Навіть не знаємо, як означити такі збіги – долею чи містикою, проте щось є глибоко символічне у тому, що нині будинок світлої пам’яті художника Йосипа Люкляна у селищі Брошневі-Осаді розташований на вулиці 22 Січня. Адже відійшов у засвіти великий патріот України і творець краси селища саме 22 січня 2003 року, так і не зустрівшись зі своєю крилатою мрією – засадити всі узбіччя автодороги з Брошнева-Осади і до Рожнятова деревцями пишних білих і рожевих магнолій.

Уже через два тижні після відходу в засвіти відомого брошнівчанина п’ята сесія четвертого демократичного скликання Брошнів-Осадської селищної ради вирішила з огляду на «заслуги Й. Люкляна перед брошнівчанами та жителями нашого краю» перейменувати новий масив вулиці Осмолодської на вулицю його імені. Ініціативу активно підтримали місцеві організації партій Народного Руху України, Конгресу українських націоналістів, районні осередки партій «Батьківщина», РХП та УРП «Собор». Проте, як згадує колишній голова Брошнів-Осадської селищної ради Володимир Борович, не все майже 20 років тому відбувалося так однозначно і гладко, як видається сьогодні. То була першина. Адже вулицю назвали іменем не відомого державного діяча, посадовця, знаного науковця, нардепа чи міністра, а простого працелюба, художника-аматора, який любив красу і творив її навколо.

– У селищі декомунізація почалася в 90-х роках минулого століття. Саме тоді з’явилися такі вулиці, як 22 Січня, Симона Петлюри, Софії Галечко, Воїнів УПА, Незалежності. Вшанувати пам’ять Йосипа Люкляна ми хотіли однозначно. Він був активним громадянином і патріотом. Створив у середній школі музей УПА. Працював майстром із впорядкування селища. Та візитівкою його як майстра-митця було оформлення на початку 60-х років минулого століття селищного Будинку культури, який тоді належав лісокомбінатові «Осмолода». Прорабом був Федір Маринець. Й. Люклян оздоблював фасад будинку, велику глядацьку залу на 300 місць тощо. Я навіть колись мав намір назвати цю залу іменем художника. Конструкція Будинку культури була типова для таких приміщень у радянські часи. Та окрасою закладу у Брошневі-Осаді була авторська ліпнина ручної роботи. А отой фонтан з лебедями перед Будинком культури був частиною єдиного архітектурного ансамблю (сьогодні від нього немає і сліду).

Якось, пригадую, директор Будинку культури вирішив запросити для оформлення культурного закладу, щоб додати йому високохудожнього шарму, митців зі Спілки художників СРСР. Серед тих із них, які працювали у Брошневі-Осаді, був і заслужений художник СРСР світлої пам’яті Іван Лобода. Саме він написав відоме полотно «Лісоруб», де зобразив у повен зріст робітника лісу в робочому комбінезоні і з бензопилою «Дружба». Цікаво, що згодом оту постать лісоруба Йосип Люклян професійно і зі смаком відтворив у двох скульптурах – у селищі Брошневі-Осаді і селі Осмолоді. Тоді це була дивовижа, бо на Рожнятівщині ніхто скульптурою ще не займався. А пам’ятні знаки учасникам Другої світової у селах району – також праця рук Й. Люкляна. Йосип Львович керував художньою студією при Будинкові культури. Серед його учнів – сьогодні відомий майстер живописних копій робіт Тараса Шевченка Олександр Олексюк із Києва, уродженець Брошнева.

Але повернімося до 2003 року, коли сесія селищної ради вирішила назвати одну з вулиць іменем художника. У Брошневі-Осаді тоді жив і працював у школі чільник одного з національно-демократичних політичних осередків Юрій Петришин, який тепер мешкає у Львові. Саме він запропонував назвати одну з вулиць селища іменем Йосипа Люкляна, коли на рівні керівництва селища постало питання його гідного вшанування. Я, своєю чергою, запропонував для цього новий масив вулиці Осмолодської і попросив, щоб національно-демократичні сили і громадські організації офіційно звернулися з цим питанням до селищної ради. Так і зробили. Звісно, тертя були – одні хотіли, а інші ні. Як мовлять, людський чинник був присутній. Але це все в минулому. А вулиця вже майже 20 років називається ім’ям того, хто творив красу Брошнева-Осади. До речі, за всю історію нашого селища це вперше вулицю назвали іменем його жителя. І жаль, що досі це не стало традицією. А такий задум я пропонував ще зо два десятки років тому. Та «ревнощі» переборюють будь-яку ініціативу. Але все у Божих руках.

…Ми свого часу щиро захоплювалися результатами праці Йосипа Люкляна, коли він очолював бригаду з озеленення в лісокомбінаті «Осмолода». Гарні клумби з квітами, насадження різних декоративних кущів, фонтани з білосніжними лебедями і гордими карпатськими оленями… Не раз брошнівчани спостерігали, як дбайливо і з любов’ю він примножував та доглядав ту красу, що буяла біля адмінбудівлі ЛК «Осмолода». Був вимогливим до себе і до підлеглих. Всюди, де ця людина ступала, там творила навколо красу. А кому пощастило відвідувати Йосипа Львовича у його помешканні наприкінці 90-х років (а там завжди було людно), той, без сумніву, й досі пам’ятає ласкаву усмішку господаря і щире серце, з якими він запрошував гостей до своєї затишної оселі. Був простим чоловіком і вмів жартувати.

