Доктор історичних наук Віктор Ідзьо на основі джерел із Секретного Ватиканського архіву дослідив утворення ще 1075 року Королівства Руси-України як Української держави західноєвропейського типу. Пропонуємо з цього приводу нотатки В. Ідзьо.

Це державне утворення постало було завдяки Папі Римському Григорію VII (1021 р. н. – 25 травня 1085 р.), який очолював Римо-Католицьку Церкву з 1073 по 1085 р. і був одним із найуспішніших її реформаторів у ХІ ст. Католицька Церква канонізувала Григорія VII 1782 р. Його гробниця міститься в кафедральному соборі Святого Матвія в місті Салерно…

Із Руського літопису від 22 березня 1073 р. відомо, що великого київського князя Ізяслава, старшого сина Ярослав Мудрого, вигнали з Києва його брати – князі Святослав і Всеволод. Ізяслав Ярославович разом із сім’єю, військовою дружиною і великою скарбницею виїхав до Польщі і попросив військової допомоги у свого тестя, польського князя Болеслава ІІ Сміливого. Однак той уклав «Сутейський мирний договір» з новим правителем Києва і Руси-України великим київським князем Святославом Ярославовичем і, забравши частину скарбів свого зятя, вигнав його з Польщі.

Переїхавши до Німеччини, Ізяслав провів переговори з імператором Священної Римської імперії Генріхом IV, в якого просив військової допомоги, і відправив свого сина Ярополка для переговорів з Папою Римським Григорієм VII з питань сприяння йому у відновленні на київському великокнязівському престолі. Втім, як засвідчують джерела, глава Церкви 1073 р. офіційно приймав у Римі і Ярополка, й Ізяслава.

У результаті масштабних політичних і релігійно-християнських переговорів у 1075 р. Григорій VII проголосив на всі віки «Kоролівство Руси-України» та коронував у Римі на короля Руси-України з усіма належними почестями сина великого київського князя Ізяслава Ярополка, про що сповістив усій Європі.

У листі від 17 квітня 1075 р. Григорій VII до великого князя київського Ізяслава звернувся на його хрещене ім’я як до «Дмитра, короля Русі» («Demetrio regi Ruscorum»), і далі повідомляв: «Офіційно, дотримуючись усіх церемоніальних вимог та надання королівських регалій, особисто коронував Ізяславового сина Ярополка королем Русі і утворив своїм едиктом Королівство Русі», надавши йому «Руське королівство як лен Святого Престолу».

У буллі за 17 квітня 1075 р., яку Григорій VII направив київському князю Ізяславу, наголошувалось, що він офіційно коронував Ярополка на короля Русі і той отримав Руське королівство із папських рук як дар Святого Петра після того, як склав присягу вірності Святому Петру, Голові Апостолів. У листі від 17 квітня 1075 р. Григорій VII наголошував, що «передав владу над утвореним ним Руським королівством королю Ярополку Ізяславовичу, опираючись на угоду з великим київським князем Ізяславом Ярославовичем від 1073 року». Очевидно, що тоді, коли Ізяслава та його сина Ярополка офіційно приймав глава Церкви в Римі, між ними й було укладено «Угоду про утворення Руського королівства та коронацію Ярополка на короля Руси-України».

Отже, датою утворення Королівства Руси-України можна вважати 17 квітня 1075 р. Через три дні по цій визначній події у листі від 20 квітня 1075 р. до польського князя Болеслава ІІ Григорій VII сповіщав, що надішле папських легатів для організації Церкви в Польщі, і закликав польського князя Болеслава ІІ Сміливого допомогти руському королю Ізяславу відновити його володіння в Києві, а також дорікав йому за пограбування і вимагав повернення майна Ізяславу та Ярополку. У наступному листі від 4 жовтня 1075 р. до лицаря Вецеліна Григорій VII заборонив йому битися проти руського короля Ізяслава.

