Леся УКРАЇНКА (Лариса Косач Квітка) – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її поезію, прозу, опубліковані мільйонними тиражами, вивчають ще змалку, про творчість і життя письменниці написано надзвичайно багато праць, тож ми знаємо про неї, мабуть, майже все. Проте дискути про поетесу тривають і досі, а кожен факт із її цікавого та нелегкого особистого й творчого життя знову й знову викликає захоплення цією дивовижною особистістю. Ось деякі найцікавіші з них:
● Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Косач Квітка. У колі сім’ї її називали Лесею, тож вона вибрала цей більш милозвучний варіант. А псевдонім “Українка”, який запозичила у дядька Михайла Драгоманова, котрого любила і дуже поважала, вперше використала у 13 років. Драгоманов на початках свого творчого й політичного життя підписувався як “Українець”, а дівчина хотіла бути схожою на нього.
● У родині Лесю називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька.
● В дитинстві Леся Українка була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту, тож її можна було назвати дитиною-індиго. Читати навчилась ще в 4 роки, у 5 вона почала писати драматичні твори, у 6 вже майстерно вишивала, а у 9 років написала свій перший вірш «Надія». Про рівень її розвитку свідчить і те, що всього у 19 років дівчина написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер.
● Поетеса знала багато європейських мов: окрім слов'янських (української, російської, польської, болгарської), також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину. Бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської. Багато перекладала, зокрема твори Гоголя, Тургенєва, Міцкевича, Марію Конопніцьку, Гейне, Гюґо, Свіфта, Шекспіра, Байрона, Жорж Санд, Аду Негрі, Гергарта Гауптмана, Метерлінка, Гомера. Все це справді ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.
● Крім цього, Леся чудово грала на фортепіано. Змалку захоплювалася мистецтвом, мала неабиякий хист до музики. На жаль, хвороба прикувала її ще дівчинкою до ліжка, тому відомої піаністки з неї не вийшло. Якби не хвороба, можливо, Леся стала би ще й геніальним композитором.
● На превеликий подив сучасників, при всьому цьому різноманітті талантів дівчини мати Лесі - Олена Пчілка - не вважала дочку досить талановитою і розумною. Також відомо, що Олена не дозволяла дочці відвідувати школу аж до 5-го класу. До цього періоду дівчинка займалася за індивідуальною домашньою програмою, бо мати була переконана, що лише вона зможе правильно виховати і навчити свою дитину.
● Леся Українка присвятила себе у творчості поезії, прозі, епосу й драматургії - загалом написала понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки.
● Поетеса багато подорожувала по світу. Окрім України (Волинь, Полтавщина, Буковина, Крим, Київ, Львів, Чернівці, Одеса), Леся Українка побувала в Грузії, Польщі, Болгарії, Німеччині, Швейцарії, Австро-Угорщині, Італії, Єгипті. Правда, багато її подорожей були пов'язані не лише з її письменницькою і громадською діяльністю, а й з необхідністю лікуватися від важкої невиліковної хвороби - туберкульозу кісток.
● Леся Українка ввела в нашу мову такі нові слова, як «напровесні» та «промінь». І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це вже навіть науковий термін. Нині нам ці слова здаються цілком звичними і в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову «промінь», аніж його історичному попереднику «луч». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя означенню, без якого неможливо уявити нинішній мовний запас, — слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також слова «переможець», «палкий» та інші.
● Усім відомий твір письменниці Л. Українки «Лісова пісня» написаний на основі дитячих вражень, які вона отримала впродовж лише кількох днів в урочищі Нечимному (біля села Скулин у Ковельському районі), коли в 13-річному віці гостювала в домі дядька Лева Скулинського. Дядько знав дуже багато легенд і переповідав їх малій Лесі. Місцеві жителі й досі подейкують, що у Скулинському лісі живуть привиди і вряди-годи лякають туристів, які осмілюються ночувати тут. Тож, можливо, лісовики і мавки з «Лісової пісні» не такі вже й вигадані персонажі.
● Письменниця Леся Українка перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт вона публікувала за кордоном Російської імперії – Берліні, Дрездені, Празі, Відні й ін.
● У Лесі Українки було в житті одне найбільше кохання - Сергій Мержинський, якому було присвячено знаменитий лист-сповідь «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами». І хоча цей чоловік не відповідав Лесі взаємністю та сприймав їхні стосунки лише як дружні, а то й ділові, вона була з ним до кінця його днів. Суть і глибину своїх почуттів вона вилила у поемі «Одержима» біля ліжка вмираючого коханого. Навіть не зважаючи на те, що той, відходячи у кращі світи, замість очікуваних слів освідчення, прохав Лесю попіклуватись про іншу жінку, яку насправді кохав.
