Напередодні 80-річчя утворення УПА, яке відзначали водночас із празником Покрови Пресвятої Богородиці, було презентовано в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка книжку «Лицарі без жаху і без смерти…». Назвою цього літературно-документального видання став перший рядок вміщеного в ньому вірша поета Василя Пачовського. Книжка-альбом, яку упорядкував знаний літературний критик, есеїст, голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ) Євген БАРАН, присвячена ще одній річниці – 30 червня минуло 115 років від дня народження Головного командира УПА та голови Проводу ОУН на українських землях генерал-хорунжого Романа Шухевича, який мав псевдо Тарас Чупринка, а ще – Роман Лозовський, Тур. Як свідчать віднайдені архівні матеріали, він прийшов на світ не у Краківці Яворівського району (так донедавна стверджували автори багатьох публікацій), де його батько працював суддею в місцевому суді, а у Львові. Загинув Р. Шухевич смертю героя на своїй підпільній квартирі в с. Білогорщі біля цього міста 5 березня 1950 р. внаслідок розробленої і здійсненої чекістами та військовими операції з його захоплення або ліквідації.
Р. Шухевичу присвячено перший розділ «Лицарів без жаху і без смерти…», а другий – історії утворення й діяльності УПА. Власне, за змістом ці два великі розділи тісно переплітаються. У передньому слові Євген Баран означив видання як книжку-альбом, бо, за його словами, вона чимось нагадує мозаїку. Справді, використані тут різножанрові матеріали (фрагменти історичних розвідок, спогадів учасників УПА, публікації з періодичних видань, зокрема й повстанських, поезії і публіцистичні тексти військово-патріотичної тематики) походять із різних джерел, належать різним авторам, окрім того, у книжці наведено низку документів, є унікальні світлини з домашніх архівів.
Безперечно, зацікавить читачів і короткий нарис самого Р. Шухевича «З життя бойовика», який уперше був надрукований 1940 р. з псевдонімом Б. Федорович у газеті «Краківські вісті». Це розповідь про те, як за наказом чільника звена членів ОУН «Дзвона» (таким було тодішнє бойове псевдо Шухевича) вранці 22 березня 1932 р. у Львові було здійснено вбивство комісара польської політичної поліції Еміля Чеховського, який у своїй діяльності вдавався до терористичних методів проти українських підпільників. Застрелив його Юрій Березинський – студент Львівської політехніки, рідний брат Романової дружини Наталії.
Надруковано у книжці також звернення Тараса Чупринки до бійців і командирів УПА у травні 1945-го після остаточного розгрому гітлерівської Німеччини, в якому наголошується: «Великий внесок у перемогу над Німеччиною внесли й Ви, Українські Повстанці. Ви не допускали, щоб німець свобідно господарив на українській землі і вповні її використовував для своїх загарбницьких цілей. Ви не дозволяли йому грабити українські села, не допускали до вивозу в Німеччину. Ваша караюча рука гідно відплачувала за розстріли і палення сіл… У боротьбі з Німеччиною наша Українська Повстанча Армія зорганізувалася і пройшла першу бойову школу.
Та з розвалом Німеччини вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант – Росія. Від віків поневолюючи Україну, вона не зрезигнує з неї ніколи, незалежно, чи в неї царський режим, чи «найдемократичніша в світі республіка». І саме оця «соціалістична республіка» вирішила остаточно покласти край українським самостійницьким змаганням».
Тож Головний командир УПА наприкінці свого звернення закликає українських повстанців: «Новими методами боротьби, пристосованої до нової обстановки, дайте відповідь ворогові на його наступ».
А як починалася УПА, котра, як відомо, боролася супроти і гітлерівських окупантів, і московських поневолювачів українського народу? Як їй вдавалося вести цю збройну боротьбу одразу на два фронти? У заяві Головного командування УПА за 25 вересня 1947 р. за підписом Тараса Чупринки читаємо: «Українська Повстанська Армія постала з бойових груп ОУН (керованої С. Бандерою) в 1942 р. в умовах завзятої боротьби українського народу проти гітлерівських загарбників».
Подані у книжці «Лицарі без жаху і без смерти…» матеріали свідчать, що вже на початковому етапі існування перших відділів УПА, створених на Поліссі і Волині, їхні бої з новими – нацистськими окупантами переважали бої з большевицькими партизанами, які значних бойових акцій проти німців не провадили, а заходили в українські села та грабували їхніх жителів, убивали національно свідомих селян. 7 лютого 1943 р. сотня УПА, очолювана Довбешком-Коробкою (справжнє ім’я цього визначного члена ОУН, уродженця Волині – Григорій Перегійняк), здійснила наступ на містечко Володимирець і вступила у бій з гітлерівцями. Повстанці зокрема напали на дім, де перебували шуцмани (так називали українських поліцаїв, які служили окупантам. – Ред.), і роззброїли їх – здобули 20 крісів, амуніцію, інші потрібні їм речі. Тоді серед ворога загинуло семеро осіб разом із командантом жандармерії, а з вояків повстанської сотні було одного вбито і двох поранено.
