25 березня 1999 року трагічно обірвалося життя відомого політика і правозахисника-шістдесятника, публіциста, літературного критика, діяча руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу В’ячеслава Чорновола.

Того злощасного дня в автомобіль, у якому він повертався із зустрічі з регіональними активістами Народного руху, під Борисполем врізалась вантажівка. Розслідування аварії, що тоді проводили, ні до яких висновків не привело і справу закрили, кваліфікувавши як звичайну ДТП. Через кілька років її знову поновили, але безрезультатно.

Лише після перемоги Майдану у 2014-му Київський апеляційний суд скасував рішення Бориспільського суду, що своєю ухвалою зупинив розслідування причин загибелі політика. Справу повернули до прокуратури для проведення повторного розгляду вже за статтею «посягання на життя державного діяча».

На думку більшості українських активістів, В. Чорновола було вбито за замовленням. Адже після трагедії було знищено більшість доказів. Також була підозра, що не випадково згодом помер свідок аварії Іван Шолом, який перебував тоді у вантажівці (начебто від серцевого нападу), бо після ексгумації у його тілі експерти виявили отруту. А водія КаМАЗу Володимира Куделю спочатку засудили, а потім несподівано амністували. На думку політика Тараса Чорновола, сина загиблого, медичні й технічні експерти, яких залучали до розслідування, насправді нічого не робили, а лише підписували папері, які їм приносили.

І підозри у замовному вбивстві, мабуть, мали підстави, адже Народний Рух України, який очолював В’ячеслав, на парламентських виборах у 1998-му був на другому місці після Компартії за кількістю голосів виборців і своєю діяльністю міг вплинути на політичну спрямованість України, що було невигідно комуністам. А зважаючи на те, яку активну проукраїнську діяльність все своє життя вів Чорновіл, і на те, як Росія з часів отримання Україною незалежності усі ці роки всілякими методами (у тому числі й злочинними) прагнула знищити її як державу, смерть такої впливової на політичній арені людини була вигідна для багатьох ворогів нашої країни...

Разом з іншими видатними діячами В. Чорновіл започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів. Був одним із найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-70-ті роки минулого століття протистояли тоталітарному радянському режимові.

Журналіст за освітою (навчався у Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка на філфаці, а потім на факультеті журналістики) В. Чорновіл заснував підпільний український часопис «Український вісник» і був його головним редактором. Виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету.

Провідник українського національно-демократичного визвольного руху за свої переконання, за антирадянську пропаганду - в публіцистиці, у виступах на мітингах - зазнав обшуків, допитів і переслідувань. Кілька разів був ув’язнений (у 70-х, 80-х рр.) - у таборах суворого режиму. Сім'я Чорновола теж зазнала репресій від комуністичного тоталітарного режиму.

Але тиск з боку радянської влади лише посилювали в ньому силу опору. В. Чорновіл продовжував журналістську діяльність і в інших виданнях - писав протестні публікації, за які навіть став лауреатом Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна - премії для найкращих журналістів світу, що боронять права людини.

Продовжував і активну політичну діяльність. У 1990-му В’ячеслав Чорновіл став народним депутатом України, в 1990-1992 рр. ще й головою Львівської обласної ради. Згодом очолив партію «Народний рух України». Був членом української делегації у ПАРЄ, а також одним із ініціаторів та ідейних натхненників створення Української Гельсінської групи - першої в Україні опозиційної до радянської влади політичної сили. Брав участь як член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

1991 року балотувався на перших виборах президента України і посів тоді друге місце у рейтингу, поступившись Леонідові Кравчуку. Як вважають соратники, причиною поразки була дискредитація їхньої політсили, а також радянська пропаганда на виборах 91-го і незгуртованість націонал-демократів, деякі з яких навіть зрадили свого лідера.

В. Чорновіл був ініціатором проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р.

Звання Героя України за свою патріотичну діяльність на благо Батьківщини він отримав уже посмертно - в 2000 р.

Похорон Чорновола став однією з наймасовіших акцій за часів Незалежності України — у процесії взяли участь від 150 до 250 тисяч людей, що вказувало на беззаперечну підтримку народу.

* * *

В’ячеслав Чорновіл був патріотом своєї країни до глибини душі. І якби він не загинув того трагічного дня 1999-го і продовжив свою діяльність, це однозначно мало б вплив на політичний курс України. Адже у 1991 році Україна отримала надзвичайний стартовий потенціал для того, щоб вирватись уперед на міжнародній арені як політично, так і економічно. На хвилях народного патріотичного піднесення і прагнення людей до кардинальних змін у нашої держави були всі шанси вже на початку 90-х стати на шлях прогресивного європейського напрямку розвитку. Правда, ще за однієї важливої умови - якби нам у цьому не заважав наш східний сусід.

Це була б зовсім інша Україна, аніж ми маємо сьогодні. І Чорновіл як лідер досить впливової політичної сили міг зробити ще багато добрих справ для Батьківщини, бо був чесною, порядною і неординарною людиною з твердими ідеологічними переконаннями і баченням правильного шляху розвитку своєї країни.

Про те, яким бачив В. Чорновіл майбутнє нашої держави, вказували і його спільні погляди з відомими європейськими політиками-однодумцями Вацлавом Гавелом, майбутнім президентом Чехії, і Лехом Валенсою, очолившим Польщу, з якими свого часу мав дуже добрі приятельські стосунки. Поглянувши, якими швидкими темпами у всіх сферах розвиваються ці країни, можна трішки уявити, якою була б і наша Україна нині, якби таким політикам, як В. Чорновіл, вдалося втілити свої ідеї в життя.

Нині в деяких містах України пройшли поминальні заходи з метою вшанування пам’яті видатного діяча, патріота України. Згадуючи життєвий шлях В’ячеслава Чорновола, прогресивні політики, активісти і прості громадяни зауважують, що ця людина була і залишається гідним прикладом для наслідування для сучасних українських можновладців, в руках яких доля країни і народу...