Заступник голови Івано-Франківської крайової організації Народного Руху України, депутат обласної ради Тарас ВИНОГРАДНИК в інтерв’ю для газети «Галичина» підкреслив, що крім НРУ, немає жодної партії на політичній мапі України, яка могла би пишатися своєю 30-річною історією, наголосив на потребі осучаснення організації та нових шляхах її розвитку, розкритикував проєкт закону про ринок землі та ініціативу влади щодо масштабної приватизації, а також звернув увагу, що виборці фактично дали можливість узурпувати владу групі людей, яку важко назвати партією.
– Пане Тарасе, недавно минуло 30 років із часу створення «Народного Руху України за перебудову» – або просто Руху, який став рушійною силою у просуванні України до незалежності. Як вважаєте, чому так трапилося, що давня, з власною історією, ідеологічна партія втратила популярність і фактично зійшла з політичної сцени?
– Ми відзначили 30 років з часу створення «Народного руху України за перебудову». А вже як партію Рух було сформовано і зареєстровано в Міністерстві юстиції у 1993-му. 1989-го ще існував Радянський Союз, і не дозволяли реєстрації партій, тому свою громадсько-політичну діяльність Народний Рух розпочинав як громадська організація. Чи є нині потужною ця політична сила? Так, адже навіть те, що ми відзначаємо її 30-річчя, промовисто свідчить про неймовірно потужну енергетичну силу. Бо немає жодної партії на політичній мапі України, яка могла би пишатися своєю 30-річною історією. А НРУ – це не політичний проєкт, а справді рух, який об’єднував людей з різними поглядами, проте в них була спільна мета – незалежна Україна.
Чому ж Рух став менш помітним на політичній сцені країни? Нагадаємо, 1 грудня 1991 року понад 90 відсотків населення України висловилось на підтримку її незалежності, а на президентських виборах тільки 25 відсотків проголосувало за лідера Руху В’ячеслава Чорновола, а решту підтримали завідувача ідеологічного відділу ЦК Компартії України Леоніда Кравчука. Тут саме відбувся злам. Люди хотіли самостійної держави, проте зі старими правилами, так, як було при Союзі. Тоді В’ячеслав Максимович світоглядно випереджував свій час.
Руху на той час боялися, тому ЦК Компартії України і спецслужби багато доклалися до того, щоб він не став потужним, як політичні сили в інших державах, які відходили від Радянського Союзу. Тому НРУ і розколювали, і викрадали людей, які до нього належали… Досі, скажімо, не знайдено тіло Бойчишина з Львівської крайової організації, і вбивство В’ячеслава Чорновола, яке не розкрито донині, є свідченням цього. Ті, хто керував державою у 1991 році, й досі при владі, їхні нащадки продовжують їхню справу… Тому НРУ, на жаль, нині не є яскраво представленим на політичній мапі України.
Після великої приватизації промисловості певні клани постворювали свої партії. Блок «За ЄДУ», СДПУ(о), «Громада» та ін. – вони були при владі завдяки фінансовому ресурсу тоді, коли більшість українців жила в злиднях.
– Але, наприклад, польська «Солідарність», яка старша від НРУ за віком, досі авторитетна в Польщі…
– Дуже складно порівнювати Польщу та Україну, оскільки у нас є чимало своїх особливостей, наприклад, актуальність мовного питання тощо. Також коли «Солідарність» прийшла до влади у Польщі, то було проведено люстрацію. А у нас ніхто не послухав В’ячеслава Чорновола та Івана Драча про те, що й в Україні потрібна люстрація. А в Польщі до влади вже не приходили ті люди, які були причетні до комуністичного минулого, яке знищувало націю. Ми ж цього не зробили. Тому «Солідарність» і є авторитетною й помітною на політичній мапі Польщі.
– Очевидно, що на Прикарпатті НРУ повертається до активної громадсько-політичної роботи. І його відродження пов’язують передовсім із тим, що Ви стали заступником голови крайової організації партії. Якими з реалізованих проєктів пишаєтеся найбільше?
– Народний Рух має величезний потенціал, оскільки був біля джерел незалежності України. Нині ми активізовуємося. І прикро, що колишні лідери Руху в нашій області використовували партію у своїх інтересах. Це стосується його вихідців – колишнього голови обласної ради Ігоря Олійника, ексголови Івано-Франківської облдержадміністрації Романа Ткача. Бо коли вони дійшли до влади, то перейшли в інші партії.
Коли я прийшов у НРУ та оцінив ситуацію у нас на обласному рівні, то зрозумів, що партія має великий потенціал, просто треба згуртувати людей для продовження впровадження великої ідеї НРУ.
Ми пишаємося соціальними проєктами, а також тим, що відродили молодіжне крило НРУ, і вже з усіх куточків України з’їжджаються до нас молоді рухівці на «Говерляну». Ми проводимо таборування для них. Також робимо акції допомоги старшим людям.
Мені приємно, що вдалося активізувати роботу з відновлення належної діяльності осередків та організації в районах. Я цим пишаюся і вдячний тим, хто підтримав мою ініціативу. Адже у нашій області є 20 районних та міських організацій. Потужно на сьогодні працює 16, а ще півтора року тому ми могли говорити про належну роботу 4-5 організацій.
Свідченням того, що рухівці працюють добре, є нещодавні вибори у Долинській ОТГ, де у нас тепер є фракція НРУ. Ми це зробили.
– Чи вірите Ви у відродження Руху? Які Ваші візії щодо стратегії його розвитку?
