Відколи в Україні розпочалася великомасштабна війна, армія волонтерів, люди доброї волі, різних віку та статусу об’єднались, як мовлять, в один кулак, щоб допомагати нашим захисникам. І вже майже два роки кожен із нас робить те, що може та вміє задля того.

Ще на початку гібридної російсько-української війни, одразу після Євромайдану, наших воїнів треба було не лише забезпечити амуніцією, оснастити технічно, а й нагодувати, одягти, замаскувати, обігріти… І от якраз для того, щоби нашим солдатам в окопах і бліндажах було тепліше й світліше, волонтери налагодили, сказати б, у домашніх умовах виробництво окопних свічок. І вони – це те, що життєво необхідно на фронті вдень та вночі, й альтернативи їм і досі немає…

Омелян Грицяк оселився у Снятині зі своєю родиною не так давно. І вже з перших днів великої війни в Україні захотів допомагати ЗСУ. Для цього не вагаючись вирішив організувати вдома справжній цех із виготовлення окопних свічок…

Завітавши до організатора цієї, на сьогодні, без перебільшення, мегамасштабної і надважливої справи, одразу звертаю увагу на два великі котли, в яких плавиться білий парафін, чимось схожий на затверділий смалець. Хлопчина, який саме підкидав дрова, веде мене до будинку Грицяків, коридор і кімнати якого майже до стелі закладено пакунками з уже готовими свічками. На очі потрапляють і картонні коробки та порожні бляшанки з-під консервації.

У великій кімнаті стоять у кілька рядів довгі столи, цілком закладені вже готовими окопними тепловими світлячками… В інші бляшанки різного калібру, вже з картоном та гнітом усередині, молоді люди заливають із чайників рідкий, розтоплений віск. Усе робиться акуратно й вправно, видно, що Ірина та Славко, з якими знайомлюся, не вперше допомагають тут!

Омелян, який щойно повернувся з Хутора Будилова (тут і далі – назви покутських сіл. – Ред.), звідки привіз картон та дрова, зустрічає нас усміхненим. Одразу впадає в око його головна риса характеру – доброта, а ще щирість, працелюбність, самоорганізованість і людська порядність. Енергійний чоловік, а він родом зі Стецеви, розповідає, що, придбавши у Снятині житло, а це було ще до повномасштабного ворожого вторгнення, мав багато планів щодо його капітального ремонту, але потім обставини склалися так, що пріоритетом обрав допомогу хлопцям на «нулі». Дружина й діти не заперечували, вони й самі охоче допомагають чоловікові й татові.

– Якось водномить я зрозумів, що саме окопні свічки дуже й дуже потрібні бійцям, – розповідає О. Грицяк і демонструє готові свічки, які застигли й чекають відправлення на передову. – Їх не може бути забагато, адже ці саморобні обігрівачі, які служать і для освітлення, використовують щодня, тож вони потрібні в шаленій кількості!.. За весь час цієї праці познайомився з багатьма людьми з усієї України, а також з нашими закордонними заробітчанами, які дуже підтримують фінансово.

Власне, економічний бік такої справи – найважчий. Люди, звісно, відгукнулися на мій заклик і на початках приносили зібрані порожні консервні баночки, огарки свічок. Але згодом стало зрозуміло, що того замало. Тож почали закуповувати тару у великій кількості, а ще й картон. Потрібні були також якісні дрова. І, звичайно, віск та парафін.

Коли брали дешевший продукт, то із прикрістю з’ясували, що він дуже коптить і димить. А тим часом добрий, очищений, гідрогенізований парафін коштує близько 100 гривень за кілограм, тобто тонна його – 90–100 тисяч грн.

А от картон для стрічок, що «гармошкою» вставляють у бляшанку, беремо з різних вживаних коробок… Робота є завжди: треба почистити коробки від скотчу, клею, а ще навиготовляти необхідного розміру картонних стрічок, які будуть основою для майбутніх свічок...

А ще, як дізналися, нашому волонтерському центру з виготовлення окопних свічок допомагають інші небайдужі люди як зі Снятина, так і з Потічка та Стецеви. Серед добровольців, а ці люди й самі нагадують світлячків, – пенсіонерка Тамара, яка живе поруч і часто працює у команді. Жінка в захопленні від ініціативи Омеляна, його доброї вдачі та організаційного хисту. «Він усе продумав до дрібниць, – каже ця помічниця волонтера, котру застали в цеху. – Налагодив технічний процес, логістику. Це людина від Бога!».

І справді, Бог завжди на боці тих, хто працює, допомагає, хто безкорисливо робить добро й дарує світові світло душі.

Вражає працелюбність людей, які об’єдналися заради Перемоги. Скажімо, за один день їм вдалося залити тисячу кілограмів парафіну, а ще зробити… дві тисячі (!) свічок. За день двічі заливали свічки по всій кімнаті. Працювало шестеро. Звичайно, було нелегко, але відтак усі щиро раділи за результат!

За весь час цієї великої роботи, вогник якої не згасне, допоки не настане Перемога, в цеху О. Грицяка виготовлено понад 45 тисяч окопних свічок. Волонтери тут, як бджілки, не дрімають і трудяться за відпрацьованим та перевіреним алгоритмом. Це дає змогу виготовити максимальну кількість свічок за певний час.

– Мені пощастило зустріти чимало волонтерів, капеланів, військових. З багатьма зав’язали дружбу, у телефонному режимі домовляємося, куди та скільки відправляти. Щодня дякую Богу й долі, що є такі люди. Також про нас дізналися і часто звертаються по окопні свічки персонально самі захисники. Нікому не відмовляємо. А ще дуже вдячний працівникам «Нової пошти» за послуги у відправленні свічок по всій Україні, фактично це 95% відправлень, – додає Омелян. – На сьогодні альтернативи окопним свічкам немає. Адже вони горять від двох годин до семи. І за такий час воїн може й підсушити одяг, і зігріти руки чи їжу, і зварити собі каву, а ще просто підсвітити в темному окопі. Ліхтариками на передовій, звісно, не користуються, бо таке світло видно здалеку…

Від імені Омеляна Грицяка та його помічників звертаюся до людей доброї волі з проханням допомогти фінансово й матеріально їхньому волонтерському центру з виготовлення таких життєво необхідних, стратегічних для фронту окопних свічок. Адже їхнє світло й тепло зігріває і навіть рятує наших дорогих воїнів, наближає Перемогу України.