Довбешко-Коробка поліг 22 лютого 1943 р. в бою з гітлерівцями біля Висоцька. А дещо раніше від нього, у жовтні 1942 р., на Поліссі зорганізував перший відділ УПА військовий референт Краєвого Проводу ОУН на Північно-Західних Землях Остап – Сергій Качинський, колишній старшина польської армії, син православного священника. Він загинув 10 березня 1943 р. у бою під час нападу повстанців на німецький магазин зброї й амуніції в с. Оржеві на Рівненщині.
У випущеній Головним командуванням УПА листівці зазначено: «УПА – це збройна сила українського народу; боротися в рядах УПА – це почесний обов’язок кожного громадянина України». А щодо цілей народної армії, то вона боролася передовсім «за Самостійну Соборну Українську Державу на українській землі» і «Проти німецького та московського імперіалістичних наїзників українського народу». Тут же в листівці щодо конкретної ситуації роз’яснено: «Большевицьких парашутистів УПА вважає за передовий загін московських імперіалістів і поборює їх нарівні з німецькими грабунковими бандами».
Серед героїв народної армії – і наш краянин «Степан Стебельський (Хрін) – легендарний командир УПА». Саме з таким заголовком надруковано у книжці нарис письменниці, вчительки, депутата обласної ради Оксани Тебешевської про свого односельця з Голиня на Калущині – чільного члена ОУН, командира сотні тактичного відтинку «Лемко» УПА–Захід, кавалера Золотого Хреста Боєвої Заслуги I кляси. Народився С. Стебельський 18 жовтня 1914 р., а загинув 9 листопада 1949-го в Чехословаччині, біля села за 65 км на схід від м. Брно.
І в тематичному підрозділі «Українська Повстанська Армія у спогадах її бійців» упорядник видання подав фрагменти дослідження, яке, певна річ, особливо зацікавить прикарпатців, – ідеться про книжку Світлани Дякун «Майстри кривих дзеркал: Погляд на історію великої брехні», що побачила світ 2005 р. в Івано-Франківську. Розповідається в ній серед іншого про обставини загибелі на світанку 17 травня 1954 р. у криївці на горі Березовачка біля с. Зелена Надвірнянського району командувача 4 округи УПА–Захід «Говерла» полковника Грома – Миколи Твердохліба та його дружини Ольги Герасимович-Твердохліб. Світло на цю трагічну подію проливає Анна Матвейко-Попович, яка виконувала обов’язки господині бункера і була єдиним живим її свідком.
Також подано уривки зі спогадів інших учасників національно-визвольної боротьби – переважно з Тернопілля. Зокрема упорядник видання наводить фрагменти дослідження про участь у ній жителів свого рідного села Джурина Чортківського району, де до ОУН, а згодом до УПА вступило понад 150 осіб і аж у чотирьох сім’ях зазнали найбільшого горя – втратили по троє своїх синів-повстанців.
Презентуючи «Лицарів без жаху і без смерти…», Євген Баран повідав, що задум укласти й видати таку книжку виношував ще до 100-річчя Романа Шухевича. Власне, ця ідея народилася у спілкуванні з його земляком відомим поетом Нестором Чиром, який жив у Надвірній і взявся зібрати й підготувати до книжки спогади учасників націоналістичного підпілля – прикарпатців, а Євген – тернополян. Однак Н. Чир через хворобу так і не зміг стати співупорядником задуманого видання – 2014 року він помер. Утім, наближення двох знакових дат – 80-річчя утворення УПА і 115-ї річниці від дня народження Романа Шухевича стали для голови ТОПІЖ благодатним імпульсом і доброю нагодою підготувати 196-сторінкову книжку, яка вийшла друком в івано-франківському видавництві «Місто НВ».
– Це свого роду моя офіра поколінню галичан, завдяки якому наш край має імідж нескореної землі, – сказав Євген Баран. – Те покоління вояків УПА знайшло своє продовження в бійцях нинішніх ЗСУ, котрі готові до останку захищати від ворога українську землю. А Роман Шухевич – це для мене знакова постать XX століття, і серед військових не тільки українських. Це постать, котра викликає у мене захоплення як воїн, як політик і просто як людина. У моїй родині по лінії мами теж були вояки УПА, дехто з них загинув у боротьбі з ворогом. Маємо усвідомити трагедію і велич українських повстанців 40–50-х років минулого століття, які мужньо, до останнього подиху боролися за Україну, навіть тоді, коли вже не сподівались дочекатися перемоги в цій збройній боротьбі…
Звісно ж, презентоване видання – не наукова монографія, упорядник наголосив на пізнавальному для широкого читацького загалу значенні своєї нової книжки. Вона має відкрити очі на головну шляхетну мету боротьби українських повстанців у 40–50-х роках минулого століття – здобуття незалежності України і на яскраві особистості учасників ОУН під проводом Степана Бандери – тим нашим співвітчизникам, хто ще перебуває в полоні нав’язаних радянською системою впродовж багатьох десятиліть упереджених поглядів на цю історичну постать, штучних страхів перед бандерівцями. А такі люди є й серед переселенців, які через повномасштабну російсько-українську війну масово переїжджають зі східних та південних регіонів України до нас на Прикарпаття. Тож нині, коли українські війська дають гідну відсіч рашистській мілітарній армаді, склалися особливо сприятливі умови для такого просвітництва. Тим-то у презентованій книжці подано «Десять заповідей українського націоналіста», перша з яких вельми співзвучна часові нинішньої російсько-української війни: «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї», та доповнення до цього «Декалогу» – менш відомі «12 прикмет характеру українського націоналіста» і «44 правила життя українського націоналіста». Також вміщено перелік усіх бойових нагород УПА, який проілюстровано відповідними світлинами.
