Через пандемію COVID-19 наша медицина сьогодні наче перебуває на передовій. Причому напруга на фронті боротьби за здоров’я й життя людей останніми місяцями лише наростає. Принаймні нині випадків зараження вірусом SARS-CoV-2 серед жителів Прикарпаття в рази більше, ніж ми мали навесні. І спостерігається стабільна тенденція до зростання їх та числа жертв «корони». Але вичерпніше про епідемситуацію в області, про досвід у боротьбі з коронавірусною інфекцією та характерні помилки лікарів «первинки», котрі першими починають працювати з хворими із відповідними симптомами, розповідає головний державний санітарний лікар Івано-Франківської області, генеральний директор обласного лабораторного центру Мінохорони здоров’я, кандидат медичних наук, заслужений працівник охорони здоров’я України Руслан САВЧУК.

– Пане Руслане, від 19 березня, відколи здійснюєте повноваження головного державного санітарного лікаря області, Ви, як і служба, яку очолюєте, перебуваєте на вістрі боротьби з поширенням у регіоні коронавірусної інфекції та пандемією COVID-19. Скажіть з висоти досвіду, як, можливо, змінилося від весни й досі уявлення про це лихо, як і ставлення до нього, у Вас самого, в медичної спільноти краю, в суспільстві загалом?

– Ще на початку пандемії я прийняв для себе рішення, що подаємо об’єктивні цифри, правдиву статистику про кількість інфікованих та летальних випадків: скільки захворіло, таку цифру й озвучуємо. І керівники виконавчої влади в регіоні погодилися зі мною. Відтоді й дотепер цей порядок речей не змінився: є, скажімо, нині антирекорд порівняно з попередніми тестуваннями, так і кажемо, є летальні випадки – перелічуємо всі й нічого не приховуємо. Завдяки такому системному підходу в середовищі прикарпатської спільноти не було того потрясіння в якісь пікові моменти, які ми бачили в інших регіонах. І це при тому, що стабільно реєструємо щодоби, на жаль, від двох і більше лабораторно підтверджених летальних випадків в області.

Звісно, вмирають від вірусної інфекції переважно люди старшого віку, надто ж коли в них є інші супутні захворювання, особливо хронічні – чи то ожиріння, діабет, артеріальна гіпертензія, онкологічні патології, які виступають тим додатковим, нерідко й фатальним чинником, що ускладнює перебіг викликаної вірусом атипової пневмонії. Але від цього не легше, бо вірус охоплює чимраз ширші верстви населення. Дедалі частіше хворіють і діти. Хоча їхній імунітет зазвичай легше долає вірусне інфікування, все ж трапляються і прикрі випадки, як, приміром, недавня історія про смерть від коронавірусу восьмирічного хлопчика з Печеніжина на Коломийщині.

І якщо навесні серед наших краян було чимало скептиків, то нині уявлення про лихо більшості з них змінилося. Дедалі глибше всі усвідомлюємо, що живемо в епоху панування вірусів. І не дай Боже, щоби ще якісь інші болячки чи бактерії долучилися до цього!.. Наразі ж нам вдається тримати руку на пульсі ситуації.

– Нині багато говорять про другу хвилю пандемії COVID-19 у світі. Це справді так?

– Друга хвиля чи ні, але я би сказав, що маємо на Прикарпатті різке зростання рівня захворюваності на коронавірус порівняно з початком пандемії. Скажімо, вже 10–12 квітня, коли кількість «позитивних» ПЛР-тестів у нас сягала за пів сотні, ми відчували, що це неабияке навантаження на нашу службу й на всю систему охорони здоров’я. Далі, якщо глянути на графік поширення на Івано-Франківщині SARS-CoV-2 та COVID-19 з його підйомами і спадами, то від травня (порівняно з попереднім місяцем) ми спостерігали незначне зниження рівня захворюваності. Ми тішилися, коли пішло це зменшення, – воно засвідчило, що оте стримування поширення вірусу, яке держава запровадила на всеукраїнському рівні у вигляді цілковитого карантину, дало результат. Було максимально розірвано ланцюг передачі вірусу від хворих, його носіїв, до здорових людей.

