Як завжди, особистим відправним орієнтиром для написання штрихів до портрета із авторського циклу є визначальна знакова подія. Зокрема, так було, коли означувала їх у розповідях про світлої пам’яті міністра внутрішніх справ України Дениса Монастирського, Глави й Отця УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука), Головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного... Очікувала, що експрем’єр-міністр Великої Британії Борис ДЖОНСОН, перебуваючи вкотре в Україні, дасть інтерв’ю Наталії Мосейчук. На щастя, цього не трапилося...

Британський політик і журналіст, схоже, мусив з двох лих обирати менше. Тому, мабуть, побував «В гостях у Дмитрия Гордона». Саме так на екрані названа його програма. Він вів її російською мовою. Як було видно з першої реакції, Борису Джонсону це не подобалося.

Чого не хотіла, щоб розпитувала гостя ведуча телеканалу «1+1» олігарха Ігоря Коломойського, підозрюваного в корупції. Та Наталія Мосейчук, котра вважає, що «мову на хліб не намажеш». Не хотіла, тому що це вона не без «чиєїсь рекомендації» брала «велике» інтерв’ю в такого собі матюкливого фермера Олександра Поворознюка, з якого «вуйцьо від культури» продюсер Юрій Горбунов мав зліпити нового «слугу народу» з президентською булавою за державних 33,6 мільйона гривень. До того ж, як завжди, з крадених москальських серіалів. Це вона розкручувала-розігрівала словесами недалеку людину з амбіціями на найвищу владу в країні.

Чи не вперше суспільство в час певних правових обмежень, визначених воєнним станом у зв’язку з війною росії проти України, стало на захист української культури і грошей платників податків, питому вагу яких становить так званий «військовий ПДФО», тобто відрахування із зарплат українських захисників. Сподіваюся, що був почутий і мій голос із критичної статті в «Галичині» за 3 серпня 2023 року – «Схеми одурманення, або Москальські покручі в обгортці «файної патріотичної комедії».

На мою думку, авторська програма Дмитра Гордона в цій ситуації – менше лихо, хоча, звісно, є великим у контексті українськості. Він нещадно розкритикував того самого О. Поворознюка. Але лише через те, що той заявив про незаконне збагачення журналіста, пов’язане з нерухомістю. Водночас і продюсер, і телеведуча, залюблені в одіозного аграрія, для нього є «гарним хлопцем» і «гарною дівчиною». Дарма, що культурний безсмак, що попри потужну суспільну критику «приставка до мікрофона» ще й досі здивовано запитує: «Що тут не так?».

Екскерівникові Великої Британії Борисові Джонсону, мабуть, нелегко було у виборі між двома «стовпами» одіозної журналістики, дуже схожої на москальську. Висіло над ним і те на користь ведучої «Право на владу», що перед тим Президент Володимир Зеленський дав їй «велике» інтерв’ю з його головною думкою – прирівняти корупцію до державної зради. Не тільки в Україні, а й за її межами мислячі люди сприйняли це як популізм перед його черговою поїздкою до США, цього разу – на засідання Генеральної асамблеї ООН, і зустріччю з президентом Сполучених Штатів Америки Джозефом Байденом. Показові обшуки в підозрюваних у корупції та державній зраді олігарха Ігоря Коломойського й народного депутата, голови комітету з питань свободи слова Нестора Шуфрича також підтверджують це. Виникає резонне запитання: «Чого лише тепер?». Підозрюваний у держзраді Н. Шуфрич очолює важливий парламентський комітет тоді, коли гібридна інформаційна війна є такою ж, як і збройна в окопах!

Борис Джонсон – журналіст. Цікаво спостерігати, як колеги вимовляють його ім'я: з наголосом на першому складі чи на зразок москальського, підвищуючи звук на другому. Він, мабуть, добре зорієнтувався щодо Н. Мосейчук і її розмови з прототипом телесеріалу «СМТ Інгулець». Не вплинуло на нього й те, що вона перед тим провадила «велике» інтерв’ю з керівником Головного управління розвідки Кирилом Будановим, яке теж отримало медійне забарвлення «поворознюка» через інтерв’юерку.

