Про проведену ніч у кімнаті Івана Франка, цитату із церковної літургії: «Вислухай і помилуй мене, Господи, по великій милості Твоїй, молимося тобі, вислухай і помилуй», яка дивовижним чином стала підпорою для написання роману про Григора Тютюнника, роботу зі складними письменницькими біографіями та про те, як зміниться українська література після Перемоги України у великій війні, читайте в інтерв’ю з автором понад 30 книжок, якого називають майстром психологічної прози, одним із найконтроверсійніших письменників-інтелектуалів, засновником Youtube-каналу із цікавими інтерпретаціями життя і творчості українських письменників 19-20 століття, Степаном ПРОЦЮКОМ.

– Недавно побачили світ Ваші дві книжки – про Івана Франка «Руки і сльози» і про Григора Тютюнника «Місяцю, місяцю». Чим і чому близькі Вам постаті саме цих українських письменників, що Ви присвятили їм окремі романи?

– Іван Франко був і є для багатьох українців найбільшим українським письменником. Григір Тютюнник, попри всю мерзотність радянського часу, у якому йому доводилося писати, не лише перейшов у зрілому віці із російської мови на українську, не лише витворив свій окремий тютюнниківський світ, яким захоплювалося чимало людей, рятуючись у цьому світі від довколишнього прозябання, а й потряс усіх тодішніх українців своїм останнім протестом, тобто самогубством…

– Очевидно, що назви обидвох книжок є таємничими, наповненими символізмом, їх можна по-різному прочитувати. Що означають вони в інтерпретації автора?

– Так, це алегоричні назви. Їхнє будь-яке пояснення, навіть авторське, на мою думку, не має істотного значення. Той, хто не буде читати моїх романів, не потребує моїх пояснень назви. А хто читатиме, пояснить їх по-своєму, і його пояснення будуть йому найправдивішими. Зрештою, є перший вірш (поетеси і вчительки Людмили Слабої) за мотивами назви мого роману. Там пояснено більше:

– Роман «Руки і сльози» вже здобув неабияку популярність серед читачів, його рекомендують, цитують, у деяких бібліотеках навіть є черга, щоб його отримати, буває, що один примірник вже прочитали 40-50 людей… А Ви сповна задоволені своїм творінням «літературної скульптури» Франка?

– Я завжди задоволений своїми новими книжками – і я ніколи не задоволений ними цілком. Задоволений тому, що ще не було жодної із моїх більше тридцяти книжок, не рахуючи росту перевидань за кілька крайніх літ, яка була би провалом, невдачею в очах читачів.

Зате є кілька книжок, які здобулися на найбільшу читацьку любов. Серед них, уже безсумнівно, роман про Івана Франка «Руки і сльози». Роману поки що практично нема у книгарнях із причин, незалежних від мене.

Сподіваюся, що наш проєкт із юристом і письменником Володимиром Кравчуком переросте й у численні перевидання мого роману, який, міркую, мав би прочитати кожен, хто почувається українцем; і у створення фахівцями багатосерійного фільму про працю, життя і смерть Івана Франка за мотивами роману «Руки і сльози».

– Недавно Ви презентували роман про Франка на його «малій батьківщині» – у селі Нагуєвичах, що на Львівщині. Чи мали там якісь особливі відчуття?

– Так, мав кілька презентацій у Нагуєвичах і Дрогобичі, будучи запрошеним директором музею Франка Богданом Лазораком. У Нагуєвичах ночував у кімнаті літератора, можна сказати, ночував у музеї.

Щодо відчуттів. Не міг відразу заснути, думаючи про те, що коли маленький Івась бігав цими місцями, а багато нагуєвицьких людей ставилося до нього насторожено, то ні він, ні вони ніколи не могли уявити, що через близько 150 літ (крихітний відрізок часу у космічному вимірі) тут буде музей того рудоволосого хлопчика….

– Григір Тютюнник закінчив життя самогубством. Це Вас не насторожувало, коли бралися за написання роману? Все ж це, напевно, особливий письменницький досвід для Вас?

– Певною мірою так і є, це справді особливий письменницький досвід. Я знав, що у нас ще довго не буде роману про Григора Тютюнника (як, зрештою, і про Івана Франка), якщо сам не відважуся працювати з такими вкрай складними біографіями. Щодо роману про Тютюнника. У мене була навіть думка не продовжувати його через низку причин.

Але саме тоді я вирішив використати у романі цитату із церковної літургії: «Вислухай і помилуй мене, Господи, по великій милості Твоїй, молимося тобі, вислухай і помилуй». Дивовижним чином ця цитата стала мені підпорою, щоб написати роман про цього надзвичайно талановитого і нещасливого письменника.

– Докладне вивчення життя і творчості письменників, яким присвячуєте свої художні твори, поза сумнівом, впливає на Вас. Вам сняться герої Ваших романів, Ви розмовляєте з ними подумки? Може навіть траплялися якісь містичні випадки?

– Багато чого траплялося… Зрештою, моя творчість – це далеко не лише романи про письменників. Вона різножанрова: есеїстика, антитоталітарні романи, у 90-их навіть писав вірші. Скажу так: література наклала глибокий відбиток на моє життя. У мене з літературою свої стосунки (Авт. – Посміхається).

– Хто є першим читачем Ваших книжок?

– Перші читачі щойно написаних моїх книжок бували різними. Вже і не пригадати всього, бо книжок багато (Авт. – Посміхається). Але всі мої нові і відносно нові романи – «Пальці поміж піском», «Місяцю, місяцю», «Руки і сльози» першою читала моя дружина Любов Процюк.

– Якими є Ваші авторські очікування від художніх біографій видатних постатей української літератури, яких уже маєте цілих п’ять у своєму доробку?

– Запрошую читачів «Галичини» активніше читати мої книжки, які написані і для них! Мої очікування залежать передусім від багатьох українців, які читають книжки. Також сподіваюся, повторюю, на екранізацію роману про Франка (загалом можна цікаво екранізувати чотири моїх романи – про Василя Стефаника, Володимира Винниченка, Григора Тютюнника та Івана Франка). Хотілося б стати свідком читання моїх книжок широкою аудиторією.

– Війни впливають на письменників і на літературу, породжують нові тенденції. Як зміниться українська література після Перемоги України у великій війні?

– Сподіваюся, треба лише трошки часу – і українська література стане однією із найбільш читаних літератур світу. Маємо принаймні кілька десятків талановитих письменників у загальноукраїнському масштабі. Маємо нові громадські та психологічні процеси, які нуртують всередині України, але це трохи інша тема.

Від усієї душі, від усієї мислі нашої побажаймо нам і Україні у війні із рашистами якнайшвидшої і повної Перемоги!