Мій знайомий пенсіонер стверджує: коли заплатив за комунальні послуги – сплатив державі податки. І скільки йому не пояснюй, що плата за комунальні послуги та податки – то як мухи і котлети, тобто їх потрібно тримати окремо, він вперто повторює своє. Зрештою, кожен має право на власні оцінки та навіть нестандартні погляди. Однак коли ми спробували з’ясувати просте, здавалося б, питання: а якою є собівартість видобутку природного газу в Україні і чому споживачам пропонують купувати блакитне паливо за так званим паритетом імпортного газу (коли ціна залежить від того, за якою вартістю можна придбати газ за кордоном), виник сумнів: чи такий уже далекий від істини той впертий пенсіонер.

Пригадується, свого часу, коли вперше постало питання собівартості газу українського видобутку, трапилась на очі публікація в газеті «Дзеркало тижня». У ній ішлося про те, що в розвіданих раніше родовищах, котрі продовжують експлуатувати, собівартість блакитного палива становить 26 чи 28 доларів за тисячу кубометрів. Це було ще тоді, коли політики доводили, що, мовляв, для населення можна постачати газ власного видобутку за однією ціною, а для промисловості – купувати на вільному ринку.

Втім, згодом ситуація змінилась кардинально: аби зменшити «корупційну складову», було вирішено мати одну ціну на газ. Звичайно, ту, що найвища. Потім з’явилась формула, прив’язана до вартості енергоносія на одному із європейських хабів. Однак питання собівартості власного видобутку час від часу таки спливало. І, як виглядає, щоразу, коментуючи його, чільники державних підприємств, котрі від нашого імені «володіють» надрами, визначали ціну, враховуючи зовнішні обставини. Тобто коли потрібно було обґрунтувати високі внутрішні ціни, вони не соромилися називати потрібні цифри.

Судіть самі. На початку 2015 року НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укргазвидобування» підрахували, що обґрунтована собівартість газу українського видобутку становить 5 430 грн за тисячу кубометрів, або $319,4. Про це повідомили у письмовій відповіді з НАК на запит «Укрінформу».

«З метою виконання доручення Міненерговугілля Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та ПАТ «Укргазвидобування» було проведено спільну нараду, на якій узгоджено основні показники та умови проведення розрахунку економічної собівартості природного газу власного видобутку ПАТ «Укргазвидобування». Відповідно до узгоджених позицій було проведено розрахунок економічної собівартості природного газу на основі попередньої оцінки справедливої (ринкової) вартості активів та прогнозованої оцінки вартості запасів, перспективних та прогнозованих ресурсів вуглеводнів... Відповідно до проведеного розрахунку, економічна собівартість природного газу власного видобутку ПАТ «Укргазвидобування» становить 5430,0 грн/тис. куб. м, або 319,4 $ США (при курсі 17 грн/дол.)», – написали тоді газові чиновники.

На початку жовтня 2018 року голова компанії «Укргазвидобування» Олег Прохоренко в інтерв’ю виданню «Економічна правда» так обґрунтовував потрібні цифри: «Якщо ми говоримо про вартість повного циклу – від початку буріння і видобутку до закриття свердловини, то залежно від складності видобутку вартість може варіюватися від 180 доларів до 250 доларів за тисячу кубометрів».

Ідемо далі. Січень 2019-го. Голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв повідомив, що собівартість видобутку українського газу державною компанією «Укргазвидобування» становить близько 250 доларів (7000 гривень) за тисячу кубометрів. «Приблизна повна собівартість газу без врахування кредитних коштів, які повернув «Нафтогаз», на тисячу кубометрів становить близько 250 доларів», – розповів він в інтерв’ю одному з українських телеканалів. За його словами, у цю собівартість включено капітальні вкладення в розвиток газодобувної галузі в Україні, а також буріння свердловин. А, мовляв, у приватних компаній цей показник ще вищий.

Як бачимо, собівартість газу в нас – доволі химерна річ. Маємо і 26-28 доларів, і 319, і 180, і 250. Обирайте, громадяни, те, що вам більше подобається. Чи не подобається.