1076 р. після смерті князя Святослава Ізяславу та Ярополку з військовою допомогою польського князя Болеслава ІІ Сміливого вдалося повернутися до Києва та проголосити себе першими королями-співправителями Руси-України.

Однак за утворення Руського королівства і запровадження в ньому унії Римської і Православної Церков Ізяслава й Ярополка знову прогнали з Києва. Доклалися до цього їхній родич князь Всеволод Ярославович та чернігівські князі. 15 липня 1077 р. королі Руси-України Ізяслав і Ярополк утретє, очевидно, теж з військовою допомогою тестя – польського князя Болеслава ІІ Сміливого, відновили своє володарювання і правили більше року. 3 жовтня 1078 р. король Ізяслав загинув у битві з братом князем Всеволодом Ярославичем під Черніговом. Його син Ярополк з 1078 по 1082 р. був великим київським князем і королем Руси-України. Він побудував у Києві церкву, яку назвали іменем Святого Петра. У ній згодом його й поховали.

Творення Королівства Руси-України Папою Григорієм VII у Римі та утвердження Ізяслава і Ярополка в Києві як його королів було епохальною подією для давньої України, яку зафіксували не лише офіційні грамоти-булли Святого Папи Римського Григорія VII, а й німецькі та польські джерела. А також зображення на мініатюрах з так званого Кодексу Гертруди (відомий ще як Псалтир Егберта, Кодекс Тріра та Молитовник Гертруди ілюмінований рукопис ХІ ст., який зберігається в муніципальному музеї міста Чивідале в Італії). На одній з них зображено апостола Петра з ключами, а праворуч нього – чоловіка й жінку в багатих порфірних одежах з коронами на головах. Над чоловічою – напис: «Ярополк-Петро» (під час хрещення Ярополка його назвали саме таким «церковним» іменем). Біля ніг Петра лежить похилена у мольбі друга жіноча фігура в княжій одежі з написом: «Мати короля Ярополка»… Давньоукраїнська мова цих, по суті, підписів до малюнків, які відображають коронацію Ярополка, потребує наукового дослідження.

До речі, створили Кодекс Гертруди, який спершу назвали псалтирем, ченці абатства Райхенау наприкінці X ст. для архієпископа Егберта з Тріра. Всередині XI ст. книга перейшла до Гертруди, дружини великого київського князя й короля Ізяслава. Вона додала до її тексту свій латинський молитовник – близько 90 молитов, ймовірно, занотованих її ж рукою. Після прибуття Гертруди до Києва до рукопису було додано п’ять мініатюр візантійського письма оригінальних місцевих робіт. У результаті книга являла собою дивовижне сплетіння романських і латинських традицій. Та все ж Кодекс Гертруди слід розглядати, як підтвердження відданості великого князя і короля Ізяслава Вселенській Католицькій Церкві. Недарма його особливістю є широкий життєпис апостола Петра, якого шанували Гертруда та її син Ярополк, за правління котрого в Києві не лише звели церкву його імені, а й зображали святого на монетах.

Реконструкцію життя Гертруди здійснив відомий дослідник Валентин Янін. Згідно з нею по смерті Ярополка вона переїхала до другого свого сина – Святополка, котрий 1093 р. став великим київським князем і королем Руси-України. 1102 р., проводжаючи свою внучку Збиславу Святополківну до Польщі, яка вийшла заміж за князя Болеслава ІІІ Кривоустого, Гертруда подарувала їй як придане свій псалтир, названий потім кодексом її імені, який далі, очевидно, подарували Папі Римському.

За свідченням Кодексу Гертруди, головною умовою коронування князя Ярополка-Петра, мало стати прийняття римської християнської віри не лише ним самим, а й усім руським королівством. Принаймні з нього ж дізнаємося, що після коронування Ярополк-Петро та його дружина Ірина дали обіцянку Папі Римському Григорію VII, що утвердять римську християнську вселенську віру та ідеологію у своєму королівстві.

м. Львів.