Його щорічно відзначаємо 20 лютого згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 р. "Про вшанування подвигу учасників революції Гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні". Саме в ці дні протистояння між українським народом і тодішнім режимом досягло піку. А 20 лютого 2014-го загинуло найбільше активістів Майдану. Наступного дня, 21 лютого, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників. Тоді ж на площі відбулося прощання з ними, під час якого звучала траурна пісня "Плине кача ...", що стала українським народним реквіємом, а самих загиблих в промовах назвали "Небесною сотнею".

Сумний список Небесної Сотні відкрився ще 22 січня 2014-го, коли від вогнепальних поранень під час сутичок в центрі столиці загинули активісти Майдану - вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневский, а у лісі під Києвом було знайдено закатованого українця Юрія Вербицького.

З 18 по 20 лютого на Майдані було вбито найбільше людей (різних національностей) - близько сотні. Всі вони увійшли в меморіал борців за українську незалежність - в Небесну Сотню. Проте, як наголошують дослідники тієї трагедії, жертв було значно більше - кілька сотень, адже багато мітингувальників, котрі були у епіцентрі подій, зникло безвісти.

Події і трагедії, які відбувалися у часи Революції Гідності, були зафіксовані не лише в нашій пам’яті, а й документально. Є багато відеозйомок про Майдан. Серед них і відомий уже багатьом документально-музичний фільм «Майдан. Перезавантаження» авторства івано-франківського журналіста, оператора на Майдані, добровольця полку «Азов» у війні на Донбасі, військового репортера Руслана ГАНУЩАКА, прем’єрний показ якого (який ми анонсували) відбувся у жовтні минулого року в кінотеатрі Люм’єр в Івано-Франківську.

Прем’єра зібрала повну кінозалу, люди фільм дивилися стоячи. На показ запросили учасників Революції Гідності та батьків героя Романа Гурика. Автор включив у фільм епізод, де Роман з побратимами, прикриваючись щитами, тримають оборону та хвилину його відпочинку по тому. Це були останні хвилини життя хлопця.

«Важливо, щоби наші наступники не тільки пам’ятали події, які вже стали частиною історії України на сторінках підручників, а й розуміли емоції, які були на Майдані, розуміли та відчували, як сталася Революція Гідності», – пояснила глядачам головний посил стрічки авторська група.

Руслан Ганущак зазначав, що слово «Майдан» і досі є для нього магічним, бо мав особливу атмосферу, стан, єдність у діях, що доречно було би означити словом «феномен». Від початку грудня 2013 року, відколи автор приїхав на Майдан, і до кінця лютого 2014-го він був постійним учасником цього феномену і свідком тих подій – перемог і трагедій.

«Всю першу ніч я простояв з наплічником зі спорядженням. Відчув, що він був у мене на плечах, лише коли зняв уранці. Весь простір був переповнений доти невідомою мені енергією. Потім я зрозумів, що це енергія мотивованих позитивом людей, які справді зібралися виборювати зміни на краще», – розповідав автор.

На відео, яке Р. Ганущак знімав для одного з німецьких каналів новин, детально зафіксовано не лише перебіг подій, а й персони, які брали участь у побитті та розстрілі протестувальників. У стрічці добре видно обличчя, зброю, нашивки. Один із моментів, коли міліціонер за щитом опускає очі, а потім і голову перед об’єктивом камери, багато чого пояснює. Так само, як і поява чоловіків у прикметній синьо-плямистій формі з оптичними прицілами на рушницях – на дахах будинків та на узвишшях прилеглих до Майдану вулиць.

«Не хочу, щоби лаяли, проклинали, ненавиділи, – розповідав Руслан, знаючи, як відгукнуться на ці кадри. – Хотів цим лише нагадати, що досі все залежить від нас, що Революція Гідності не завершена і не буде завершена ще, як видається, роки. Будуть змінюватися президенти й парламенти, та ніхто не принесе нам в долонях свободу, гідність, честь і добробут. Тільки від нас залежить, чи будуть вони – за все це треба продовжувати боротися».

Власне, у цьому й полягає ідея фільму, яка відображена в назві – мова йде про перезавантаження. Автор стрічки дає змогу пригадати ті страшні події і трагедії, зануритися у них, пережити радість перемог і біль втрат, подумати про сенс життя. Її варто переглянути усім, хто ще цього не зробив.

22 січня 2014-го відкрився рахунок героїв, котрі й досі проливають кров і віддають життя за свободу Батьківщини. Україна платить надто високу ціну за звільнення, за свій вибір - бути частиною Європи, бути вільною і незалежною. Нам треба завжди про це пам’ятати.

Тож згадаймо всіх поіменно. Помолімося за їхні душі, а також за душі тих, хто загинув у війні на Донбасі, щоби у нас був мир і краще майбутнє. Будьмо вірними їх світлій пам'яті та не забуваймо, що війна з ворогом ще не закінчилася...