Цей незвичайний обрядовий культурно-мистецький захід відбувся в рамках проєкту «Створення Центру дослідження нематеріальної культурної спадщини Рогатинського Опілля», який став одним із переможців конкурсу «Малі міста – великі враження».

То було колоритне дійство, під час якого ожив один із найяскравіших українських обрядів – автентичне весілля. А виставка давніх «доль» (доля – солодкий, пишний хліб) та короваїв просто вразила своїми розмаїттям і красою – всі охочі могли скуштувати ці неймовірні вироби. На фестивалі «Спечу тобі долю» було представлено не лише місто Роксолани, а й села району, кожне з яких має свої цікавинки і перлини весільного обряду, свої рецепти «долі».

Під час урочистостей з нагоди відкриття фестивалю «Спечу тобі долю» його учасників привітав міський голова Рогатина Сергій Насалик, який звернув увагу, що місто завжди бере участь у різних ініціативах, які сприяють його розвиткові. А традиції – це душа України, тому зберігаючи їх і передаючи від покоління до покоління, ми дбаємо про ідентифікацію нашої нації. На його думку, фестивалі об’єднують людей, показують, що громада підтримує традиції, знає свої історію, звичаї та обряди, є ініціативною.

Виконавчий директор Івано-Франківського регіонального відділення Асоціації міст України Юрій Стефанчук у вітальному слові акцентував на збереженні традицій, відродженні та популяризації культурної спадщини.

Весільні господині Ірина Васьків і Ольга Крупка із села Пукова показали учасникам фесту «долі», короваї, «гусочки», а також щедро пригостили ними усіх охочих. Майстрині випічки розповіли про особливості виготовлення цього неймовірно гарного і смачного унікального весільного ритуального хліба.

«Процес випікання «долі» є дуже цікавим, тривалим і має свою специфіку, – розповідає І. Васьків. – Печуть «долю» в четвер, перед весіллям. А починається все з того, що мати молодої чи молодого просить старших жінок з родини, сусідок, щоб прийшли до неї «долю» пекти для її дитини. Кожна запрошена жінка несе з собою, що може: борошно, яйця, цукор, масло, сир, сметану. При цьому приказують: «Дай Боже щастя! Добре почати і ще краще скінчити». І пані Ірина починає наспівувати:

А я у четвер перед вечором година,

Посходила сі вся Марусина родина.

Принесли її пів кірці муки до долі,

Ой яка ж тота доленька велика буде.

Принесли її пів кірці цукру до долі,

Ой яка ж тота доленька солодка буде…

А О. Крупка наголосила на тому, хто має право місити «долю» й кому довіряють таку відповідальну справу. За її словами, це жінки, в яких, на думку односельців, добра доля, тобто щасливо склалося сімейне життя, котрі мають дітей. І в жодному разі не запрошують вдів. А ще для приготування цього символічного хліба мають бути особливі умови. У хаті мусять панувати тиша і спокій, господині ж повинні не лише бути вбрані в чисту одежу, а й мати чисті думки…

Помолившись та перехрестившись, спочатку розчиняють тісто, а за дві години його місять. До тіста дають багато цукру, жовтків, масла. Місять довго, близько години. Відтак ставлять підкисати на 2 години. Перед тим, як виробляти «долю», співають:

Пречистая Діва конец стола сіла,

Прийшла нам помагати доленьку виробляти…

Весільні господині з Пукова І. Васьків і О. Крупка, які вже в парі працюють понад п’ять років, з тіста виробляють величезну – на цілу піч – у спеціальній формі «долю». Начиняють її сиром, щоб сімейна доля молодої була веселою і солодкою, прикрашають виробами зі шматочків тіста: кленовими листками, щоб під ноги молодим стелилось легко та пишно; пташками, щоб вірність лебедину зберігали в подружньому житті; пшеничними колосками та квітами, щоб землю рідну як матір цінували і любили; гронами калини, щоб про рідний дім не забували. Після того, як завершать виробляти, ставлять підкисати і тим часом співають.

«Коли тісто заповнить усю форму, його змащують жовтками і саджають у піч, попередньо напалену грабовими або буковими дровами. Мовлять «Отче наш», «Богородице Діво», а потім жінки, які виробляли «долю», беруться за ручку коцюби, стукають нею по підлозі, пританцьовуючи по колу, щоб усе лихо притоптати, щоб доля була щасливою та знову співають ритуальні пісні», – розповідає пані Ірина.

За словами господинь, «долю» випікають теж дві години. Потім обережно на застелену обрусом подушку вибирають «долю». За виглядом спеченої «долі» визначали і долю молодої пари. Якщо пригорить, сімейна доля буде гіркою…

А тоді знову з піснями, віншуваннями молодим, батькам виробляють з такого ж тіста, як на долю, маленькі «гусочки», випікають їх кілька десятків, щоб по селу рознести, роздати і дорослим, і дітям, щоб ширилася любов і повага молодого подружжя на всіх людей села.

У суботу після вінчання розділяють «долю» між усіма гостями, щоб знало подружжя – відтепер їх життя на очах у всього села, їхню долю всі поділяють.

За словами господинь, ця традиція є живою і вельми популярною на Рогатинщині. Вони щороку випікають щонайменше 30 «доль».

Відтак гості фесту насолоджувалися розважально-танцювальною програмою з участю народного артиста України Михайла Кривеня, учасника першого фестивалю «Червона рута» – гурту «Дзвони» та ін.

За словами співорганізаторки фестивалю, директорки історико-краєзнавчого музею «Опілля» Ольги Благої, це дійство було тільки частиною проєкту «Центр дослідження нематеріальної культурної спадщини Рогатинського Опілля». Чому ж саме гастрономічно-весільний фестиваль? Українське весілля зазвичай позначено певними гастрономічними особливостями. Найперше – це коровай, який печуть майже на території всієї України. Але Рогатинському Опіллю притаманне випікання не лише короваю, а й, як ми вже зазначали, пишної й солодкої «долі», з чим пов’язаний цілий обряд, здійсненням якого, повторимо, мовби замовляють щасливу долю для молодят...