Втім, окрім цих «азів», необхідних для розуміння суті ОУН і УПА, упорядник підібраними до книжки матеріалами заторкує і досить складні питання ставлення ОУН(б), того ж Головнокомандувача УПА до мельниківського крила ОУН, до дивізії «Галичина». А Роман Шухевич, про що свідчить згадана вище заява Головного командування УПА за 25 вересня 1947 р., сповідував такий концепт: «Українська Повстанська Армія понадпартійна. В ній борються всі, кому дорога справа Самостійної Української Держави, без різниці поглядів, політичних переконань і партійної приналежности. Але рівночасно з цим УПА цілком визнає той велетенський вклад, що його внесла ОУН, керована Степаном Бандерою, в справу утворення, зміцнення і розвитку УПА». Члени ОУН, як вказано у заяві, «становлять понад 50% усього складу УПА», ОУН «відстояла її політично від нападів як з боку опортуністичного табору, так і з боку національних ворогів України, вона доклала найбільших зусиль для успішного розвитку УПА…».
Р. Шухевич шукав шляхи поєднання ОУН(б) з усіма політичними силами задля спільної боротьби з ворогами України на два фронти. Упорядник «Лицарів без жаху і без смерти…» наводить із виданої 1970 р. в Нью-Йорку–Торонто–Лондоні книжки «Роман Шухевич (Ген. Тарас Чупринка). Командир армії безсмертних» Петра Мірчука – «одного із найавторитетніших дослідників Української Повстанської Армії у першій спробі історії УПА» – фрагмент, який починається такою інформаційною інтригою: «В 1944 році Шухевич-«Чупринка» зробив спробу притягнути до участи в УПА всю організацію полк. Мельника. Через колишнього члена тієї організації майора «Поль-Польового», що в 1943 р. перейшов до УПА і в 1944 р. при організуванні старшинської школи УПА «Олені» в Карпатах був призначений її комендантом, звернувся Головний Командир УПА до Ольжича-Кандиби, діючого заступника вождя організації полк. Мельника, з пропозицією нав’язання тіснішої співпраці і, як перший крок в тому напрямі, вислання до старшинської школи УПА відповідних кандидатів з рядів тієї організації; по закінченні тієї старшинської школи вони повинні заняти старшинські пости в УПА. Кандиба-«Ольжич» особисто погодився на цю пропозицію і власним рішенням прислав до школи кільканадцять членів організації полк. Мельника як кандидатів на старшин».
Чим закінчилась та спроба «нав’язання тіснішої співпраці», читачі довідаються з книжки «Лицарі без жаху і без смерти…». Наголосили на важливості таких видань для формування національної свідомості кожного українця, привітали упорядника книжки з цим внеском у написання історії УПА модератор презентації – голова ОО Національної спілки краєзнавців України Михайло Косило, кандидат філологічних наук, літературознавиця Марта Хороб, директорка ОУНБ ім. І. Франка Людмила Бабій, письменники академік Володимир Качкан і краєзнавець Василь Бабій, на пропозицію якого багато присутніх придбали цю книжку з тим, щоб за кошти від продажу її примірників купити термобілизну для українського воїна – сина письменника й журналіста з Тлумача Михайла Батога – Олега. На думку міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, упорядкована Євгеном Бараном нова книжка про УПА і Романа Шухевича нині, під час великої російсько-української війни, дуже потрібна для виховання у молоді готовності захищати нашу державу від будь-яких підступів і посягань на її незалежність, для того, щоб кожен українець сповна усвідомив, хто є нашим одвічним ворогом. Мер обласного центру поінформував, що вже зовсім скоро вийде друком книга на основі матеріалів із викупленого міською владою у власника приватної колекції архіву Марка Боєслава – Михайла Дяченка (народився 25 березня 1910 р. у с. Боднареві на Калущині, загинув 23 лютого 1952 р. в с. Дзвинячі нині Івано-Франківського району). Під час представлення видання «Лицарі без жаху і без смерти…» звучали вміщені в ній вірші цього чолового поета Української Повстанської Армії, ідеолога, публіциста і пропагандиста українського збройного підпілля ОУН–УПА, військового та політичного діяча, редактора підпільного часопису «Чорний ліс», що виходив у 1947–1950 рр.
Патріотичного духу презентації книжки додало авторське виконання пісень письменником і митцем Володимиром Гловацьким, йому акомпанував на скрипці заслужений артист України, керівник ансамблю народної музики «Бревіс» обласної філармонії ім. Іри Маланюк Ярослав Бибик.