● Заміж Леся Українка вийшла вже після 30 років. Свого чоловіка, Климента Квітку, вона, безумовно, поважала, але кохання до нього не відчувала.
● Деякі сучасні дослідники стверджують, що між Лесею Українкою та письменницею Ольгою Кобилянською були стосунки, відвертіші за дружбу. Вони роблять такий висновок із листування цих жінок, між якими відбулося «емоційне зближення» на ґрунті трагедій в особистому житті. Хоча це є лише їхніми здогадками.
● Також дослідники творчості Лесі Українки часто дикутують про феміністичні погляди письменниці. Проте, вони грунтуються лише на тому факті, що вона у своїх творах осуджувала бездушне, механістичне, а іноді й зневажливе ставлення чоловіків до жінок. Вона стверджувала, що жінок не можна кривдити, адже у них тонка й чутлива душа, їх теж насправді цікавлять щирі, глибокі почуття, що гордість і можливі їхні страждання потрібно поважати. Що жінка взагалі заслуговує на любов і повагу.
● Крім того, Л. Українка також переосмислила християнство та несправедливу вторинну роль жінки у ньому. Про це йдеться в її творах «Руфіні і Прісціллі» та «Одержимій». Адже в ранньому християнстві є багато жінок, які пізніше були забуті й сховані істориками наративами чоловічих звершень і перемог.
● Хворобливу і тендітну Лесю світоч української літератури Іван Франко називав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама поетеса не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, оточення вважало надзвичайно сильною духом, сильною морально жінкою. І думка така була небезпідставною.
● В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. До того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дивував усіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова.
● Під час Другої світової війни садибу Косачів у Колодяжному зруйнували, тож «білий» і «сірий» будиночки Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки будували з нуля. Фактично у них ніколи не бувала письменниця. Останній власник будинку, де колись жила родина Косачів, брат Лесі Микола продав його дідові Бориса Клімчука - сучасного волинського державнго і політичного діяча, дипломата.
● У Луцьку біля В’їзної вежі замку Любарта є дерево, яке іменують Лесиним ясеном. Воно одне із найстаріших дерев міста. Перекази свідчать, що саме під ним мала Леся написала свого першого вірша.
● Рояль Лесі Українки у Колодяжному є одним із трьох найбільш раритетних роялів на території України. Інші два - це рояль Терещенків у Національному музеї історії України та рояль Рубінштейна в Одеському будинку вчених.
● На сьогодні жоден з нащадків Лесі не живе на території України. Її внучаті племінники проживають у Швейцарії та США.
● За творами письменниці створено понад 10 фільмів, мультфільм, понад 20 вистав, 4 радіовистави, 5 радіокниг, 5 пісень. До 145 річниці від дня народження Лесі Українки компанія Google навіть створила святковий дудл (логотип пошукової системи) за мотивами її легендарної «Лісової пісні». Про неї зафільмовано 11 документальних стрічок.
● Іменем відомої українки названі вулиці, бульвари, парки, площі, театри, школи, бібліотеки в Україні, є навіть школа її імені в Австралії. В її честь в 1970 р. була заснована літературна премія ім. Лесі Українки, а портрет зображено на марках, ювілейних монетах та українській банкноті в 200 гривень.
● Видатній письменниці і її творчості присвячені музеї: Літературно-меморіальний музей родини Косачів у Новоград-Волинському, музеї Лесі Українки в Кєїві, Колодяжному, Луцьку, Ялті, Сурамі (Грузія).
● Пам’ятники Лесі Українки споруджені не лише в Україні, і їх понад 70. Пам'ять про видатну українську письменницю, поетесу увічнено в пам'ятниках та пам'ятних дошках, барельєфах з бронзи, граніту й мармуру за кордоном - в Австрії, Білорусі, Болгарії, Німеччині, Росії, Естонії, Грузії, Єгипті, Італії, Америці, Канаді. Загалом понад 20.
● На знак пошани видатної українки в 1970 році у головному поясі астероїдів було відкрито нову одиницю. На честь письменниці він отримав назву — 2616 Леся.
● День народження Лесі Українки у нас відзначають на державному рівні.
Тож усі ці факти свідчать про неймовірну велич, геніальний талант і популярність найвидатнішої в усі часи в Україні жінки - письменниці-поетеси Лесі Українки.
