Голова Надвірнянської ТГ Зіновій АНДРІЙОВИЧ в інтерв’ю для газети «Галичина» розповів, як місцеве самоврядування працює задля перемоги над ворогом, про роботу волонтерського хаба та забезпечення функціонування критичної інфраструктури в умовах воєнного стану, а також наголосив, що місцева влада є найбільш наближеною до людей, і саме від результатів її роботи залежать порядок, стабільність і добробут громади.

– Зіновію Мирославовичу, рік, що минув, був справжнім випробуванням для місцевої влади. Як місцеве самоврядування забезпечувало повноцінне життя громади в умовах воєнного стану?

– Відверто скажу, що 2022-й був дуже складним для нашої громади. У перші години повномасштабної війни в Україні ввели воєнний стан. Це змінило життя всіх українців, а з ним і діяльність місцевого самоврядування. Попри воєнний стан місцеве самоврядування продовжило свою роботу. За таких обставин органи місцевого самоврядування співпрацюють з військовим командуванням та військовими адміністраціями. Додаткові функції, які випали на долю місцевої влади у перші дні війни, стосувалися великого напливу внутрішньо переміщених осіб. Наші уповноважені структури організували реєстрацію відповідного статусу, видачу довідок і з допомогою волонтерського руху налагодили процес розміщення людей, які покинули свої оселі через вторгнення російських агресорів, а також надали необхідну допомогу. Місцева влада є найбільш наближеною до людей, і саме від результатів її роботи залежать порядок, стабільність і добробут громади.

– Як Вам вдалося передбачити те, що видавалося неможливим, неймовірним?

– Тут немає жодної містики. У нас вибудувалася непогана схема взаємодії міської ради зі структурами міністерств оборони, внутрішніх справ та охорони здоров’я, комунікація між мерами міст України. Ми обмінювалися досвідом та думками. Всіх нас насторожувало тільки одне – велике скупчення військ біля кордонів України. А також думки міжнародних військових експертів щодо нападу росії. Сказати, що не було страшно, то нічого не сказати… Але ми згуртувалися й розпочали готувати Надвірнянську громаду до війни навіть у час, коли вона ще видавалася неможливою. Завдяки цьому наша громада у перші дні війни швидко перебудувалася і без особливих проблем прийняла близько 5 тис. внутрішньо переміщених осіб. І це не призвело до колапсу в наданні жодних послуг: у нас були і світло, і вода, і тепло, працював транспорт...

– Які завдання ставить перед собою Надвірнянська міська рада в умовах війни?

– Наше найперше і найважливіше завдання – допомога Збройним силам України. Ми також активно вибудували територіальну оборону, забезпечуючи її всім необхідним. Все лягло на плечі Надвірнянської громади, волонтерів, меценатів, підприємців та благодійників. Наступне наше завдання – забезпечити функціонування комунальних структур в умовах, коли навантаження на міську інфраструктуру зросло щонайменше на 20 відсотків. Це ніби само собою зрозуміло, і мови не може бути, щоб почалися, наприклад, перебої з вивезенням сміття, постачанням води та електроенергії. Однак насправді цей напрям вимагає дуже багато нашої уваги. Третє завдання – забезпечення всім необхідним переселенців: одягом, гарячою їжею, дахом над головою. Я кажу всім своїм підлеглим, що ми маємо любити переселенців, як тата і маму, бо вони шукають у нас прихистку від бомб та ракет. Добре прийняти їх – наш обов’язок як громадян, християн та просто нормальних людей. Четверте завдання – правильно комунікувати зі світом та з міжнародними інституціями, готовими допомогти Україні. Ці завдання тепер повинен вміти вирішувати кожен голова громади.

– Чи триває робота над обладнанням бомбосховищ? Чи зупиняли роботи з упорядкування території громади?

– Ще торік ми розпочали ремонтні роботи з упорядкування території громади, а завершувати розпочате варто і треба! Що ми й робили! Зокрема маємо у Надвірнянській громаді близько 20 укриттів. Ми привели їх до ладу. Далі справа за мешканцями, які мають долучатися до впорядкування цих об’єктів, не чекаючи нікого. Адже саме від стану укриттів, від рівня комфортності перебування у них може завтра залежати їхнє життя. Тепер активно ведемо капітальний ремонт укриття в дитячій лікарні – його обладнано засобами зв’язку, санвузлами та всім потрібним для перебування в бомбосховищі. Ми вступаємо в своєму житті у своєрідну нову еру, в якій щодня маємо бути готовими до нових ракетних ударів. При цьому маємо поводитися так, щоб ці удари не завдали нам шкоди.

Попри війну вдалося здійснити ремонтні роботи в медичних закладах, оновлення відділень палат, проводити капітальний ремонт реабілітаційного відділення. Медичні заклади отримували гуманітарну допомогу – сучасне медичне обладнання.