Борис Джонсон уберіг себе від інформаційної «мосейчуківської» впізнаваності. Хоча і в куцому інтерв’ю саморозрекламованого Дмитра Гордона він, на жаль, не постав сповна зі своїм баченням проблем у нашій країні та світі. Тому правильний обрав крок як політик і журналіст, коли повернувся до своєї країни після візиту в Україну й надрукував розлогу статтю «Чому ми не даємо Україні те, що їй потрібно?» в тижневику The Spectator за 16 вересня 2023 року. Мабуть, вона з’явилася тому, що інтуїтивно, завдяки аналітичному мисленню, її автор як журналіст відчуває тиск російської, американської та почасти великобританської й української пропагандистських машин укупі. Це одна з його сильних рис у штрихах до портрета. Подальші події в медіа, про які йдеться нижче, підтверджують сказане.

Приїзд звичайним поїздом у звичайному вагоні експрем’єр-міністра Великої Британії до Львова не був несподіваним, як чогось намагаються назвати його окремі блогери. Він у всьому старається дотримувати слова. Це ще одна риса політичного лідера, яка викликає захоплення на тлі розмитого світового словоблуддя з вічною «стурбованістю».

Торік 4 жовтня вчена рада Львівського національного університету ім. І. Франка присвоїла Борису Джонсону найвище почесне звання доктора. Він також став почесним професором цього вишу. Тоді й заявив публічно, що обов’язково приїде до Львова. І дотримав слова: 9 вересня цьогоріч прибув до Львова. Ректор університету Володимир Мельник, цитуючи нашого генія Івана Франка, чиє ім’я носить давній вищий навчальний заклад, про ідеали добра й світла, навів думку німецького письменника Еріха Марії Ремарка, що «У темні часи добре видно світлих людей». Цією сентенцією він узагальнив сучасні виклики й адресував її великобританському жаданому гостеві.

Мабуть, не лише я горджусь рідним університетом. Упевнена, що в багатьох його випускників гордість звеличує перебування у високих стінах науки колоритного політика сучасності Бориса Джонсона. Це також зіграло роль на мій вибір про штрихи до портрета.

Знаю з першоджерел, що мантію для нового почесного доктора університету шили прискіпливо за розмірами. Коли Борис Джонсон зняв зі своєї голови припасований знаковий «чотирикутник», окремі глядачі подумали, що він замалий. Але, мабуть не в тому річ. У мантіях усі схожі. А чуприна британця чи не єдина в світі, і він за нею упізнаваний. Як завжди, ще більше розкуйовджує неслухняне волосся. Це його стихія, природна знаковість. Рада, що завдяки моєму поясненню в організаторів зустрічі відлягло від серця «про не той розмір» урочистого головного убору почесного професора.

Не тільки я, а майже всі завважили, зокрема й голова Львівської ОВА Максим Козицький, як наш великий друг Борис Джонсон слухав незабутню «Мелодію» Героя України Мирослава Скорика. Духовний славень звучав у віртуозному виконанні Народного камерного оркестру університету. Допускаю, що він слухав його вперше. Видається, навіть волосся на голові якось вляглося.

Бачила скам’яніле обличчя, застигле в журливих нотах із піднебесся. Так, власне «Мелодія» виникла в Карпатах, у високих горах Вишкова на Долинщині Івано-Франківської області. Тут відомий режисер Володимир Денисенко з кіностудії імені Олександра Довженка знімав фільм «Високий перевал» (1981). Одну з головних ролей зіграла його дружина – наша славетна землячка зі Старого Мізуня Наталія Наум. Тоді В. Денисенко, якого кадебісти переслідували за «буржуазний націоналізм», попросив композитора Мирослава Скорика написати таку музику до його вистражданої стрічки, щоби вона відтворила з душ українських повстанців те, що йому політичні цензори не дають показати достоту в кадрах. Так і народилася легендарна «Мелодія», в якій переплелися біль, туга, гордість, надія й віра, ті струни душі й серця, що змушують кам’яніти обличчя у високості духу, правди та справедливості. Коли звучала «Мелодія», Борис Джонсон ні разу не торкався своєї чуприни, як це зазвичай робить. Він злився з музикою в одному злеті, здавалося, що мантія тиснула груди і було затісно його серцю...

Шановний британський гість вклонився пам’яті загиблих українських захисників на Личаківському цвинтарі, а також героям Небесної сотні – предтечам наших звитяг на полі бою з москалями.