– Якщо ми прожили 30 років, то пройшли критичний період розпаду і напіврозпаду атомів. Але потрібно змінюватися з огляду на вимоги часу. Адже ті методи і способи, якими розвивали організацію у 90-х роках минулого століття, нині вже не актуальні. Тому треба застосовувати нові форми і шляхи комунікації, осучаснювати Рух, запрошувати в його лави більше молодих людей. Все ж це дуже складно робити, оскільки люди середнього віку, від 30 до 45 років, розчарувалися в діяльності політичних сил, бо вважають їх політичними проєктами. Їх дуже складно долучити до громадської діяльності і партійного життя. Люди думають про те, щоб вижити в складних соціально-економічних умовах. Вони не бачать своєї вигоди у партійній належності. Також велика активна частина суспільства виїхала на заробітки за кордон. Ці люди вирішили передовсім матеріально забезпечити себе і свої сім’ї, і їх, звісно, можна зрозуміти. Тому осучаснення, нові шляхи розвитку і зміна діяльності НРУ нині є обов’язковими.
– Чи братиме НРУ участь у найближчих виборах депутатів місцевих рад, і як оцінюєте його шанси?
– Найперше, маю свою точку зору щодо цих понад 350 партій, зареєстрованих у Міністерстві юстиції. Як на мене, результати роботи тієї чи іншої політичної сили визначає її участь у виборах. Партії, які не беруть участі у виборах, є тільки на папері або для продажу. На мій погляд, потрібно скасовувати їхню реєстрацію. НРУ як партія бере участь у всіх виборах, незалежно від результату. Звісно, представники Руху балотуватимуться і на місцевих виборах. На сьогодні на Прикарпатті є понад 60 депутатів від НРУ. Ми маємо великі шанси збільшити число рухівців у місцевих радах. Проте, на жаль, брак фінансування стримує розвиток організації. Але найкращий і перевірений спосіб популяризації ідей та цінностей партії – це йти до людей, спілкуватися з ними, доносити до них свою політичну позицію. Адже Рух ніколи не зраджував свого виборця.
– Суспільний резонанс викликало ухвалення парламентом у першому читанні закону про ринок землі. Як оцінюєте законодавчу ініціативу про відкриття ринку землі?
– У програмі НРУ, коли ще жив В’ячеслав Чорновіл, задекларовано, що має бути цивілізований обіг земель. Мають бути зрозумілими правила обігу землі. З одного боку, ми підтримуємо, це потрібно зробити на вимогу часу, максимально захистивши громадян України та українську землю; з другого – критикуємо законопроєкт про ринок землі, який було підтримано у першому читанні. Чому 210 тис. га – в одні руки? У Польщі, наприклад, 300 га. Якщо у нас більше землі, то зробімо 400 га… Щодо продажу землі іноземцям. Нам розповідають, що нема ринку землі в Північній Кореї, Венесуелі… Зробімо тоді так, як у Польщі, що лише через 10 років можна продавати комусь землю. Зробімо так, як в Італії, де крім кадастрового обміру земель, ще й визначають вміст ґрунтів задля того, щоб той, хто взяв їх у користування, не погіршив їх. Продати дуже легко. А потім де взяти? Іншої землі вже нема і не буде!
– В Україні знову заговорили про масштабну приватизацію. Як вважаєте, чи сприятиме вона залученню інвестицій та економічному зростанню, а чи, як стверджують деякі експерти, залишить українців ні з чим?
– Передовсім ми обирали нову владу з огляду на те, що її представники пропонували нові ідеї та шляхи економічного розвитку держави. Наприклад, я розумів, що це буде, скажімо, впровадження тієї ж діджиталізації з метою кращого управління об’єктами державної власності. Але, як з’ясувалося, нова влада обрала найпростіший спосіб: просто продати, щоби взяти гроші в бюджет і виконати ті обіцянки, які давали під час виборчої кампанії. Як на мене, це неправильно і некоректно, бо велику приватизацію ми вже проходили у 90-х роках, у результаті чого в Україні було фактично знищено машинобудівну галузь. Я категорично проти цієї приватизації. Натомість потрібно залучати ефективних керівників, держава має виступати гарантом щодо залучення інвестицій на діючі об’єкти державної власності.
А як можна дозволити приватизацію лісів? Адже відбудеться приватизація не просто статуту певного лісгоспу, а всього, що йому належить. А це землі лісів. Я вважаю це необдуманим і популістським кроком, спрямованим на збагачення певних олігархічних груп.
– Тарасе Теофіловичу, як загалом оцінюєте суспільно-політичну ситуацію в нашій країні в контексті роботи парламентської монобільшості та уряду?
– Виборці фактично дали можливість узурпувати владу групі людей, яку не можу назвати партією, оскільки, відвідуючи всі райони області, я не зустрічав там жодного осередку «Слуги народу». Також вважаю, що їхні обіцянки були такими, які хотіли чути люди. Тобто різні на сході, заході, в центрі… На жаль, ніхто не відповідає за сказане. У нас фактично відбулася узурпація влади – законодавчої, виконавчої і судової. Також взяли під опіку і силові структури. Тому на сьогодні можна говорити про узурпацію влади в країні. А в умовах демократії має бути противага, гармонія і баланс сил. З огляду на це вважаю, що ситуація в Україні дуже критична і напружена. Як казав Святослав Шевчук: не потрібно зачаровуватися, щоб потім не розчаровуватися. Думаю, вже почалося розчарування щодо дій вищої влади…