А тепер кілька свіжіших даних. Певне світло на питання про собівартість блакитного палива українського видобутку пролив в інтерв’ю одному з інтернет-видань Ілля Рибчич, котрий очолював «Укргазвидобування» з невеликими перервами з 1998 по 2010 рік. Тож у галузі він людина відома й авторитетна. Цікаво, що, за його словами, розрекламована свого часу В. Гройсманом програма «Стратегія 20/20» (пригадуєте, за задумом урядовців у 2020 році ми мали б мати 20 мільярдів кубометрів газу власного видобутку, натомість маємо близько 15 млрд, а фахівці галузі стверджують, що зо 3 млрд кубів тут «надуті») провалилась через те, що її ніхто і не збирався виконувати. Бо для цього потрібні не лише декларації, а й команда висококваліфікованих фахівців. А в нас хочуть не добувати газ, а купувати його за кордоном. Так простіше.

Отож, за словами Рибчича, «на старих родовищах собівартість залишається невисокою і сьогодні… Вона має становити $30-33, може, $35 за тисячу кубів.

А от на нових родовищах собівартість буде іншою. Але нових родовищ ніхто не відкриває і не вводить в експлуатацію, тому й порахувати неможливо».

Ми уже не кажемо про те, що в колишню низьку собівартість закладено і кошти на буріння нових свердловин. Нині, коли, за словами офіційних представників держкомпанії «Нафтогаз України», собівартість зросла у десяток разів, на стільки ж мали б зрости і витрати на буріння. Але чи чули ви про нові родовища, прориви у видобутку блакитного палива в Україні? Отож і ми не чули.

А наприкінці жовтня з’явилося ще одне цікаве інтерв’ю в інтернет-виданні «Oilpoint». Про вартість видобутку газу в Україні, про те, як амбіції менеджменту компанії призводять до втрат видобутку та про стандарти ведення фінзвітності «Нафтогазу» свою точку зору висловив донедавна виконувач обов’язків фінансового директора «Укргазвидобування» Євген Палєнка. Прикметно, що він працював у приватних компаніях з іноземними інвестиціями до переходу в державний сектор у 2018 році. Тож може також порівняти те, як нині працюють в Україні приватні видобувники газу, і як – державні. За його словами, це все одно що порівнювати «Мерседес» та «Запорожець». Втім, він нам цікавий насамперед тим, що безпосередньо займався розробкою методології оцінки собівартості видобутку газу.

За словами Є. Палєнки, коли йдеться про нафтогазову галузь, то коректно говорити про «повну вартість видобутку», яка нині охоплює й оплату за поставку газу в газотранспортну систему України.

Повна вартість видобутку – це всі гроші, які потрібно витратити для того, щоб тисячу кубометрів газу підняти з-під землі і доставити в ГТС України в тому стані, щоб отримати кошти за газ. Ця цифра перевищує собівартість продукції і в українських компаніях наразі, за словами експерта, становить від 50 до 110 доларів незалежно від форми власності, але без урахування рентної плати на видобуток.

«Нафтогазові компанії вкладають гроші в дослідження, нові ліцензії, розвідку і не завжди залишаються у виграші, тому треба враховувати такі витрати в загальному пулі грошей, які використовують на те, щоб добути газ.

У маленьких компаніях вона становить 100 доларів, у великих – не менше 50-ти. Менше, ніж 50 доларів за тисячу метрів кубічних, я в Україні не бачив.

Щодо того, скільки треба вкласти грошей у майбутній видобуток на тисячу кубічних метрів, то з урахуванням сьогоднішніх цін і технологій це становитиме від 70 до 120 доларів без врахування рентної плати», – розповів Є. Палєнка.

Що стосується заробітних плат, чи, як їх сором’язливо називають, «системи фінансових компенсацій», то, за словами згаданого фахівця, в «Нафтогазі» вона «наближається до рівня приватних компаній. У керівників зарплати ринкові. З відповідальністю ситуація інша».

