Уже кілька тижнів поспіль білоруси протестують проти фальсифікацій під час виборів президента. Як відомо, Євросоюз не визнав результатів виборів у Білорусі. А представники країн ЄС на спеціальному саміті домовились про санкції проти білоруських чиновників і виділення €53 млн для білоруського народу… Доктор історичних наук, професор ПНУ ім. В. Стефаника, депутат Івано-Франківської обласної ради Сергій Адамович у коментарі для газети «Галичина» акцентував на українському досвіді для Білорусі та оцінив шанси протестів білорусів на успіх:
– Революційні події в Білорусі викликали в українців відчуття дежавю, надто вже подібні вони до подій в Україні 2013–2014 рр. Однак оцінки білоруської суспільно-політичної ситуації багатьма українцями на зразок «бацька ж їх забезпечив, чого вони хочуть» є дуже небезпечним симптомом, бо свідчить про прихильність значної частини громадян до повернення тоталітаризму, живучість совкових міфів і успішність путінської пропаганди. Це дуже тривожний дзвіночок для демократичного суспільства й означає, що ми попри всі злочини тоталітаризму проти українців не перехворіли на примари диктатури і в нас може бути в будь-який момент створено власну Путіноландію чи щось подібне до цього.
Не варто також переживати, що на зміну режиму Лукашенка прийде якийсь антиукраїнський політичний режим. Насправді Лукашенко попри всю свою популістичну незалежність уже давно є лялькою путінської Росії і більш проросійський уряд буде важко сформувати. Натомість усунення «останнього диктатора Європи» дає шанс на формування демократичного врядування та формування добросусідських відносин України з новою Білоруссю.
Відзначимо, що білоруси попри значну зрусифікованість і перебування 26 років в «тоталітарному раї» виявляють гідний подиву спротив. Цьому посприяли наступні чинники: крайнє невдоволення білоруського суспільства невизнанням Лукашенком серйозності пандемії COVID-19 і втрати через це людей, сфальсифіковані непомірно високі цифри за результатами виборів на підтримку чинного президента, а також надзвичайно жорстокі масові розправи з демонстрантами в перші дні після виборів. Відсутність у тамтешньому суспільстві визнаних політичних лідерів не дозволяє білорусам діяти сьогодні організовано, але дає шанс на те, що народ делегує нових керівників, які будуть краще готові до змін, ніж навіть наші публічні лідери 2014 р.
Не може не тішити поява національної символіки у білорусів під час протестів і актуалізація питання білоруської мови. Численні протести змусили білоруську владу зупинити маховик масових репресій і перейти до точкових ударів по найбільш активних опозиціонерах. Спротив робітників значної кількості великих державних заводів став для Лукашенка, напевно, найбільш неприємним сюрпризом, й активна фаза страйку була найбільш сприятливим часом для усунення режиму «Луки», але цього не сталося. Нині ж Білоруссю, ймовірно, вже керують російські спецслужби і Лукашенко завдяки лояльності силовиків і допомозі «російського Мордору» на короткий час утримається, але він уже програв боротьбу. Після ж падіння режиму білоруси, які законсервувалися в пострадянському форматі середини 90-х рр. ХХ ст., змушені будуть пройти важкий шлях змін, який, напевно, супроводжуватиметься соціально-економічними негараздами. Але все ж сподіваємося, що незабаром обіч України постане демократична і дружня Білорусь, яка позбудеться надлишкового впливу Росії і наслідків радянської спадщини…
