Другий тиждень поспіль з початку допрем’єрних показів дебютного фільму Павла Острікова «Ти – космос» всюди натрапляю на схвальні та захоплені відгуки про нього. Такого фурору навколо української стрічки давно не було. Тому вирішила якнайшвидше відвідати сеанс, щоб скласти своє враження про цю трагікомедію. І якщо бути лаконічною, то воно вмістилося в одному слові: «Вав».
Дорога стрічки «Ти – космос» до глядача була довгою і складною. Вона тривала 10 років, а на її шляху поставали різні перешкоди, зокрема пандемія ковіду та повномасштабна війна. Щиро радію, що попри всі труднощі творцям вдалося завершити фільм і нарешті показати його глядачам. Адже це перше українське кіно в жанрі наукової фантастики, і воно дійсно винятково фантастичне, тому було б дуже прикро, якби воно так і не вийшло на екрани.
«Ти – космос» – це по суті монофільм, адже 95% екранного часу в кадрі – головний герой – космічний далекобійник Андрій Мельник з Хмельницького, який перевозить ядерні відходи з Землі на супутник Юпітера. Така робота в повній ізоляції його цілком влаштовує, бо для нього комфортною є самотність. Тож усі пазли склалися, якщо не враховувати надокучливого робота Максима зі специфічним почуттям гумору. Але одного дня наша планета вибухає, і Андрій, як видавалося, зостався єдиним, хто вижив. Та згодом з’ясувалося, що є ще француженка Катрін, яка на момент загибелі Землі теж застрягла в космосі. І тут фільм трансформується у зворушливу картину про кохання.
Головну роль виконав актор і військовослужбовець Володимир Кравчук. І це було неймовірно. Його акторська робота – це щось дивовижне. Це стовідсоткове зріднення з героєм. Його існування в кадрі було чесним і невимушеним, а гра – такою майстерною, що глядач починає вірити, що перед ним не актор Володимир, а персонаж Андрій. Це точно одна з найкращих акторських робіт серед тих кінострічок, які вийшли в прокат 2025 року.
Поціновувачів наукової фантастики на галактичні теми мушу попередити, що фільм – не про космос, а про кохання, самотність і жертовність заради близької людини. Це драма і комедія, іноді ці жанри співіснують одночасно, іноді почергово, створюючи неймовірний коктейль вражень та емоцій. І саме в цьому, напевне, особливість фільму, адже Павло Остріков не зупиняється на одному жанрі, а вибирає найскладнішу форму – трагікомедію, і йому вдається зробити її чесною та сильною. Словом, будете і плакати, і сміятися. Іноді одночасно.
Гумор тут філігранний, витончений і нестереотипний. Під час перегляду точно буде смішно, бо жартів достатньо, і найголовніше – вони, чим часто грішать українські комедії, не скочуються до примітивізму чи висміювання вад інших. Але, як я вже писала, це не лише комедія, а й трагедія, яка контрастує із загалом веселим настроєм фільму, ніби підсвічує його і навіть робить ще смішнішим.
Фільм максимально наближений до життя. Головний герой говорить суржиком, час від часу вживає нецензурну лексику. Це цілком виправдано, адже коли дізнаєшся, що все живе на Землі знищено, а уламки рідної планети можуть убити тебе будь-якої миті, фрази на кшталт «Хай тобі грець» чи «Ой лишенько» будуть, м’яко кажучи, заслабкими. Принаймні мені так здається.
Органічність образу героя, на мою думку, полягає в тому, що він розкривається поступово, так само, як і в реальному житті. Режисер не прагне одразу розповісти всю історію Андрія, особливо на перших хвилинах фільму. Навпаки, знайомство з ним відбувається без поспіху. З кожним наступним кадром герой розкривається дедалі глибше, і до фінальних титрів глядач практично знає про нього все.
Попри те, що «Ти – космос» – не про космос, його зображення там доволі вдале, графіка переконлива. А якщо врахувати, що бюджет картини в рази менший за голлівудські аналоги, то справді дивуєшся і пишаєшся нашими кіномитцями, які все ж уміють зробити добре, причому, як мовлять, не за всі гроші світу.
Окрема тема стрічки – музика. Її тут багато, вона – у стилі ретро й ідеально пасує до тих чи інших епізодів кінокартини. Найцікавіше, що знайомі мелодії набувають нових сенсів і меседжів. За цим справді дуже цікаво спостерігати. Адже, погодьтеся, «Поділля» Миколи Гнатюка, яке звучить у космосі чи «Намалюй мені ніч» – серед зірок – це сильні метафори на межі абсурду. Словом, музичний супровід тут не просто тло, а ще один спосіб донести глядачеві певні думки та меседжі або просто навіяти йому ностальгійний настрій.
Попри моновимірність стрічки, операторська робота робить її цікавою, динамічною і не дає занудьгувати. А це могло би статися гіпотетично, адже в кадрі лише один актор і здебільшого одна локація. Тож це, як видається, один із ключових чинників успіху фільму разом з майстерним сценарієм, висококласною режисурою та неймовірною акторською грою.
Зізнаюся, що вже кілька років відвідую багато українських стрічок, і якщо це не прем’єрний показ за участю творців, то зазвичай доводиться сидіти в напівпорожній залі. Але це точно не про «Ти – космос». Тішить, що крім схвальних рецензій, стрічка викликала ажіотаж серед глядачів. Скажімо, після першого тижня прокату в івано-франківському кінотеатрі «Movieland» сеанси збільшили з одного до трьох. А якщо говорити мовою цифр, то загалом лише за перший вікенд стрічка зібрала 8,7 мільйонів гривень, а її переглянуло 47 000 глядачів.
Я звикла, що дуже часто, коли говорять про стрічки made in Ukraine, то їх хвалять лише за те, що вони українські, роблячи поблажку через походження, мовляв, як для вітчизняного кіно, то нормально. Мені завжди дивно чути такі репліки, адже переконана, що український кінематограф всупереч несприятливим обставинам зробив квантовий стрибок уперед, і пропонує дуже різні стрічки: від геніальних до прохідних. Але «Ти – космос» – це фільм, якому не треба робити поблажку лише через те, що він український. Бо це просто хороше кіно, незалежно від місця його народження. В його основі – дуже зрозуміла історія, розказана від «а» до «я». Без жодних вагань ставлю фільму дев’ять балів за десятибальною шкалою з приміткою: чутлива трагікомедія, яка попри нещасливий фінал надихає на життя.
