Самобутнє українське малярство народної мисткині Галини Цапко

В Івано-Франківську в обласному навчально-методичному центрі культури і туризму Прикарпаття відбулося відкриття виставки народної мисткині з села Глибівки Борогодчанського району Галини Цапко «Я там, де є Благословення».

В експозиції представлено кілька десятків робіт, виконаних у техніці петриківського розпису, які пані Галина створила за останні п’ять років. Виставка вражає яскравістю кольорів та широкою експозиційною палітрою, адже в певному сенсі тут представлено затишний і споконвічний світ українського роду – від розписаних ужиткових речей – глечиків, тарілок, шкатулок, скринь – до незмінного атрибуту кожної оселі – образів та ікон.

Мистецька подія зібрала багатьох поціновувачів таланту Г. Цапко. Відкриваючи виставку, завідувачка фольклорного відділу Центру Стефанія Капустинська розповіла дуже символічну притчу про скриню з талантом, зазначивши, що ця історія теж дуже пасує для пані Галини, котра, отримавши такий дар, не тільки сповна його реалізовує, а ще й чудово і живописно розмалювала саму скриню, зробивши її витвором мистецтва.

Отець Климентій у своєму виступі підкреслив, що мисткиня малює щирою душею і відкритим серцем, своєю творчістю дякуючи Богу і несучи людям його вміння любити і прощати.

Заступник начальника управління культури ОДА Мирослава Корнелюк звернула увагу на багате буяння барв та вміло підібрані кольори розпису ужиткових речей, а також особливі відчуття, які створюють образи та ікони, вміння передати найтонші емоції почуттів – від радості материнства і любові до жертовності та розпачу. Також вона зазначила, що невдовзі на Прикарпатті відбудеться візит міністра культури Євгена Нищука, який обов’язково відвідає цю виставку.

Г. Цапко проживає в селі Глибівці на Богородчанщині, керує сільським клубом. Немає спеціальної художньої освіти, але малює, відколи себе пам’ятає. Щоб удосконалюватися у своєму вмінні, читає багато спеціальної літератури, радиться зі своїм сином Миколою, постійно перебуває у творчому пошуку. Малює акриловими фарбами, які швидко сохнуть, тому всі мазки мають бути точними, бо змити намальоване вже неможливо. Свої вироби пані Галина людям дарує, бо хоче, щоб світ був кращим, а люди – добріші і щасливіші. Предмети побуту розмальовувала завжди, а от до писання образів та ікон навернулася після певних подій у своєму житті. Довго не наважувалася малювати лики Ісуса Христа, Богородиці, святих, аж поки не отримала благословення священика.Одна з її ікон є в Погінському монастирі на Тисмениччині.

Прищеплює любов до краси дітям. У рідному селі у клубі веде дві групи, яких вчить діток петриківському розпису. Бере участь у різноманітних фольклорно-етнографічних фестивалях, де представляє свою творчість.

Художник Орест Заборський, ділячись своїми враженнями від виставки, каже, що Галина Цапко – самобутня народна художниця, в її роботах багато української душі, бо, де, козак, там обов’язково має бути і кінь, а дівчина бере воду з криниці під квітучою черемхою. Її творчість дуже характерна для Бойківщини – особливо розкішні розписи на чорному тлі, які так прекрасно протиставляють трагізм життя та його радість.

Образи та ікони Галини Цапко – дуже унікальні і багаті тематично. Художниця не тільки переписує відомі біблейські сюжети, а й вміло їх інтерпретує, наче продовжуючи сюжетні сцени,вкладаючи у них свій талант, відтворюючи найглибші душевні почуття. Ці роботи дуже ілюстративні і могли б прикрашати книжки відповідної тематики.

Мене особисто завжди вражало вміння наших народних майстрів та майстринь робити витворами мистецтва ужиткові речі, перетворювати їх у предмет споглядання і замилування. Такі декоративні розписи надають не тільки краси і роблять неповторним та унікальним кожний виріб, а й генерують магію та відчуття дива. У таких глечиках вода має перетворюватися на молоко, а зі скринь вилітати прекрасні жар-птиці.