Про Світоча українства Тараса ШЕВЧЕНКА написано і сказано стільки, що видається, ніби висловлено вже все, що можна було. Та це, звісно, далеко не так. Один із прикладів того – роздуми історика, філософа, публіциста з Дніпра Ярослава Трінчука, викладені напередодні на його сторінці у фейсбуці, які й подаємо тут.

«За політичними комедіями і драмами ми ризикуємо забути про вартісне. Шевченківські дні дають привід замислитись ще раз над національними непрочитаними кодами. Їх надто багато. Попри те, що про Тараса Шевченка написано таки чимало. Скажімо, книжка Івана Дзюби «Тарас Шевченко: життя і творчість» – а це понад 700 сторінок – надзвичайно змістовна, чесна, майстерно написана праця. Вона дає багато відповідей на питання, порушувати які раніше було заборонено. Та навіть у цій праці академік чомусь не згадав про вельми цікавий твір поета «Лілея». У «Кобзарі» його жанр не вказано, але за всіма ознаками це поема.

Науковці уникають аналізувати цей твір. Він таки дражливий, адже поет відкрито говорить про реінкарнацію. А це дратує як християн, так і войовничих атеїстів. Але дарма. Творчість не терпить необґрунтованих обмежень. А «Лілея» – шедевр. Крім усього, поема засвідчує, що Тарас Шевченко був обізнаний зі східною філософською думкою. Та не це головне.

Власна інтуїція, душевне переживання підказали генієві, що нерідко людська трагедія буває такою глибоко великою, що в одне життя вміститися не може... А трагедія породжує трагедію. Там же, де трагедія, побачити красу неможливо. Символом сучасної йому епохи поет вбачав не розкішну квітку, а замерзле під тином дівча...».

Звісно, Кобзар не міг не знати про тему перевтілення, віддавна табуйовану церквою, підказують Я. Трінчуку коментатори його допису, бо українці – нащадки ведичної культури, що колись панувала на всьому євразійському континенті і в якій доктрину реінкарнації подано по-науковому глибоко і всебічно. Шкода, що нині ті знання зневажено чи підмінено.

З іншого боку, маємо в головному образі цього твору, який, правда, літературознавці відносять до жанру балад, давні повір’я, яких дотримуються й наші сучасники, що у вигляді лілей з’являються душі померлих, і тому вони виростають на могилах. Ще один аспект твору – в ньому розкрито несумісність духовної краси окремої людини з тією життєвою реальністю різних спільнот, яку нерідко й важко назвати людяною, яку творять довкіл себе «злії» й «лихії»…

Інакше кажучи, маємо не стільки говорити про Шевченка і принагідно, і не лише цими днями, скільки читати й замислюватися над його творами, щоби знову і знову відкривати для себе нескінченні грані геніального поета.

Отож насамкінець і текст поеми, про яку мова.

Лілея