Маємо покращення у дитячій лікарні – це невід’ємний пріоритет серед медичних закладів. У попередні роки істотно оновили заклад, але й цього року вдалося продовжити низку робіт. Насправді перелічувати можна ще багато, але, підсумовуючи, скажу: попри всі виклики ми згуртувалися та зміцнили наш тил. Ми стали єдиними для надважливої мети – нашої ПЕРЕМОГИ! І лише спільно ми продовжимо цей шлях.

– Чи багато автомобілів Надвірнянська громада відправила на фронт? Хто їй у цьому допомагає?

– Надвірнянська міська територіальна громада – волонтерська громада. З перших днів війни ми всі спільно почали допомагати ЗСУ. Жителі громади активно самоорганізувалися: плели маскувальні сітки, приймали переселенців, готували та передавали їжу на фронт. У приміщенні управління з надання адміністративних послуг було розміщено волонтерський хаб, ми безоплатно надавали продуктові набори для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Їх формували з продуктів, які приносили жителі громади. А люди несли все, що можна було. Всі, як мовлять, працювали по 24 години на добу сім днів на тиждень. Підприємці закуповували автомобілі, переказували кошти на паливно-мастильні матеріали. Працівники Надвірнянської міської ради, її відокремлених структурних підрозділів, комунальних підприємств ініціювали перерахунок одноденного заробітку на підтримку ЗСУ. За ці кошти ми закуповуємо необхідну гуманітарну допомогу відповідно до отриманих пропозицій від наших захисників. Я можу сміливо сказати, що громада від початку війни передала понад 200 транспортних засобів для ЗСУ.

Крім цього, ми активно комунікуємо з містами-побратимами Надвірни – такими як Крнов (Чехія), Пруднік (Польща), Шомкута-Маре (Румунія) та з волонтерами з різних куточків світу. Отримуємо гуманітарну допомогу від волонтерів зі США, Польщі, Чехії, Англії, Німеччини. На початку війни до нас надходило багато гуманітарної допомоги, та нині, як я розумію, наші доброчинці дещо виснажились, і вже нема такого активного руху.

Переважно нам привозили продукти, засоби гігієни та вторинний одяг для ВПО. Є волонтери, які активно допомагають таким видом гуманітарної допомоги, як тепловізори, військові рюкзаки, повербанки. Але ми перед тим формуємо список необхідного, відповідно до нього вони вже організовують збір.

– Ви особисто їздили до наших захисників на фронт. Чи виправдані такі ризиковані поїздки, тим паче, що Ви голова громади?

– Ви правильно зазначили – я голова громади. І мій основний обов’язок – жити інтересами громади та піклуватися про неї. На захист України стали молоді сини, чоловіки, батьки з нашої громади. З багатьма з них я був особисто знайомий ще до війни, з іншими познайомився вже після 24 лютого. З ними тримаю зв’язок цілодобово. Знаю про всі проблеми та затребувані речі. Жодного разу не сумнівався в тому, чи їхати до них та особисто потиснути їм руки за оборону України. Їм важко, вони перебувають у непростих умовах. Але всі впевнено кажуть про перемогу…

Спочатку рахував свої поїздки: перша, друга, поки не збився з рахунку, тож тепер кожна поїздка – то вже чергова. По правді кажу, що вже забув, скільки разів їздив до наших бійців. Щомісяця стараємося організувати одну-дві поїздки. Їду не сам, а завжди із працівниками міської ради, своїми заступниками. Разом доставляємо гуманітарну допомогу й автомобілі. Робимо все для спільної перемоги!

– Коли в Україну прилетіли перші ворожі ракети, чи не виникала у Вас думка відправити своїх рідних за кордон? Які у Вас емоції домінували тоді?

– Думки про те, щоб виїхати за межі України, рятуючись від війни, ні в мене, ні в дружини, ні в сина не було, і бути не могло! Я дуже люблю свою країну, свою Надвірну, в якій народився та провів найкращі роки життя. Виїжджати за межі країни означало б зрадити…

Я живу та працюю для розвитку громади, міста та країни, які мені дуже дорогі. Намагаюся бути корисним тут, роблю все, що в моїх силах, аби разом з активістами волонтерського руху наблизити нашу перемогу. В цьому мене підтримують рідні. Кожен з нас має бути на своєму місці, і прожити кожен день свого життя так, щоб нащадки колись з гордістю нас згадували! Щодо емоцій, то груди розриває лють до ворога! Ніколи не пробачимо!

– Деякі люди скаржаться, що розподіл електропостачання ще не до кінця врегульований і не зовсім справедливий. Що кажуть надвірнянці?

