Указом екс-президента України Леоніда Кучми “Про День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні” від 17 листопада 2000 р. № 1245/2000 22 червня було встановлено День пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни - з метою всенародного вшанування пам'яті синів і дочок українського народу, полеглих під час найкривавішого воєнного конфлікту, їх подвигу та жертовності. Також на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…”.
Друга світова війна (1.09.1939-2.09.1945) – найбільша за останні століття світова трагедія, у якій загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей.
Упродовж 21 місяця цієї війни СРСР та Третій Рейх виступали як союзники, а від 22 червня 1941 р. вступили у військову конфронтацію, що увійшла в історію як німецько-радянська, або, у радянській історіографії, Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років. А як стверджують останні історичні дослідження, фактично доведено факт, що насправді лідери двох країн - Сталін та Гітлер - хотіли поділити території впливу.
Для України ця війна стала національною трагедією, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і часом вбивати інших українців. У розгромі нацизму брали участь українські солдати в лавах Радянської армії (понад 6 млн.), вояки УПА (понад 100 тис.).
Друга світова війна для України не обмежувалася лише бойовими діями та окупацією її сучасної території, а й включала участь українців у бойових діях на всій території Радянського Союзу. Вона ж отримала і найпершого удару від фашистської Німеччини, найбільших руйнувань та найбільших втрат серед населення. Саме Україна, яка стримував навалу нацистів, стала головним форпостом у воєнному конфлікті СРСР та Німеччини.
Найкривавіша і найжорстокіша війна відкрила для українців руйнівну силу обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини як нацистів на окупованих територіях України (Голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл тощо), так і численні злочини комуністичного режиму на нашій землі (розстріли політв’язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу і знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих у море разом із санітарними машинами, катування і заслання у Сибір власних громадян, котрі повернулися з німецького полону та з примусових робіт у Німеччині, використання дітей під час бойових дій тощо).
Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок цієї війни - в полоні загинуло 3-4 млн. військових і підпільників, понад 5 млн. цивільних загинуло через окупаційний терор та голод у тилу, до 5 млн. жителів було евакуйовано або примусово вивезено до Росії та Німеччини, значна частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні втрати України, за останніми підрахунками, склали понад 10 млн. людських життів.
Матеріальні збитки становили 285 млрд. тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 28 тис. сіл. За кілька перших місяців бойових дій територія України була повністю завойована. Мільйони людей опинилися в окупації, надалі з тавром “зрадників” прийнявши на себе тягар лихоліття, поки країна збиралася із силами, щоб дати відсіч ворогові.
У зруйнованих війною українських селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.
Ми пам’ятаємо тих, хто не повернувся з війни, тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар, і тих, чиї життя були скалічені і зруйновані у цій страшній війні.