У помешканні Й. Люкляна відбувалися щоденні наради оргкомітету і однодумців, коли у селищі будували церкву. Впадало в око, що хата художника була схожа на квітник – багато величезних вазонів заполоняли весь простір. Очевидно, недарма квіти й сьогодні у центрі орнаменту на воротах до родинного обійстя у Брошневі-Осаді, яким опікується донька Надія. Мав також художник два телевізори – один, мовляв, показує, а другий – говорить, а також любив старенький «транзистор», який скрашував самотність майстра.

Художник, побачивши зачаровані і здивовані погляди гостей на його квітковий інтер’єр, наголошував, що любов до краси, зокрема квітів, йому передали ще батьки. Розповідав, як завжди допомагав батькам вирощувати їх біля великого приватного будинку в Перегінському.

Йосип Львович мав середню освіту. А ще навчався у Львові в художній школі, де вправлявся в образотворчому мистецтві. Художник полюбляв показувати замальовки Скиту Манявського, Скель Довбуша, живописні полотна своїх робіт «Тайна вечеря», «Покладення Ісуса Христа до гробу», «Матір Божа з Дитям на руках». Казав, що то все у нього – від батька. Й. Люклян не був хвалькуватим, але пишався тим, що його батько Лев був автором задуму і майстром престолу для митрополита Андрея Шептицького у соборі Святого Юра УГКЦ у Львові, а також виготовив церковний престіл для перегінського храму. Він був не лише талановитим художником, а й скульптором. Не обділив Бог художніми талантами і його дітей – скульптора і художника світлої пам’яті сина Богдана та доньку лікарку Надію.

Свого часу Й. Люкляна було виселено до Сибіру як «неблагонадійного», а відтак, 1997 року, він заснував музей ОУН–УПА в середній школі Брошнева-Осади. Відвідував громадські заходи в селищі, виступав помірковано й виважено. Навколо нього полюбляли гуртуватися люди. 1961 року здали в експлуатацію Народний дім у селищі, де вся ліпнина культурного закладу була результатом його праці. Обійстя Й. Люкляна у селищі Брошневі-Осаді завжди вирізнялося неповторністю дизайну, таким собі творчим безладом, який здалеку видавав, що у будинку живе художник – творець краси. Щось схоже намагається наслідувати в облаштуванні батьківського обійстя і донька Й. Люкляна. І їй це, на наш погляд, вдається. Навіть попри те, що вона, як полюбляє жартувати, лише наполовину – брошнівчанка, а на другу половину – вже киянка.

– Мій батько народився 1925 року у селищі Перегінському на Рожнятівщині у багатодітній родині. Батькові друзі чомусь кликали його Осип. Навіть у листуванні зверталися так. Мій дід Лев був талановитим майстром по дереву – вмів і столярувати, й різьбити. Його іконостаси були чи не у всіх церквах західного регіону, а не лише району. Мій світлої пам’яті брат Богдан стверджував, що і для собору Святого Юра УГКЦ у Львові дідусь Лев робив іконостас. Після приходу у Західну Україну у вересні 1939-го «визволителів» настали важкі часи. Батько часто їздив з дідусем до Львова. Думаю, що це місто мало на батька як майбутнього митця добрий вплив і саме воно дало такого Люкляна, якого ми знаємо у Брошневі-Осаді. Адже його перша робота після повернення із заслання з Красноярського краю 1957 року – оформлення у селищі новозбудованого Будинку культури. Вплив архітектурного Львова очевидний навіть у нашому будинку на вулиці 22 Січня, збудованому батьком. І досі залишилася унікальна ліпнина на другому поверсі. Я переконана, що Львів спонукав батька до творчості. У Перегінському його прописувати не хотіли. То батько купив невеличку хатчину у Брошневі-Осаді, а відтак на тому місці збудував будинок. Саме у засланні народився мій брат Богдан. Мама вчителювала у селі Рівні, а відтак також була депортована. А її брат Володя на псевдо «Руслан» був у боївці УПА і загинув. Маминих батьків також депортували – у Печору. Тож причини для виселення родин «ворогів народу» у «визволителів» швидко знайшлися. Не можна означити Йосипа Люкляна як однозначно живописця чи тільки скульптора. То був різнобічно обдарований митець. Якось я натрапила на простенький шкільний зошит, у якому за 1962 рік є відгуки людей про виставку малярських робіт дітей із Брошнева-Осади і Брошнева, яку батько організував як керівник художньої студії. Попри те, що батько був людиною творчою, водночас був дуже самоорганізованим і завжди детально планував свої кроки і роботу наперед. Зокрема і господарську та хатню. Мав твердий характер, але дуже любив нас з братом і читав нам книжки. Ми з дітьми часто вдома малювали, а батько нам давав поради. Наш двір для стороннього ока міг видаватися таким собі хаосом чи безладом, а насправді то був світ художника, творця краси. Якби тато мав змогу тоді, то все засадив би квітами.

…П’ятнадцять років тому вийшла друком книжка «Навік полонив серце моє…» – суспільний історико-публіцистичний альманах про Брошнів-Осаду й околиці, а 2021 року – видання «Рожнятівщина в іменах». Добрі й актуальні роботи. Та в жодній із цих книжок немає й слова про Йосипа Люкляна, а якщо й десь трапляється згадка, то лише епізодично. Тож матеріали цієї статті – добра і слушна нагода сказати про цю непересічну людину те, що ще не сказане, у наступній книжці вже про Брошнів-Осаду і села Брошнів, Креховичі, Кадобну та Раків у складі єдиної територіальної громади, яку готують до друку.