Пандемія коронавірусу й надалі залишається серйозною проблемою для людства, а про її остаточні наслідки на майбутнє можемо наразі лише припускати. Тим часом, на передньому фронті боротьби зі смертельним вірусом на Прикарпатті перебуває колектив Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківська. З-поміж усіх лікарень краю й обласного центру саме ЦМКЛ випало найбільше навантаження в боротьбі з інфекцією, що видно з кількості пролікованих хворих на COVID-19. Про це, а також про причини чергового підвищення рівня захворюваності в нашому регіоні на «ковід», про здобутки, проблеми і плани найдавнішої лікарні міста розповідає головний лікар ЦМКЛ Тарас МАСЛЯК.

− Тарасе Романовичу, невдовзі «відзначатимемо» річницю «ковіду» на Прикарпатті. Як би Ви окреслили ситуацію в області з епідемією коронавірусу в її перебігу від початку й дотепер?

− Ми побачили, що захворювання на «ковід» іде хвилеподібно. Спершу ми мали порівняно незначну кількість пацієнтів, згодом пережили різке збільшення їх числа, за яким настав і спад. Якщо попервах «ковідні» пацієнти в ЦМКЛ займали два терапевтичних відділення на 60, а згодом на 120 хворих, то далі ми змушені були перепрофілювати вузько спеціалізовані відділення: кардіологію, офтальмологію, урологію. І на піках епідемії в краї ми мали до 300 «коронавірусних» хворих.

Нагадаю, що торік у нашому краї ЦМКЛ несла основне навантаження у боротьбі COVID-19 як у місті, так і в області. Обласна клінічна лікарня тоді ще не працювала з такими хворими, тож їх приймали лише ще кілька лікарень у місті. Та коли, скажімо, в обласній інфекційній перебувало 80 пацієнтів, то у нашій – 200. Про такий стан речей свідчить статистика. Крім нас, такі дані фіксували й в обласному лабораторному центрі, де проводили відповідні ПЛР-тести, адже відповідне лікування призначалося лише для тих, у кого вони були позитивними.

Згодом у вересні-жовтні, коли знову зріс рівень захворювання, у ЦМКЛ лікувалося майже 400 хворих на «ковід». Під Новий рік ми мали відносне затишшя – лише 100 з лишком хворих, коли щодня надходило не 30 хворих, а втроє менше, й лікарі з полегшенням зітхнули. Усі сподівалися, що ситуація втримається хоча б на цьому рівні. На жаль, не так сталось, як гадалось. Тепер, протягом останніх трьох тижнів, спостерігаємо чергове зростання хворих на «ковід» у нашій лікарні.

− Які причини цього?

− Мабуть, почасти зумовило це те, приміром, що на Новий рік і Різдвяні свята приїхало до своїх родин на Івано-Франківщині чимало наших краян-заробітчан з Італії, Іспанії, Великобританії й інших країн. А також могли спричинитися до того і коляда-розколяда та супутні великі скупчення людей, і великий наплив туристів в Карпати (тут достатньо згадати лише те велелюддя, яке можна було спостерігати в січні на «Буковелі»), й економічно-соціальні виклики, які поставали перед нашими краянами, та психологічні навантаження на них від карантинного режиму… Це, звісно, далеко не всі чинники. Але, гадаю, загалом вони і призвели до нового витка захворювання.

Особисто мені цей скачок нагадує кінець березня – початок квітня, як і початок літа 2020-го, пов’язані з вірусними пацієнтами, що прибули до України з-за кордону. Сьогодні ж ми бачимо, що до нашої лікарні надходить загалом більше людей із сіл, ніж з міста.

− Як видається, отак непомітно ЦМКЛ перейшла фактично у статус інфекційної лікарні, для якого передбачено такі ризики, що на державному рівні існують надбавки за шкідливість праці в такій медустанові й певні переваги при виході на пенсію.

− ЦМКЛ – клінічна багатопрофільна лікарня й оскільки нині у країні надзвичайна ситуація, то тут не може бути двох потрактувань, щоби за таких умов вибивати у держави додаткові кошти. Уряд приймає певні рішення, щоби забезпечити процес лікування «ковідних» хворих. Так, наші медики фактично працюють в інфекційному полі, за що їм слід віддати належне – визнання і похвалу. Отже, певні фахові ризики у зв’язку з тим постають перед нами. Але в якій нині професії немає своїх ризиків?

– Чи дотримав уряд своїх зобов’язань перед лікарями?

– Перед лікарями уряд дотримав і дотримує свої зобов’язання. Втім, обіцянку 300-відсоткового щомісячного преміювання медиків, які працюють на передовій фронту проти COVID-19, в державі виконали лише через півтора місяця після її проголошення. Доти ж лікарні мали проблему і в лікарях, і в обслуговуючому персоналі. Власне, на той період, який тривав від таких заяв на владному Олімпі й до перших виплат відповідно до них, припав великий відтік медпрацівників з лікарень із різних причин: у відпустку, в тому числі й за свій рахунок, зі страху тощо, а додатковою мотивацією до того слугувала низька зарплата медика за високого ризику й самому заразитися. На сьогодні маємо кращу картину і спостерігаємо певний приріст лікарів, які бажають працювати у ЦМКЛ.

− Протягом епідемії «ковіду» на Прикарпатті медики ЦМКЛ показали високий рівень професіоналізму в боротьбі з цим серйозним і небезпечним захворюванням. Як розцінюєте на основі набутого досвіду розмови про створення окремої «ковідної» лікарні?

