Нинішній рік знаковий для скульптурної Шевченкіани, а отже, й української культури загалом. Адже 28 вересня 1913-го, тобто 110 років тому, вперше в Україні – у місті Винниках поблизу Львова – урочисто відкрили пам’ятник Кобзареві.
Попри протидію австрійської влади той захід був доволі велелюдний з ознаками патріотичної акції. Перед очима його учасників постала скульптурна композиція, виконана з білого каменю-пісковику, – погруддя поета на високому постаменті, яке обрамляли, утворюючи півколо, два бічні фестони (декоративні елементи в архітектурі у вигляді гірлянди, перев’язаної стрічками. – Ред.). Його автор і розробник проєкту – відомий галицький скульптор Олександр Лушпинський.
Інакше кажучи, названих дня і року в Україні започаткували громадську скульптурну Шевченкіану. Доти ж пам’ять Тараса увічнювали в камені окремі особи, сказати б, у приватному порядку. Приміром, пам’ятне погруддя його встановили в 1898–1901 рр. у саду двору Алчевських у Миронівському провулку в Харкові.
Шевченкіані присвятив низку своїх праць доктор історичних наук, професор, академік АН вищої школи України Володимир Грабовецький, котрий після завершення навчання у Львівському університеті жив і вчителював у Винниках. Зокрема одна з монографій ученого саме так і називається – «Історія встановлення першого скульптурного пам’ятника Тарасові Шевченкові у Винниках в Україні і світі 1913 р. та вшанування Кобзаря» (2012 р.)...
Ініціаторами створення першого пам’ятника Т. Шевченку були отець Григорій Гірняк (1865–1945) та місцевий нотар Володимир Левицький (1856–1938), відомий також на псевдо Василь Лукич, котрі жили у Винниках. Отець Г. Гірняк як довголітній декан у Винниках, член Архиєпархіального церковного суду, парох-консультант Митрополичого ординаріату, член управи священницького вдово-сиротинського фонду, почесний радник Митрополичої консисторії був одним із визначних представників галицького духовенства. У громадському житті він був також членом повітової ради та одним із засновників винниківської читальні «Просвіта». За його сприяння у місті розвивалося духовне і національно-культурне життя. Отець Григорій боровся за право українців навчати своїх дітей рідною мовою.
В. Левицький теж був великим українським патріотом, членом НТШ, співпрацював з Іваном Франком. Саме його обрали головою комітету з підготовки, виготовлення і встановлення пам’ятника Т. Шевченку у Винниках – першого, повторимо, в Україні та світі.
Є спогади жителів Винників про відкриття пам’ятника. Зокрема газда Іван Курчак з «Кут» (так називався окремий мікрорайон містечка) залишив згадку про те, як він своїми кіньми привозив улітку 1913 року з якоїсь із майстерень Львова кам’яні частини для пам’ятника, і те, що на нього «зробило враження, як грали гарно на трубах музиканти із сусіднього села Лисиничів, як під’їжджали до Шевченкової фури і увесь час супроводили проходження співом і музикою. Були там люди, які розмовляли польською і ще якоюсь іноземною мовою. Дуже гарно казав казання наш церковний парох, але найбільше нам подобалася бесіда після того скинення простирадла із пам’ятника нашого винниківського всіма шанованого нами пана нотара Володимира Левицького, який все повторяв, що це перший такий пам’ятник Тарасу у цілому світі».
А ось як згадував про те місцевий дяк пан Шпаківський: «Винники щось подібного не бачили й не чули. Вся площа біля пам’ятника була заповнена людьми... Скільки років пройшло з того часу, але у моїй пам’яті цей день залишився назавжди незабутнім».
Серед визначних громадсько-політичних і культурних діячів, які виступали на відкритті першого пам’ятника Т. Шевченку, були доктор Євген Олесницький та поет Богдан Лепкий, етнограф Володимир Гнатюк, композитор Філарет Колесса, директори львівських шкіл, гімназій та семінаристи духовної семінарії.
1919 року пам’ятник Кобзареві у Винниках частково зруйнували білополяки. Бо біля Тарасового погруддя часто збиралися люди, як місцеві, так й приїжджі, до постаменту покладали квіти винниківські просвітяни, особливо в дні народження поета, співали пісні на його слова, що дратувало місцеву поліцію й деяких тутешніх поляків. Але через кілька років завдяки просвітянським активістам Винників і старанням місцевої громади пам’ятник реконструювали й 29 вересня 1925-го його мовби вдруге відкрили. Нове погруддя Т. Шевченка виготовив скульптор Андрій Коверко.
До перших скульптурних зображень Кобзаря можна зачислити й пам’ятник у місті Ромни на Сумщині, який відкрили 27 жовтня 1918 року на честь перебування поета влітку 1845 р. на Іллінському ярмарку. Він є пам’яткою монументального мистецтва України національного значення, побудований у стилі конструктивізму.
Цікаво те, що історичним консультантом його створення виступив Григорій Вашкевич, який був особисто знайомий із Шевченком. Завдяки йому це бронзове зображення поета встановили саме там, де колись стояв намет Тараса Григоровича. В урочистому відкритті взяли участь урядова делегація та особистий представник гетьмана Павла Скоропадського – осавул Блаватний, який від гетьмана поклав вінок до пам’ятника.
Оскільки пам’ятник, автором якого був відомий скульптор, художник, кінорежисер Іван Кавалерідзе, виготовили з бетону,то з плином часу він зазнав руйнації. Тому 27 жовтня 1982-го встановили його реконструйовану копію з бронзи, авторами якої є cкульптори В’ячеслав Клоков і Флоріан Юр’єв.
Геніальність Кобзаря, його велич, актуальність пророчих слів поета справді засвідчує велика кількість пам’ятників, споруджених на його вшанування у світі. Як зазначено у Книзі рекордів України, Кобзар – рекордсмен з монументального увічнення пам’яті про нього. Тобто з усіх пам’ятників у світі найбільше скульптурних зображень саме Тараса Шевченка – 1 384. З них в Україні – 1 256, а решта – за кордоном. І та «решта» – 128 – теж рекордне число: жодній іншій відомій людині не присвячено стільки скульптурних зображень. Це має своє пояснення, адже твори Тараса Шевченка перекладено на 147 мов світу, і вони стали невід’ємною частиною національної культури багатьох країн.
Володимир БАКАЛА.
Старший науковий співробітник Історико-меморіального музею Олекси Довбуша, член НСКУ.
