Святиня, що об’єднує два народи

У Маріямполі неподалік Галича я вперше побував на початку нового тисячоліття завдяки професорові Івано-Франківського національного медичного університету, краєзнавцеві та просто чудовій людині Володимирові Боцюрку. Народжений у цьому мальовничому містечку на лівому березі Дністра, пан професор і досі по-юнацькому закоханий у нього і все своє свідоме життя присвятив йому, аби про Маріямпіль, його минуле та сьогодення знало якомога більше людей. Мабуть, тому він і запропонував мені, тоді спецкорові «Галичини», здійснити разом з ним та його приятелями тієї пізньої осені початку 2000-х захопливу подорож пам’ятними місцями містечка. Там, на руїнах маріямпільського замку, зведеного за наказом руського воєводи великого гетьмана коронного Станіслава-Яна Яблоновського на полях старовинного Вовчкова, я милувався чудовими краєвидами, повноводним Дністром, що століттями омиває руїни фортечних мурів.

Здається, тоді я теж закохався в Маріямпіль, споруджений 1691 року як форпост на шляху татарських орд приятелем польського короля Яна Казимира, учасником битв із турками під Хотином (1673), під Журавном (1676) та під Віднем (1683) Станіславом Яном Яблоновським. Тут, на крутих дністровських схилах, я почув цікаву розповідь про історію цього ошатного містечка, яке на початку ХVIII ст. успадкував один із синів великого гетьмана коронного Станіслава-Яна Яблоновського – воєвода руський, учений і письменник Ян-Станіслав Яблоновський (1669–1731). За його вказівкою було відновлено мури замку та споруджено дерев’яний парохіяльний костьол Святої Трійці, куди поміщено образ Маріямпільської Богоматері. Ця чудотворна ікона, що потім стала святинею двох народів – польського та українського - супроводжувала батька Яна-Станіслава Яблоновського у всіх військових походах, додавала військової наснаги 30-тисячному війську об’єднаної Європи у битві з турками під Віднем 1683 р., після якої вони вже більше ніколи не нападали на Галичину.

Фоторепродукція Чудотворної ікони Маріямпільської Матері Божої

Молитва до Матері Божої Маріямпільської

Найсвятіша наша Матір! Твій Син Ісус Христос, яко Дитя в Образі Маріямпільськім, з великим довір`ям горнеться до Тебе, дозволь і нам так само звертатися до Тебе в наших потребах душі і тіла та отримати від Тебе поміч. Амінь.

Маріямпільська Богоматір не допустила кровопролиття

Співжиття на теренах Східної Галичини українського та польського народів було, як відомо, не простим, а іноді й драматичним. Особливо після революції в Європі 1848 року, яку ще називають «весною народів». Тоді на галицьких землях, що входили до складу імперії Габсбургів, почала формуватись у протистоянні з поляками та москвофілами модерна українська нація, яка на весь голос заявила про своє законне право не тільки на культурну, а й на політичну автономію у складі цієї імперії. Критичною точкою протистояння цих двох народів у Галичині стала українсько-польська війна, що почалася з «листопадового зриву» українців у Львові у 1918 році. За своє право панувати у цьому краї поляки заплатили кров’ю своїх «орлят». Польська історіографія трактує це не інакше, як «плебісцит» крові. Натомість українці за таке ж право стати державним народом на своїй землі платили власну ціну життям своїх дітей – стрільців Української Галицької Армії.

Не оминула ця гірка чаша братнього протистояння двох народів і провінційний Маріямпіль. У цьому довелося пересвідчитися після знайомства з післявоєнним (1944) війтом Маріямполя, підпільником Армії Крайової на галицьких теренах, нині, на жаль, покійним Броніславом Ярославським та парохом парафії Пречистої Діви Марії, хранителем Маріямпільської чудотворної ікони отцем Станіславом Павлячеком, яке відбулося після недільної меси у Вроцлавському костьолі Найсвятішої Марії-Панни на П’яску півтора десятиліття тому. У цьому костьолі із 1965 року зберігається чудотворний образ Маріямпільської Божої Матері, а обабіч нього розміщено дві таблиці: одна – зі списком маріямпільців-поляків, які загинули у роки Другої світової війни, друга – із викарбуваним віршем Мечислава Боднара «Ключі костьолу» і малюнком із зображенням трьох ключів від костьолу в Маріямполі, які привіз до Польщі Станіслав Обач. Багато цікавого та навчального довідався я тоді від пана Броніслава Ярославського та отця Станіслава Павлячека, а також їхнього приятеля пана Яна Бандури, який довгі роки комуно-московської займанщини нашого краю не міг відвідати оселю своїх батьків у Маріямполі. Особливо вразила мене розповідь цих добродіїв про життя маріямпільців у жорстокі міжвоєнні та післявоєнні часи. Та найважливішим, як на мене, у цих розповідях була констатація того факту, що Маріямпільська чудотворна ікона Божої Матері оберігала у ці нелюдські часи воєнного лихоліття маріямпільську громаду поляків та українців від взаємного кровопролиття…

У цьому контексті доречно згадати, що 2001 р. у Львові пан Броніслав Ярославський та тодішній маріямпільський сільський голова пан Володимир Головчак отримали з рук Папи Римського Івана-Павла ІІ пам’ятні медалі «За взаємопорозуміння».