Сильне враження на нього справили поранені воїни в Національному реабілітаційному центрі «Незламні» у Львові, який відвідав разом із міським головою Андрієм Садовим. Обмін думками з мужніми українцями надали бойовий дух промові перед авдиторією вщерть заповненої актової зали. «Світ – у боргу перед Україною. Я обіцяю, що повернусь до Сполученого Королівства і робитиму все можливе, щоб забезпечити постачання необхідної допомоги для вашої перемоги. Я знаю, що ви переможете! Україна переможе! Я побачив це в обличчях воїнів», – сказав він.

Завважила, що зустріч із академічною й студентською спільнотами була без загального синхронного перекладу. У просторій залі з її старовинними лоджіями промову англійською мовою почесного доктора університету Бориса Джонсона слухали без озвучення її українською й активно підтримували оплесками. Жаль, що потім окремі медіа до своїх політичних уподобань перекладали й дозували зміст мовленого. І не лише українські. Зарубіжні видання також розділились у світлі майбутніх президентських виборів у США. Можливо, це й спонукало Бориса Джонсона після відвідин України до написання вже названої статті у The Spectator.

І це добре розуміє Борис Джонсон. Вважає, що має розвиватися громадянське суспільство. Лише воно своєю активністю повинно змушувати владу до правильних кроків. Промовистий приклад – вихід Великої Британії з Європейського союзу. Тривалий і наполегливий суспільний процес, до якого чи не найбільше долучився тодішній прем’єр-міністр Борис Джонсон. 2019 року Консервативна партія під його лідерством на парламентських виборах набрала 43,6 відсотка голосів. Як стверджують аналітики, це найвищий результат будь-якої партії за останні чотири десятиліття.

Було нелегко. Це все одно (дехто чогось боїться цього порівняння), якби одна з 15-ти республік залишила радянський союз. І це тоді, коли гучніше звучить вимога про реформування до вимог сьогодення і Європейського союзу, і НАТО, й ООН та інших міжнародних інституцій. Усі пам’ятають, що ось-ось мало сформуватися нове об’єднання країн. Мова – про Велику Британію, Україну, Польщу, Литву, Латвію й Естонію. Можливо, з часом до нього ввійшли би й інші країни... Не вдалося через «не дали». Найгостріші стріли критики летіли в ініціатора Бориса Джонсона: він позбувся посади прем’єра.

Коли відомий британець перебував у нашій країні і виступав із полум’яною промовою на її захист, президент США Джозеф Байден призначив 64-річну мільярдерку Пенні Пріцкер, батьки котрої походять з євреїв, які проживали в Україні, своїм представником у нас з питань відбудови й контролю за наданою фінансовою допомогою. Окремі медіа вже встигли назвати її «смотрящою» від Америки. До російських «смотрящих» медведчуків, фрідманів, фірташів та інших додалися американські пріцкери-«ревізори». Найпалкіше таке запровадження та кандидатуру підтримала посол України в США Оксана Маркарова, котру тамтешня українська діаспора звинувачує в непідтриманні надання допомоги Україні в рамках офіційно заявленої главою Білого дому програми лендлізу.

І знову постає питання: «А як суспільство?». Чи це не його обов'язок контролювати владу: від громад до Офісу Президента, самого Президента та парламенту, щоб не крала, не змовлялася ні з ким на шкоду своєму народові.

...Україна багата не лише мовою, культурою та історією, які краде імперська росія. Московія, й не без того, що й увесь світ, зазіхають і на наші природні багатства. Як підтверджує історія воєн, усе ж таки причина їх виникнення – у прагненні загарбати природні ресурси. Лівія, Ірак, Афганістан, Україна... Не нова думка: якби людська кров лилася на територіях росії та США, руйнувалися б їхні міста, як тепер українські, то війн у світі не було б!

Який далекоглядний англійський письменник Джордж Орвелл у своєму романі-антиутопії «1984» (1949), що вважався антирадянським, коли сказав: «Чим далі супільство віддаляється від правди, тим більше воно ненавидить тих, хто її каже».