Зауважимо, що Є. Палєнку не так давно звільнили з посади в «Укргазвидобуванні», причому не висунувши жодних претензій до роботи. Про претензії він довідався згодом із публікацій у ЗМІ. Тож маємо справу з людиною, котру образили. Хоч він і намагається зберегти лояльність до колишнього керівництва.

Нагадаємо, що НАК «Нафтогаз України», чиїм структурним підрозділом є «Укргазвидобування», нині вважають найбільшим платником податків у країні.

За даними, котрі вдалося відшукати в повідомленнях самої компанії, сукупний розмір податкових та дивідендних платежів групи «Нафтогаз» до Державного та місцевих бюджетів у 2019 році становив 120,3 млрд грн.

Зокрема податок на прибуток – 22,3 млрд грн, ПДВ – 32,3 млрд грн, рентні платежі – 32,2 млрд грн, дивіденди – 20,8 млрд грн та інші. При цьому 15,1 млрд грн податків та дивідендів за 2019 рік за узгодженням з Мінфіном «Нафтогаз» сплатив достроково у четвертому кварталі 2019 року.

Надходження від групи «Нафтогаз» становили близько 16% загальних доходів Державного бюджету в 2019 році.

Також вважаємо за потрібне нагадати, що на середину листопада ц. р. борг населення за спожитий природний газ і послугу з його доставки перевищив 21,1 млрд грн. Про це повідомила Державна служба статистики України.

А ще, наприклад, за тепло і гарячу воду (а саме в них більшу частину тарифу становить ціна на газ) борг населення на 30 вересня цього року становив 16,3 млрд грн. Як заявляла раніше Асоціація постачальників енергоресурсів, після відкриття ринку природного газу для населення з 1 серпня ц. р. спостерігається катастрофічне падіння рівня розрахунків за спожитий газ побутовими споживачами. Наприклад, за спожите у вересні «блакитне паливо» розрахувалося трохи більше 40% домогосподарств.

А тепер переходимо, власне, до того, до яких висновків ми дійшли після дослідження питання про собівартість українського газу. Наразі зрозуміло, що нам важко змагатись з арабами, в яких собівартість видобутку менша за 30 доларів за тисячу кубометрів. Однак, як бачимо, за собівартості видобутку у 50–100 доларів за тисячу кубометрів в Україні не соромляться продавати газ і за 300 доларів. У листопаді місцевий газзбут пропонує побутовим споживачам блакитне паливо за 8 830 гривень за тисячу кубів. За курсом у 28 грн за долар це приблизно 315 доларів. І ми чудово розуміємо, що про якісь «ринкові ціни» тут не йдеться.

А до чого тут податки? Все просто. Є кілька груп товарів, котрі ми офіційно можемо придбати не за тією ціною, скільки вони насправді мали б коштувати за умови конкуренції на ринку, а значно дорожче. Це, приміром, алкоголь, цигарки, бензин. Скажімо, у ціні пляшки горілки лише гривень 15 припадає на виробничі витрати, решта – це різні податки. Така сама історія і з газом. За собівартості у 50–100 доларів за тисячу кубометрів українці мають переплачувати за блакитне паливо щонайменше втроє. І, як бачимо з наведених даних, «зароблені» таким чином «Нафтогазом» кошти йдуть на високі зарплати газових чиновників та до Державного бюджету. Принагідно також нагадаємо, що на всі субсидії громадянам для сплати за житлово-комунальні послуги цього року заплановано лише 48 млрд грн. Тобто навіть менше половини того, що переказав уже, за оперативними даними, до бюджету «Нафтогаз». Тому чи не буде справедливим вважати, що в ціні на газ ми маємо справу зі ще одним податком, про який урядовці «скромно» промовчали? Податком, яким обкладають усіх громадян країни, котрі користуються газом для приготування їжі, для нагрівання води чи для опалення помешкань. Тож, як виглядає, мій знайомий пенсіонер, котрий вперто називає плату за комунальні послуги «податками», не такий уже й далекий від істини.