− Відсоток наших медичних працівників, які перехворіли – невисокий. Хоча в епіцентрі ризику практично щодня – всі працівники ЦМКЛ: від водія «швидкої», котрий перевозить «ковідних» хворих до працівників тієї самої екстреної допомоги, поліклінік і лікарень, які їх лікують. Тобто, фактично ми всі, хто більше, хто менше, зустрічаємося з «ковідними» хворими. На цьому тлі вести бесіди про «ковідну» монолікарню, як видається, не на часі. Візьмімо такий приклад. Надходять до нас пацієнти з інфарктом міокарда, інсультом чи урологічними проблемами, а вони, як з’ясувається, інфіковані коронавірусом. За якою ж тоді домінантою їх означувати? Крім цього, як правило, в таких складних випадках у пацієнтів є ще й інші патології та супутні захворювання, а лікувати таких хворих ще важче.

Звісно, відповідно до санепідеміологічних вимог, норм і правил, ми мали б гранично обмежити контакти «ковідних» хворих з лікарями, які спеціалізуються, так би мовити, на традиційних недугах і котрих не залучено до протистояння з COVID-19. Але якщо надходить «ковідний» хворий з інфарктом, то його мусить оглянути лікар, який працює на зміні. Хоч він і не мав би контактувати з ним. Так само і з хірургами. Хоч у нас є й окремі бригади фахівців, які займаються суто «ковідними» хворими і в хірургії, і в урології, але ж ми не можемо цих людей тримати весь день у лікарні!

− Попри великі навантаження на ЦМКЛ через пандемію в Україні ще й триває медична реформа зі своїми викликами. З іншого боку, Ваша лікарня мала численні напрацювання у сфері міжнародної співпраці й медичних проєктів і грантів. Як даєте собі раду з тим усім?

− До початку пандемії ми набрали було добрий темп розвитку ЦМКЛ. Мали (й маємо тепер) чимало амбітних проєктів щодо виконання як завдань медреформи, так і спільних з колегами-партнерами міжнародних медичних проєктів і грантів. Практично кожне наше відділення нашої лікарні готове до нових формату й методів роботи, до впровадження новітніх технологій лікування пацієнтів, до медичних вимог і потреб, які диктує сучасна доба. Що ж до самої медичної реформи, то в межах лікарні вона триває більш-менш, хоча все-таки пандемія вибила нас із колії. Назву лише кілька три відділень, розвиток яких сповільнився через «ковід». Зокрема в кардіохірургічному ми планували збільшити кількість операцій, але нам не вдалося, хоч цей важливий підрозділ медустанови ми постійно підтримуємо «на висоті». Це ж саме стосується програми боротьби з інсультами в неврологічному відділенні та відповідних проєктів в урологічному.

Та все ж є в тому й позитивний сенс: боротьба з коронавірусом відшліфувала професіоналізм наших медиків і принесла їм неоціненний досвід, хоч і набували вони його у вельми складних умовах. Це стало черговим кроком удосконалення як зосібна лікаря-фахівця, так і загалом колективу ЦМКЛ. При цьому ми брали активну участь у різних конференціях, семінарах, вебінарах, інших видах професійного вдосконалення. До речі, на базі ЦМКЛ плануємо створити навчальну платформу для молодшого медичного персоналу, який ми вже підготовляємо. Невдовзі придбаємо коштом міжнародних грантів декілька наочних засобів для підготовки лікарів та медичних сестер з догляду за пацієнтами. Готуємо до відкриття також відділення з навчання для нашого персоналу загалом. А також попри різні перипетії плануємо найближчим часом відкрити травматологічне відділення.

– А як справи з відкриттям відділення трансплантології?

– Наразі за надзвичайних «ковідних» умов не можемо собі це дозволити. Хоча давно вже отримали ліцензію, й мали відкрити його ще торік. Принаймні були готові для цього не тільки у фінансовому плані, а й за рівнем підготовлених фахівців, медичного оснащення і юридичного супроводу цієї порівняно нової в Україні медичної сфери. Тим більше, що у нас уже є потенційні пацієнти, які цього бажають і чекають на відкриття. Крім того, маємо добру співпрацю з відповідними структурами і медичними закладами та зробили декілька цікавих платформ…

Однак низка моментів змусила нас перенести відкриття, оскільки для роботи такого відділення, по-перше, характерні планові операції, які в часі пандемії не проводять. По-друге, в цих умовах зростає як загроза для здоров’я пацієнтів трансплантології, так і небезпека для нашої репутації, яку ми здобували важкою працею колективу ЦМКЛ протягом останніх двох десятиліть.

– Як «ковідний» рік позначився на сфері Вашої комунікації і співпраці з українськими колегами-медиками?

– Уже не один десяток років обмін здобутими знаннями й набутим досвідом із закордонними й вітчизняними партнерами виступає одним із головних форматів комунікації і співпраці ЦМКЛ. Для одних ми – вчителі, для інших – учні. До найсвіжіших прикладів такого належать дружні відносини з колективом Львівської лікарні швидкої допомоги, яку очолює молодий і прогресивний керівник Олег Самчук. З його цікавими й неординарними ідеями та підходами я мав приємність запізнатися днями. Пан Олег попросив мене поділитися з його молодим колективом міркуваннями щодо системи організації охорони здоров’я. Натомість у нього я побачив вельми багато речей, корисних і для ЦМКЛ. Ми домовились, що незабаром відправлю до нього групу наших лікарів-реабілітологів та співробітників, які працюють з ПЛР-тестами. Зі свого ж боку, очікуємо відвідин львів’янами нашого медичного закладу, щоб поділитися з ними своїми здобутками. Зокрема, їх зацікавило напрацювання наших відділень – міжнародного співробітництва, грантів та інтеграції, дослідницького, клінічного догляду тощо.