21–22 червня цього року в Лондоні відбувся саміт з питань відбудови України. На ньому виступала перша віцепрем’єр-міністр Юлія Свириденко. Ішлося про значні корисні копалини в Україні, їхню привабливість для інвесторів. Ось що вона заявила з міжнародної трибуни: «Україна має найбільші в Європі запаси літію, титану та значні поклади інших копалин». І хоча СБУ засекретила їх місцезнаходження, але не від Державної геологічної служби США, яка достеменно володіє всією інформацію про світову картину ресурсів.

Нафта вже не в пріоритеті на світовому ринку. Природний газ також. А ось сланцевий, з видобутку якого лідирують США та Китай, – якраз на часі, через що ці дві великі країни борються за ринки реалізації. Натомість на передній план начебто виступають «боротьба за демократію», «захист на свободу використовувати мову» й інші замасковані гасла. Про мову – очевидний цинізм москалів у розв’язанні ними загарбницької війни в Україні. Окупант руйнує Маріуполь, Бахмут, Запоріжжя, Донецьк, Луганськ, Бердянськ, Харків, інші міста. І це тоді, коли тутешні українські громадяни розмовляють здебільшого російською! Тож первинне – природні ресурси. Саме там – основні родовища сланцевого газу, що є ласим куснем не лише для росії.

Україна пробувала добувати цей газ. Перешкодила спочатку інформаційна війна, ті ж пропагандистські кілери з російських, американських та українських медіа, а потім – окупація росією Луганської, Донецької областей та анексія Криму. Була перспектива позбутися залежності від москальського газу і навіть вийти на світовий ринок. Український комплекс підземних сховищ газу посідає третє місце в світі після США та росії (дані на 2021 рік).

Залучена до видобування сланцевого газу в Україні американська компанія Chevron 2016 року через воєнні дії вийшла з проєкту. Економічній незалежності України – зась! Навіть з її 1,75 відсотка світових запасів сланцевого газу. І не лише з боку росії. На жаль... У цьому переконує німецький політолог Андреас Умланд у статті в Neue Zurcher Zeitung – «Україна сидить на величезних запасах газу, про які, проте, всі забули – вони могли б перевернути енергопостачання Європи» (жовтень, 2020 року).

У перших рядах світових копалин – видобування літію. В Україні є його величезні запаси. Як свідчать відкриті джерела, найбільше його в надрах Донеччини, Запоріжжя та Кропивниччини. Наразі його не добувають з різних причин, як зазначають фахівці. Правильним є те, що Україна в себе повинна переробляти цей корисний мінерал, а не відвантажувати його як сировину за кордон. За підрахунками, в нашій державі є майже 500 тисяч тон запасів оксиду літію. І це відомо всім зацікавленим у тому.

Де використовують літій? Насамперед у термоядерних реакціях, у металургії, електротехнічній, керамічній та хімічній промисловостях. А ще – сполуки літію застосовують для виготовлення скла, емалей, а також у медицині. Лазери, оптика, ракетне паливо, різноманітні міцні сплави, що є перспективним для сучасної авіації та космонавтики. Обшир використання сягає майже всіх галузей. Оптимісти прогнозують, якби не війна, то Україна за десять років вийшла б на світовий ринок літію із своїм одним відсотком світових запасів.

Торік ціни на літій підвищилися до рекордних значень. Не випадково загарбницька росія тимчасово розширила контроль над територіями, які є найбагатшими в Європі на природні ресурси. З цієї короткої інформації стають зрозумілішими крутійства американського багатія Ілона Маска, пов’язаного зі зривом військової операції ЗСУ проти чорноморського флоту росії в окупованому Криму через його маніпуляції із Starlink. Очевидно, він теж кинув оком на український літій для своїх автомобільної та космічної імперій.

Представниця українського уряду на Лондонському саміті Юлія Свириденко серед копалин для залучення інвестицій у їхній видобуток назвала й титан. Згідно з даними Державної служби геологічних надр, Україна входить до першої десятки країн-лідерів за обсягами розвіданих запасів руд титану та покриває понад 6,87 відсотка їхнього світового видобутку (дані на 2021 рік). І це багатство тимчасово загарбала росія.

