До фіналу V Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА» в номінації «За найкращу виставу на перетині театральних жанрів, мистецького синтезу і перформативних форм» увійшла вистава «Лісова пісня На полі крові» Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. І. Франка в режисурі та сценічному вирішенні народного артиста України, лавреата Національної премії ім. Т. Шевченка Ростислава Держипільського і в музичній режисурі заслуженої артистки України, лавреатки Національної премії ім. Т. Шевченка Наталії Половинки.
Це прем’єра 84-го театрального сезону нашого театру, яка відбулася 26 листопада 2022 р. «Лісова пісня На полі крові» – драматургічний синтез драми-феєрії «Лісова пісня» і драми «На полі крові», написаних Лесею Українкою 1912 і 1910 року відповідно. «….Успіх «Лісової пісні» серед вас вважаю за великий тріумф собі, тим більше, що я його не сподівалась чогось…», – так писала письменниця в листі до своєї матері.
Загалом ця мистецька робота Івано-Франківського драмтеатру – то своєрідний вихід на новий сценічний простір, який її автори розгорнули в одному зі своїх підвальних приміщень, перетворивши його на волинський весняний ліс і галілейські околиці, вкотре довівши, що театр як духовне явище здатний постати й без формальних атрибутів.
Модерне прочитання Лесі Українки, запропоноване сучасним українським театром, є складним творчим концептом, який відкриває часові рамки, виходить за межі традиційного театрального простору, синтезує різні види й жанри мистецтв, «цитує» шедеври світового образотворчого мистецтва, поєднує елементи перформансу, віртуальної реальності і співдії глядачів.
Проте, як повідала авторці цих рядків згадувана вище музична режисерка вистави, виконавиця ролі Мавки Н. Половинка відразу після завершення «Лісової пісні…», яку давали в нашому драмтеатрі 16 вересня, «це не є концепт у такому розумінні, як нині модно, який штучно накладається на літературне першоджерело і не залишає місця для оригінального матеріалу. Це концепт, здатний до багатогранних духовних поєднань, який відкриває Лесю Українку».
Душевні метаморфози героїв вистави пропонують глядачеві поринути у справжню подорож, аж у закрайсвіти своєї власної душі й разом з акторами перетворитися на учасників містично-духовного дійства, яке не залишить байдужим нікого. «Адже мистецтво – це особливі відчування і їх оригінальна передача. …Сучасна життєво-психологічна драма іде ще глибше і хоче в деталях і тонкощах психологічних переживань заглянути в таємні майстерні душі людської», – як стверджує у своїй «Філософії театру» Лесь Курбас, «людина-театр», фундатор модерного українського театру, видатний українець, знищений радянським кривавим режимом.
Отож інтелектуально-духовний стрижень «Лісової пісні На полі крові» становлять дві центральні ідеї, матеріалізовані в таїні театрального перетворення. Перша з них умовно пролягає по горизонталі. Це ідея втрати людиною зв’язку з природою і власної первинної чистоти, відхід від свого справжнього призначення. Дійові особи, які у виставі представляють ірреальний світ, виглядають як інверсія людей реальних. Міфічні герої вольові й сміливі, духовно багаті, здатні відчувати найтонші емоційні відтінки, чутливі, милосердні, добрі і щирі, відкриті й відверті, чують музику землі, бачать і бережуть красу природи, перебувають в гармонії з собою і всесвітом. Саме такі, якими мали б бути люди. Натомість люди у виставі – слабодухі, безвольні, грубі й брутальні, ненажерливі й запопадливі на чуже, підступні та лукаві, здатні завдати страждань, не вірні, злі, непримиренні, черстві, заздрісні й ненависні, жорстокі у ставленні до природи й один до одного.
«Смутно, що не можеш своїм життям до себе дорівнятись» – каже Мавка (акторка Інна Бевза) Лукашеві (актор Олег Панас). Людина відмовляється від суті свого буття. Лукаш зраджує самого себе і своє кохання, Юда (актор Іван Бліндар) зраджує свого Вчителя. Відбувається духовний занепад, а згодом і фізична смерть.