– Ворог активно розпочав атакувати критичну інфраструктуру України. Цим він показує свою слабкість. Наші хлопці відвоювали багато української землі. Тому поведінка вбивці не дивна – хоче нас залякати. Але ми, українці, завжди були волелюбним народом.

Сказати, що без світла нам нелегко, то нічого не сказати. Але краще без світла, ніж в окупації під орками. Всі надвірнянці розуміють проблеми з електропостачанням. Правда, були в людей і різні думки щодо того, чому в когось є світло, а в когось, навіть по сусідству, немає. Ми старалися роз’яснювати, чому так. Нині вже менш-більш ситуацію вирівняли. Світло подають згідно з графіком, який розробляє «Прикарпаттяобленерго», і ні я, ні міська рада не впливаємо на розподіл електроенергії. У мене вдома також не буває світла, і на роботі. Та ми адаптувалися до роботи в тих умовах, які є на сьогодні. А скажімо, для забезпечення належного функціонування критичної інфраструктури міста, зокрема для подачі води з Надвірнянського водоканалу в екстрених ситуаціях, отримали генератори від німецьких донорів у рамках співпраці між нашим містом та Дрезденом. Робимо все, щоб місто функціонувало!

– Як навчаються діти нині? Чи припиняли освітній процес?

– Перед закладами освіти постала низка викликів. Зокрема це дотримання температурного режиму, забезпечення гарячого харчування й організація освітнього процесу в різних формах. Ми вживаємо заходів для комфортного перебування учнів. Також попросили батьків з розумінням поставитися до ситуації, що склалася, та самостійно вирішувати щодо перебування своїх дітей у закладах освіти. Освітній процес не зупиняли і не зупиняємо.

До речі, вже отримали від бургомістра Прудніка генератори для освітян. І щойно одержали, то відразу ж передали їх навчальним закладам, щоб забезпечити їхнє належне функціонування.

– А наскільки Надвірнянська територіальна громада приваблива для релокованого бізнесу?

– Наша громада загалом приваблива для бізнесу. Має гарний інвестиційний клімат. До нас прибуло багато підприємств – з ІТ-програмування, сервісний центр МВС, ветеринарна клініка та фабрика з пошиття одягу для військових. Ми й нині готові приймати релоковані підприємства. Для цього маємо всі умови та можливості.

– У Надвірній не встановлювали ялинку в центрі міста під Новий рік…

– Надвірна – одне з перших міст України, влада якого наперед оголосила, що головну ялинку тут не встановлюватимуть. Ми заздалегідь опитали жителів громади, і їхні думки збіглися з нашими. Тому й ухвалили спільне рішення – не встановлювати ялинку. Натомість вирішили зробити свято для дітей, Різдво для них. Врахували всі пропозиції та побажання, й тоді працівники Надвірнянської міської ради, її відокремлених управлінь розробили культурно-мистецький проєкт «Подорож до Різдва», відкриття якого відбулося у день святого Миколая.

Чи встановлював я особисто ялинку в себе вдома? Ні! Пам’ятаю, ще моя бабуся казала, що коли в родині хтось помирав, то на Різдво не прикрашали ялинку. Нині в моїй країні війна, на фронті полягли молоді мужні герої з нашої громади. Тому ялинки в мене вдома також немає!

– Як відомо, на знак підтримки ЗСУ Ви продали на аукціоні за 70 тис. грн картину, яку намалювали ще в студентські роки. Хто виявився таким поціновувачем Вашого мистецтва?

– Це була єдина моя картина «Захід сонця», яка знаходилась у міській раді. Я її намалював ще студентом. Мені приємно, що оцінили мою роботу, а ще приємніше, що кошти за неї пішли для наших захисників. Навіть не знаю, хто її купив, але вдячний цій людині, що допомагає таким чином ЗСУ. Я не раз казав, і тепер повторюю, що обов’язково намалюю картину після перемоги. І, напевно, так і назву її – «Перемога».

– Зіновію Мирославовичу, що Ви побажали б людям, які читатимуть це інтерв’ю?

– Хочу побажати, щоб кожна мати дочекалася з фронту сина, сестра – брата, дитина – батька! Щоб у кожен дім завітав Дух Різдва та зцілив кожне зболіле серце, подарував надію та перемогу.

Дорога Надвірнянська громадо, мені – за честь служити тобі у такий складний період. Я пишаюся кожним, хто докладає зусиль до наближення нашої перемоги. Дякую бійцям, які стоять на захисті України, дякую бізнесу, котрий працює в екстремальних умовах, дякую енергетикам, рятувальникам, волонтерам, правоохоронцям та медикам!

Знаєте, нині всім хочеться, щоби з неба падав сніг, а не ракети…

Наші хлопці на передовій, у нас перебої з електропостачанням, над головами літають ракети, і ворог вперто хоче нас зламати… Та ми не здамося! Бо з нами Бог! З нами світ! З нами Україна!