Навіть у час війни США та Європа докладають чимало зусиль для виявлення, розробки й використання величезних запасів найважливішого металу на нашій території, що має вирішальне значення для передових військових технологій. З огляду на це – нам конче потрібна перемога над ворогом, в яку вірить Борис Джонсон, наш Борис ДжонсонЮК. Перемога, щоб виробляти з українського титану техніку військового призначення – винищувачі, гелікоптери, морські судна, танки, ракети далекого радіусу дії та багато іншого, щоб зі своїми Богом даними багатими надрами не залежати ні від росії, ні від США та Європи. Запасів нашого титану, як підрахували фахівці, вистачить на 440 років. Це тепер з використанням у ракетах цього дорогоцінного українського металу, що з Криму, москалі убивають людей та нищать міста в Україні.

У згадуваній статті «Чому ми не даємо Україні те, що їй потрібно?» в The Spectator за 16 вересня цього року Борис Джонсон наголошує на економічній незалежності України у сув’язі з її бойовими перемогами. Цікаво й повчально, що британський політик надрукував свою статтю у щотижневому журналі новин про політику, культуру та щоденні події, який є найдавнішим періодичним виданням у світі (виходить з 1828 року). The Spectator – це «Очевидець», людина, котра бачить своїми очима. Про Бориса Джонсона додаю: «Людина, котра бачить серцем». Він – щирий друг України, приїжджав до нас у найбільш небезпечні дні. Великобританія за його прем’єрства допомагала сучасним озброєнням без словесної «стурбованості», без вимог «не досягати ним росію». Слава Богу, що й теперішній глава Сполученого Королівства Ріші Сунак не залишає Україну в біді: його країна допомагає й закликає інших це робити, щоб якнайшвидше вигнати окупанта.

Подяка Борису Джонсону за віру в нашу перемогу. Ось який висновок він зробив у статті після зустрічі з пораненими українськими захисниками: «Вони хочуть продовжити вбивати росіян і вигнати загарбників із своєї землі». Упевнені, як зазначає британський політик і журналіст, що «свою землю відвоюють». «Ця війна, – пише він, – породила майже 20 тисяч українців з ампутованими кінцівками...». Тижневик подає світлину Романа Піліпея, на якій відтворено, як українські солдати-інваліди тренуються на футбольному полі в Києві. Який вдалий вибір ілюстрації мужності чоловіків, котрі без ніг грають у футбол! Так, почесний докторе мого рідного Львівського національного університету ім. І. Франка Борисе Джонсоне, Ви все правильно пишете: «Вони (солдати – О.Р.) воюють не за нашим бажанням і не зупиняться, бо ми так кажемо. Вони ведуть війну за незалежність, тому що відмовляються схилитися перед терором і хочуть, щоб їхня країна була вільною».

Як військовий стратег, він підтримує наші ЗСУ, СБУ та ГУР у прагненні повернути Крим. Чітко зазначає, що Україні потрібні сучасні зенітно-ракетні комплекси, щоб вибити російські гелікоптери; потрібні системи на зразок Patriot, щоб захистити себе від нападу з повітря; потрібна краща далекобійна артилерія, щоб знищити російські позиції. Перелічує обіцяне озброєння, яке США та Європа затримують надавати. Зсилається на Президента Володимира Зеленського, який сказав йому, що потрібно лише 200 складніших балістичних систем, які є в США. Навіщо тримати їх там, а не віддати Україні? І далі запитує: «Якій іншій меті вони мають служити, щоб краще гарантувати довгострокову безпеку Заходу, зокрема й Сполученим Штатам?».

Доволі гостро розкритикував США: «Деякі голоси у Вашингтоні стверджують, що США повинні дотримуватися стратегії «Китай – передовсім» і тримати озброєння в резерві на випадок, якщо його доведеться скерувати для захисту Тайваню. Що за нісенітниця! Найкращий спосіб стримати напад на Тайвань – переконатися, що українці переможуть, і якомога швидше!».

У статті – весь Борис Джонсон: мудрий, відважний, темпераментний. Він називає речі своїми іменами, немає й натяку на байдужість, яка є, на жаль, на обличчях багатьох високих чиновників США та Європи. На його переконання, світ не повинен зраджувати Україну, не повинен дати демократії програти автократії, але показати на ділі, а не словами про «стурбованість», підтримку Україні.

