16 червня в Женеві (Швейцарія) зустрічалися Президенти США й РФ Джо Байден і Володимир Путін. У кімнаті, де вони вели свій діалог, спершу перебувало, крім них, ще лише четверо осіб – держсекретар Сполучених Штатів Ентоні Блінкен, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і два перекладачі. Після півторагодиної розмови в такому форматі до співбесідників додалися радники обох президентів. По закінченні перемовин, які тривали 2,5 години замість запланованих п’яти, глави держав дали окремо один від одного свої пресконференції, під час яких подали журналістам власні версії того, про що вели розмову між собою.
В. Путін, котрий першим «звітував» перед журналістами, підтвердив зокрема, що питання України обговорювали. «Не можу сказати, що дуже детально. Наскільки я зрозумів президента Байдена, він згоден з тим, що в основі врегулювання ситуації на сході України мають лежати Мінські домовленості. Наше зобов’язання щодо України одне – сприяти їх реалізації. Якщо українська сторона готова, ми підемо цим шляхом без усякого сумніву… Що стосується вступу України в НАТО, то цю тему зачепили одним мазком, тут немає чого обговорювати», – зізнався він.
Правда, російський незалежний політичний оглядач Дмитро Орєшкін, порадив не прислухатись до того, що Путін розповідає в тому контексті, адже ніхто, за його словами, не знає, «яким саме мазком торкнулися теми України і НАТО», однак, каже він, було видно, як Путіну неприємно відповідати на це запитання. Порадив звернути увагу на поведінку російського президента, який «нервово кашляв» і «недочував» запитань журналістів і колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін…
США за президентства Байдена не ухвалюватимуть рішень і не робитимуть кроків, які йдуть всупереч інтересам їхнього довгострокового партнера, яким є Україна. Саме на цьому наголосив на початку своєї пресконференції Д. Байден. «Я передав (Путіну. – Ред.) непорушну прихильність Сполучених Штатів до суверенітету і територіальної цілісності України. Ми обговорили Мінські домовленості. Я висловив наш погляд на них. Він не заперечував мені. Але, звичайно, відмінності були», – сказав Байден.
Про «відмінності» казав і Путін: «Наші позиції не збігаються, але розмова була досить конструктивною. Не було ніякої ворожості. Зустріч відбувалася в принциповому ключі». «Ми обидва маємо унікальні обов’язки. У нас є деякі розбіжності, але ми повинні підтримувати стабільні відносини, – наголосив з того приводу президент США. – Ніяких загроз не було, були просто твердження з обох сторін. Ми розмовляли про базові речі. Я сказав Путіну, що моє завдання – не нашкодити Росії, а захистити американський народ». Однак, за словами Байдена, він і надалі відстоюватиме права всіх людей у світі, якщо вони порушуються. «А найважливіше – я сказав, що нам потрібні базові дорожні правила, які ми всі зможемо виконувати», – зазначив він. До речі, ще раніше Байден припустив, що шукатиме точки дотику з Путіним, але водночас застерігатиме його від наслідків подальшої агресії проти США та їхніх союзників.
Словом, «домовилися ми про щось чи ні, буде видно через шість місяців», – підсумував глава Білого дому. І це підтверджує висновок українського політолога Анатолія Октисюка про те, що єдина досяжна мета цієї розмови – стабілізувати ситуацію у світі. «Це крок для розрядки двосторонніх відносин. Основна мета – зробити прогнозованими відносини, зменшити напругу там, де це можливо», – переконаний він. Справді, за словами згаданого П. Клімкіна, оцінювати зустріч зарано, обидва її учасники сказали журналістам лише те, що хотіли, «а про що вони справді домовилися – ми дізнаємося згодом, за кілька днів, з інсайдів»…
Та все ж спробуймо абстрагуватися від усього сказаного й оцінити ситуацію, як мовлять, на хлопський розум. Бо про що би не йшла мова на пресконференціях лідера США й хазяїна Кремля, що би не розповідали політологи, інтерпретуючи як саму подію, так і заяви чільних співбесідників, справжній результат перемовин – невидимий, такий, про який уголос не скажуть. Отже, подумаймо, які питання були і є важливими для учасників «історичної» зустрічі, що її вже нарекли «змовою двох» та «реінкарнацією» Ялтинської конференції 1945 року, головні фігуранти якої, нагадаємо, – Сталін, Рузвельт і Черчилль – наперед, ще до закінчення Другої світової, розділили повоєнний світ на сфери свого впливу?
Для Путіна наразі головне – зберегти й розвинути свою систему впливів в Європі, в тому числі передусім на так званому пострадянському просторі, а також мати можливість постачати до Європи блакитне паливо в обхід України. Для Байдена – щоб Російська Федерація зберігала нейтралітет в американсько-китайському протистоянні, яке дедалі загострюється, й не стала союзником/васалом Піднебесної. І за це він готовий платити.
Власне, ще до зустрічі з Путіним Байден зробив низку відповідних кроків. Серед них зокрема і зняття санкцій з компанії оператора «Північного потоку-2», й виведення американських нафтовиків з північного сходу Сирії (де вони допомагали налагоджувати інфраструктуру американським союзникам курдам). А також, як заявив попередній президент США Дональд Трамп, оцінюючи результати «Женеви-2021» і дії «на знищення американської нафтогазової галузі», маючи на увазі те, що Байден скасував американсько-канадський трубопровід Keystone XL.
«Це чудовий день для Росії. Ми дали їй вільний простір для дій... Ми відмовилися від чогось, що було неймовірно цінним. Я зупинив було трубопровід («Північний потік-2»), а тепер його повернули (Німеччині й Росії) і за це нічого не отримали», – сказав Д. Трамп.
Натомість, як можемо припускати, Путін пообіцяв Байдену зберігати нейтралітет у американсько-китайському протистоянні. Не грати відверто на боці Китаю. Віримо, що й пообіцяв не робити відкритого повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Своєю чергою, його візаві, мабуть, запевнив, що, крім усього іншого, й закриватиме очі на «гібридне хуліганство» РФ як у колишніх республіках СРСР і країнах Варшавського договору, так і на Заході, – лиш, аби росіяни «не заривались».
Втім, хоч як, а Путін дуже хотів цієї зустрічі і з такої причини: щоби довести світові, що він – на одному рівні з Байденом. Те, що для нього є ключовою можливість стояти на світовій арені поряд із американським президентом, стверджує зокрема й російський політолог та історик-американіст Іван Курілла.
Поза сумнівом, Байден допоміг Путіну домогтися свого – першим запропонував йому зустрітись і обговорити... Проте зробив це в неоднозначний спосіб. На те мало звертають увагу, але за наполяганням саме американської сторони президенти двох держав уперше здибалися не просто в Женеві, а саме на віллі Ла-Ґранж, де ще 1985 року зустрічалися Михайло Горбачов і Рональд Рейган, що, як вважають, стало першим кроком до розвалу СРСР. От у цьому, либонь, і чільний символізм та головний посил світові «Женеви-2021».