Проте вихід є, кажуть нам творці вистави й вибудовують ще одну ідейно-образну лінію, цього разу – вертикальну, ніби спрямовану до неба. Її окреслено через триєдиний образ головної героїні. «Мавка, за задумом режисера вистави Ростислава Держипільського, постає перед нами в трьох іпостасях. Перша – Дух, народжений самою природою; друга – це Мавка, що приймає тіло, як Христос, проходить земне життя, зазнає мук та смерті; третя – уособлення воскреслого Христа, який є і буде. Це вічна Божа любов Творця до свого творіння – людини. Саме так побачив ідею Трійці й переніс її на образи жіночих іпостасей Мавки режисер вистави. Ці образи втілені у виставі трьома різними за віком жіночими ролями», – пояснює Н. Половинка.
Ці ролі зіграли вже згадувана І. Бевза, а також Надія Левченко й сама пані Наталія. Мавка, хоч і зазнає тілесної смерті, та зрозуміло, що вона знову відродиться до життя. «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!» – слова Мавки звучать як символ віри. Через віру, через воскресіння Христа відновлюється єдність людини й Бога.
У виставі, як і в літературних першоджерелах Лесі Українки, всі герої – головні, і другорядних персонажів немає. Їхня сценічна взаємодія така гармонічна й невимушено-природня, що легко захоплює глядача, даючи йому можливість разом із ними пройти свій власний шлях дорогою метаморфоз. Сцена й сама часом оживає, як картина Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», на якій Христос сидить за столом разом зі своїми учнями, один з яких його зрадить, і причащає їх хлібом та вином.
Філософсько-психологічна драматургія вистави «Лісова пісня На полі крові» органічно поєднала театральне та музичне начало. Музика у виставі не просто супроводжує окремі сцени, чи характеризує дійових осіб, а постає як особливе музичне полотно, коли лунають унікальні мелодії українських народних пісень – обрядових, ритуальних, фольклорних, які звучать голосом Наталії Половинки. Чується в них одвічний живий пульс українського роду, єднаються всі покоління. Велич цього звучання зводить незримий духовний іконостас, в якому виписано вічні цінності – вірність, любов і правду.
Натомість мелодика побутових сцен, головними героями яких є мати Лукаша (заслужена артистка України Ірма Вітовська), Килина (акторка Лілія Абрам’юк), дядько Лев (заслужений артист України Олексій Гнатковський) та й сам Лукаш так підібрана, що виконується в характерній манері – наче звуковий атрибут морального зубожіння цих дійових осіб, на додачу до старого холодильника «Дніпро» і залізного ліжка, які візуально доповнюють сценічні метафори.
Біблійні сюжети перемежовуються із життєвими у виставі так само невимушено, як ми робимо свій щоденний вибір на користь добра чи зла. Монолог Юди – рефлексія слабкої, зневіреної людини на недосяжну і незрозумілу його природі святість Христа. Юда протиставляється Христу так само, як люди – представникам ірреального світу на початку вистави. В динамічній експресії свого монологу Юда досягає найвищої емоційної напруги, кульмінаційної вершини всієї вистави, з якої стрімголов летить на самісіньке дно, так яскраво зображене в «Божественній комедії» Данте.
«Полем крові» називає євангеліст Матвій землю, придбану Юдою за 30 срібних монет, в які він оцінив життя Христа. Лукаш так ревно перекопує землю-сцену, повертає всі дерева, намагається все повернути, все… Аж поки не помічає, що всі герої вистави вже зайняли свої місця на «Таємній вечері» й передають одні одним переломлений Мавкою, яка символізує воскреслого Христа, хліб – символ причастя, щоб поєднатися вірою й любов’ю.
Словом, спадає на гадку в цьому зв’язку ще одна цитата з тієї самої «Філософії…» Леся Курбаса, що її я б означила як епіграф до цих нотаток, – «Одійти від життя, піднестися над ним, зробити з життя свого мистецтво, а з мистецтва – релігію – ось в чому наша потреба і наше завдання».
