втручання, можна й не встигнути довезти до Львова. Приміром, у нас працюють і добрі судинні хірурги – скажімо, ім’я Ростислава Сабадоша відоме й за межами Прикарпаття. Недавно вони освоїли хірургічне лікування пацієнтів із розшаровуючою аневризмою центральних судин. І вже успішно провели кілька таких операцій. А ця патологія якраз із тих, що в разі її загострення в у хворого зостається дуже мало шансів на порятунок. Усе залежить від того, наскільки оперативно вдасться покласти його на хірургічний стіл. Тобто треба зуміти зробити це вчасно. До Львова точно можна й не довезти живим.

– Ви розповідаєте про здобутки хірургів інших підрозділів, а чи й в самій хірургії теж запровадили цього року якісь новації?

– Так, суто хірургічне відділення також непогано працює. Приміром, під його «дахом» створили панкреатологічний центр, де команда хірургів під орудою Анатолія Богуша успішно практикує цілий комплекс сучасних операції на підшлунковій залозі. З хорошими результатами в локалізації як пухлинних захворювань цього органу, так запальних процесів у ньому й інших патологій.

Запровадили й нову методу лікування інсультів – пацієнтів з цими проблемами, на жаль, теж маємо вдосталь. Загалом такий спосіб ліквідації тромбів у судинах головного мозку, як тромболізіс (розчинення кров’яних згусточків через введення певного препарату), ми освоїли ще два роки тому, й відтоді успішно його застосовуємо. А місяців чотири тому запровадили і тромбоекстракцію – новітню технологію, менш затратну й оперативнішу, коли тромби витягуємо із судин спеціальними катетерами. Придбали для того відповідне обладнання… Тут лише головне, як у першому випадку, так і в другому, – щоби пацієнта з інсультом вчасно доставили до нас.

Словом, попри лихо в державі наші лікарі інтенсифікували свою роботу завдяки освоєнню новітніх технологій і постійно розвивають свої вміння і навики. Бо це насамперед працює на неухильне підвищення якості медичного обслуговування в ЦМКЛ.

– Чи ті ініціативи фахівців лікарні, чи Вашу напругу в технічному забезпеченні їхніх напрацювань належно оцінюють-підтримують на обласному рівні чи й державному?

– Нашу спроможність до проведення тих чи інших операцій, надто ж складних досить високо оцінюють у Національній службі здоров’я. Звідти надходять кошти за них. Власне, державна підтримка й полягає в оплаті за ці операції, і чим вони складніші, тим, сказати б, дорожчі. А з огляду на те, що ми проводимо по сім – вісім тисяч різних хірургічних втручань за рік, то фінансове сприяння держави в нашій роботі відповідне. І то слугує й матеріальним стимулом для наших лікарів, підживлює їхнє бажання освоювати нові технології, хоча на першому місці в такій справі, звичайно, – висока якість одужання хворого.

Все ж хотілось би, щоби фінансування лікарні було кращим. Бо воно, як і було завше, ще недостатнє. Для забезпечення того, що ми робимо в освоєнні новітніх технологій, повторюю, воно непогане. Скажімо, в нас немає заборгованості із виплатою заробітку медичному персоналові. Але, приміром, постійно бракує коштів на закупівлю устаткування, модернізацію наявного обладнання. Також докладаємо повсякчас власних зусиль, аби наші пацієнти були забезпечені медичними препаратами по максимуму. Є моменти, звісно, коли десь якихось препаратів бракує чи їх попросту немає. Але в середньому на 90 відсотків ми із цим соціальним викликом змушені самі справлятися і справляємося, бо бачимо, яка ситуація в суспільстві…