Відповідно до попередніх результатів президентських виборів українці віддали перевагу артисту – Володимиру Зеленському, який змагався у другому турі за крісло на Банковій з чинним Президентом України Петром Порошенком. Згідно з даними, оприлюдненими на сайті Центральної виборчої комісії, за В. Зеленського проголосувало понад 73 відсотки виборців, а за П. Порошенка – майже 25. Галичина» запросила відомих політологів та політичних експертів поділитися своїми думками з цього приводу. Отож нині вони відповідають на такі запитання газети:
Сергій Адамович, доктор історичних наук, професор ПНУ ім. В. Стефаника:
– Надзвичайно високий показник голосів на користь В. Зеленського є наслідком як промахів в діяльності чинного президента П. Порошенка, так і вдалою кампанією «команди ЗЕ». Можна довго перераховувати реформи і успіхи, започатковані за останні п’ять років: реформа патрульної поліції, Нова українська школа, інклюзивна освіта, децентралізація і створення ОТГ, реформи в медицині, зміни в банківському секторі та економіці загалом, зупинення путінських військ та реформа армії, створення міжнародної коаліції на користь України, державні кроки на користь української мови і культури, декомунізація і повернення українцям історичної пам’яті. Історичними без сумніву є рішення щодо томосу і безвізу. Проте, як визнав П.Порошенко, неякісний підбір кадрів і корупція зумовили обурення громадян на фоні тотальної маргіналізації суспільства. Чомусь Львівська область змогла забезпечити перемогу П. Порошенку. А керівники областей Півдня України подекуди взагалі нагадували якихось недоумкуватих бандитів чи злодюжок і результат там мізерний. Мабуть, тут розмова якраз про підбір кадрів. Гасла, з якими йшов Порошенко на вибори, наперед визначили його поразку, бо не зачіпали за живе більшість населення.
А ще люди просто хотіли «іншого царя», якого-небудь, але іншого.
Натомість команда Зеленського політтехнологічно відпрацювала грамотно, але цинічно. Людям не озвучували програму кандидата, а закидали популістські гасла. Фактично минулі вибори засвідчили надзвичайно низький рівень політичної і правової свідомості переважної більшості громадян. Крім осіб, які повелися на ілюзійні обіцянки і не могли пробачити Порошенку корупцію, серед виборців Зеленського були і відверті вороги української державності. Свою роль відіграли й інші політичні сили, що зайняли вичікувальну позицію з розрахунку, що до парламентських виборів Зеленський і його «Слуга народу» втратять електорат і вони збільшать своє представництво в законодавчому органі країни.
Безумовним позитивом в цій історії є те, що відбудеться легітимна передача влада, перервана у зв’язку з втечею В.Януковича.
Нерозфарбована постать Зеленського дуже швидко призведе до розчарування його виборців, коли розмальовка почне набирати фарб. Тоді багато виборців дізнаються, що насправді новий президент не їхній герой. Якщо В. Зеленський виявиться маріонеткою в руках Коломойського, чи когось іншого, слід очікувати втрату країною темпів розвитку, якщо не повернення назад (Руїну з Зеленським в ролі сучасних Юрка Хемельницького чи Івана Брюховецького).
А про долю самого Зеленського і не варто говорити, він може стати цапом-відбувайлом у чужій грі. Не забуваймо також, що ніхто не може чітко передбачити, що Зеленський не схоче бути диктатором (зі смішних політиків часто формувалися ще й які тоталітарні дуче, вожді і фюрери). Звичайно, хочеться вірити, що новий президент не зверне з проукраїнського політичного курсу і його помилки не матимуть глобальних наслідків для державності.
Проте кіт у мішку є котом у мішку. Але в будь-якому разі не забуваймо, що в нас парламентсько-президентська республіка, і президенту важко впроваджувати без погодження з політико-економічними елітами зміни в державному курсі. А ще є громадянське суспільство, яке розвивається і як останній аргумент в умовах негативного розвитку обставин може знову розпочати Майдан.
За останні п’ять років через агресію Росії Україна зробила євроінтеграційний курс незворотнім і його можна хіба сповільнити. Крім того і відсоток людей, що ностальгують за СРСР постійно зменшується, а сучасна Росія нічого привабливого запропонувати молодим українцям не може.
Та й західний світ занадто багато вклав в наш розвиток, щоб віддавати нас назад російському ведмедю. Новий президент може хіба що піддатися бажанню фінляндизувати Україну і через відмову від входження в Північноатлантичний альянс досягнути хоч якогось компромісу з Росією.