Конструктивно проаналізував діяльність двох президентів США – теперішнього й попереднього, відверто сказав, як США будуть лицемірити, коли Україна переможе, але, на жаль, великою кров’ю своїх синів і доньок. Не оминув теми про комюніке саміту G20 в Індії: «Це все зміниться, щойно Україна переможе, – все те жахливе обрізання, хеджування ставок і підмазування путіна. Все це зникне з порядку денного. Це тому, що є одна річ, яку люди світу розуміють краще, ніж тисячі проповідей про демократію та верховенство права, – і це військова перемога!».

Хоч бери й цитуй усю статтю – така в ній правда і біль, справедливість і віра. Далі наводжу таку думку Бориса Джонсона: «Перемога України відродить і підживить Захід і все, за що ми виступаємо. Насамперед – це означатиме звільнення прекрасної і абсолютно невинуватої країни... Я вірю, що перемога прийде. І я в це ще більше повірив після спілкування з пораненими солдатами. Ви бачите це в їхніх очах!».

Сильна стаття Бориса Джонсона й тим, що писав як талановитий публіцист: щиро й натхненно. Надзвичайно зворушили ці рядки: «Що б ви не думали про націоналізм чи національні почуття, це найпотужніша сила в політиці – сильніша навіть за релігію. І в своєму безумстві путін посилив і спровокував найпотужніший сучасний націоналізм... Тому путін програє! Прошу в ім'я всього святого надати українцям негайно військову допомогу, яка їм потрібна, щоб якнайшвидше довести справу до завершення».

І закінчує статтю в своєму стилі: «Я запитував це й раніше, і я запитую це знову: «Чого, в біса, ми чекаємо?».

Ще один подієвий збіг у часі. Борис Джонсон обурювався злочинами в Україні головорізів євгенія пригожина. Велика Британія нарешті визнала «вагнер» терористичною організацією. Про це офіційно повідомила преслужба уряду Сполученого Королівства.

З джерел впливових британських медіа відомо, що Борис Джонсон міг би очолити НАТО. Але Альянс продовжив перебування на посаді генерального секретаря ще на рік Єнса Столтенберга. Заяви генсека НАТО різко дисонують із розумінням війни росії проти України з думками британського політика Бориса Джонсона. Зокрема 17 вересня 2023 року, днем пізніше, як вийшла в світ стаття в The Spectator, очільник НАТО Єнс Столтенберг закликав готуватися до тривалої війни в Україні. Про це він сказав в інтерв’ю Spiegel. М’яко кажучи, викликає справедливий подив його думка на підтвердження вище сказаного ним: «Ми прагнемо швидкого миру. Водночас ми повинні усвідомлювати, якщо Президент України Володимир Зеленський і українці перестануть воювати – їхня країна перестане існувати. Якщо президент росії путін і росіяни складуть зброю, у нас буде мир». Як кажуть, без коментарів.

Ще добре не висохла друкарська фарба на шпальті The Spectator зі статтею Бориса Джонсона, як наступного дня міністр закордонних справ Великої Британії Джеймс Клеверлі в ефірі Sky News заявив, що «Джонсон помиляється», коли критикує Велику Британію за сповільнену допомогу Україні. Але ж головним об’єктом конструктивної критики не була Велика Британія! Політик і журналіст Борис Джонсон зосередив увагу на США та Європі, які зволікають з наданням Україні сучасного озброєння. Не знаю, чиєї більше пропагандистської брехні в цьому інтерв’ю: російської чи американської, бо вона якась майже однакова. Цю думку підсилює ще одна стаття Бориса Джонсона в цьому ж британському виданні за 9 червня 2023 року – «Чому я покинув парламент».

На честь Бориса Джонсона названо вулиці в містах України. Торік у День Незалежності України її Президент Володимир Зеленський нагородив українського друга орденом Свободи за великі заслуги в зміцненні українсько-британського міжнародного співробітництва, підтримку державного суверенітету та територіальної цілісності України.

У Львівському національному університеті ім. І. Франка почесний його доктор Борис Джонсон залишив для благодійного аукціону декілька підписаних ним своїх 400-сторінкових книг «Фактор Черчилля», перекладених українською мовою Юрієм Гіричем. Книга про те, як «одна людина змінила історію». Виручені за них кошти буде переказано для потреб ЗСУ.

...Усміхнулась, коли згадала, що каже Борис Джонсон про своє «самовкладене волосся на голові»: «Мою зачіску неможливо імітувати, оскільки вона є продуктом випадкових та конкурентних сил природи».

Що так, то так...