Образ, що перемагає ворогів

Цікавою, як на мене, є історія походження чудотворної ікони Божої Матері з Маріямполя. За найдостовірнішою версією, її створив рівно 500 років тому італійський художник епохи Відродження друг Рафаеля Антоніо Бацці, званий Содомою. Він є автором картин «Святий Себастьян», «Георгій убиває дракона», а також 10-х картин із серії «Мадонна з дитятком», що зберігаються в музеях Лондона, Рима, Мілана, Турина, Балтимора, Флоренції, Відня, Мюнхена та Вашингтона. Частина із цих картин зберігалася у приватних колекціях. Одна з них, куплена свого часу в Італії родиною графів Потоцьких, потрапила у ХVІ ст. до Маріямполя. Невдовзі цю святиню придбав великий коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав-Ян Яблоновський. Будучи фактично військовим міністром Речі Посполитої, він брав участь у вирішальній битві під Віднем у вересні 1683 року, коли було розгромлено османське військо, що два місяці тримало в облозі місто. Перед цією історичною битвою воїни Станіслава-Яна Яблоновського молилися перед образом Матері Божої. Вони свято вірили в те, що Богородиця дасть їм військової наснаги і вони здобудуть перемогу над ворогом. Так воно і сталося. Через декілька років після цієї вікопомної події, у 1691-му, коронний гетьман заснував на лівому березі Дністра містечко і назвав його Маріямполем на честь Пречистої Діви Марії та помістив святу ікону у придворній каплиці на Замковій горі. Відтоді «Матір Божа Переможниця» (так святу ікону почали називати після перемоги об’єднаних сил Європи над турками під Віднем) взяла під Свій Покров не тільки Маріямпіль, а й усю Галичину.

Образ, що творить дива

У той самий час зображення Богоматері з Дитям на руках стало головним елементом герба Маріямполя. На ньому на повний зріст було зображено Діву Марію з Ісусиком на руках, біля ніг Якої розміщено щит із родовим гербом Яблоновських. В історико-теологічних працях польських учених образові Матері Божої Маріямпільської приділено належну увагу. Скажімо, в теологічних розповідях Вацлава Новаківського та священника Єзуїта Алойзи Фрідріха йдеться про те, що 1733-го цей святий образ «плакав чудотворними сльозами» та «оздоровлював від найнебезпечніших хвороб, рятував хворих та допомагав вірним». Мабуть, саме тому релігійна комісія зарахувала його 1737 року до чудодійних, а маріямпільська громада розпочала побудову нового мурованого костьолу на місці дерев’яної каплички, де доти перебував чудодійний образ.

Про божественні природу та дивовижні властивості маріямпільської ікони згадував у своїй книзі «Образ Матері Божої Маріямпільської у Вроцлаві» польський учений Вінценто Урбан, який, зокрема зазначив, що 1766 р. отці-капуцини бачили зі свого монастиря парафіяльний костьол у Маріямполі, «освітлений неземним світлом, і слухали незвичайне дзвеніння…».

Відтоді, як стверджують дослідники чудодійної ікони, Матір Божа з Ісусиком на руках стала офіційно називатися Маріямпільською, а до Маріямполя зачастили, аби її побачити, відомі викладачі, письменники та полемісти не тільки з Польщі, а й з інших країн. Невдовзі опіку над чудотворною іконою перебрали на себе сестри милосердя та греко-католицька громада Маріямполя. Відтоді вже на юридичному, так би мовити, рівні вона стає святинею двох народів – польського та українського, невід’ємною частиною не лише польської історії та культури, а й української, а загалом є справжнім шедевром мистецтва, який належить світові…

P.S. Чи не з перших років нашої незалежности влада переконує українців, що в геополітичному протистоянні Заходу та Сходу вони повинні обрати прозахідний, тобто проєвропейський шлях свого розвитку. Не оспорюючи цього, ми лише принагідно зазначимо, що українці не мають нічого обирати. Вони просто приречені повернутися до своїх витоків, до свого європейського дому, який у них майже чотири століття тому підступно та брутально вкрали московити. Між Переяславською угодою (1654) про військову та політичну допомогу Україні з боку Москви у боротьбі з Річчю Посполитою та Гадяцькою угодою (1658) про тісний політичний союз Гетьманщини, що фактично ставала правонаступницею Київської Руси–України, із Польщею та Литвою, українці у ХХІ столітті повинні остаточно та безповоротно стати на бік Гадяча. До цього їх спонукають врешті-решт розвінчані міфи про їхнє спільне і безапеляційно щасливе із московитами минуле, за яке наш народ заплатив етноцидом, голодоморами, масовими розстрілами та депортаціями. Натомість з європейцями українців пов’язують спільна історія та культура, перемога над турками під Віднем, яку називають битвою цивілізацій, спільна з поляками боротьба проти більшовицької орди і, звичайно ж, чудотворна ікона Маріямпільської Божої Матері, коронована 1989 року спеціальним листом Папи Івана Павла ІІ. Сподіваємось, що вона візьме під Свій святий Покров і зустріч маріямпільських громад України та Польщі з нагоди 25-річчя їхнього поєднання, яка відбудеться 29-30 червня у Маріямполі над Дністром.