Зрозуміло, що для економіки то було зле, бо вона має працювати, бо всім треба жити. Але все ж мають бути й певні обмеження. Принаймні, як тоді переконалися, ті заходи ефективні. Але ось у другій половині серпня відбулося прогнозоване підвищення рівня інфікування краян SARS-CoV-2, відтак після незначного періоду «затишшя» отримали наступний пік захворюваності – у другій половині вересня, а від 10 жовтня вже маємо стабільне зростання, і, схоже, ця тенденція триватиме. Принаймні жодних ілюзій щодо полегшення чи послаблення натиску «корони» тепер, коли ми ввійшли в сезон традиційного загострення грипу й інших ГРВІ, в мене немає. І дивно чути від окремих «спеціалістів» в озвучуванні рівня захворюваності на коронавірус в області, що ось, мовляв, у нас усе стабільно, немає загрози, тож нічого нас у «червону» зону записувати…

Що означає – немає загрози? Якщо вже всередині жовтня чи не щодня ми виявляли під 200 чи й за 200 «позитивних» ПЛР-тестів, а відтак мали й за 300–350, а останнього дня минулого місяця цей показник сягнув і за 400, то як можна говорити про відсутність небезпеки?! Дарма що ми вже звикли до таких результатів. Якщо для невтаємничених у природу вірусного зараження населення це норма, то для мене це тривога. Бо ті нібито й незначні 200 чи 300 «позитивних» щодня з огляду на те, що теоретично та й практично одна заражена людина може інфікувати до семи осіб із найближчого свого оточення, можуть гіпотетично принести нам невдовзі й 1 400, і 2 100 інфікованих, які своєю чергою, «подарують» всемеро більше... Вірус поширюється в геометричній прогресії.

– Що ж сталося, що вже в серпні, ще, можна сказати, серед літа ми отримали перше різке зростання інфікування «короною»?

– Пов’язую це з тими груповими походами під приміщення ОДА рестораторів, інших протестувальників, які виступали проти обмежень щодо кількості відвідувачів барів і кав’ярень… Ми рекомендували тоді, й нині рекомендуємо власникам цих та інших тотожних закладів, що в них має бути обмежена кількість відвідувачів. Однак до цього, на жаль, не дослухаються.

Промовистий приклад – у серпні в селі Спасі на Коломийщині відгуляли весілля на 600 гостей. А через два дні до Коломийської районної лікарні надійшли перші 12 учасників того дійства. Маємо розуміти, що чимало гостей пороз’їжджалося різними районами області й навіть за межі регіону. І тепер уявіть собі, як непросто нам, епідеміологам, нашій службі, виявити ту чи іншу контактну особу та передати інформацію про неї в іншу область. Яке це додаткове навантаження на роботу наших фахівців! А ми займаємося не лише епідеміологічними розслідуваннями щодо COVID-19, а й іншими інфекціями, які циркулюють в державі й мають міжнародне значення. Додаймо сюди й масове харчове отруєння робітників на заводі «Leoni» в Коломиї, що теж у сфері наших повноважень… Але нічого, справляємося, лиш би прикарпатці більше прислухалися до наших рекомендацій. Аби чули, що треба робити й чого не слід.

– Наскільки мені відомо, Ваша установа на вельми хорошому рахунку в державі. Ви навіть працюєте з ПЛР-тестами, які надходять з інших регіонів, допомагаєте тамтешнім колегам у їх виконанні…

– Від весни й досі ми щодня опрацьовуємо всі зразки ПЛР-тестувань, які надходять до нас, – чи то 500–600, як було донедавна, чи й за тисячу, як маємо тепер. І в Києві добре бачать, що в нас у залишку завше «нуль». Тому нас просять про допомогу колеги з інших регіонів. Звісно, помагаємо. Скажімо, свого часу дослідили 1000 зразків, які надійшли з Краматорська на Донеччині, ще 500 – із Хмельницького, а недавно допомогли дещо розвантажити лабораторію міста Києва: відпрацювали 1000 зразків. Їх, як і попередні, було доправлено до нас із дотриманням усіх температурних вимог щодо транспортування зразків біоматеріалу.

Причому щоразу наші вірусологи виконували цю роботу, не порушуючи мого слова щодо термінів проведення тестів для прикарпатців. Мова про те, що ПЛР-тести на «корону» у вірусологічній лабораторії на вулиці Рєпіна, 6 в Івано-Франківську проводять максимально оперативно. Скажімо, з часу отримання зразка й до видачі результату минає не більше доби. Затримувань немає, що би хто не казав. Особисто контролюю цей процес. Ми працюємо й у вихідні, а в робочі дні – й до 22 год. Бо розуміємо, що для пацієнтів важливо знати результати своїх тестувань якомога швидше. І так буде й надалі. Це я вкотре заявляю як головний державний санітарний лікар області…

Звісно, було приємно чути, коли на брифінгу в середині жовтня міністр охорони здоров’я Максим Степанов назвав Івано-Франківщину у числі трьох західних областей нашої держави (ще Закарпаття та Львівщину), які допомагають іншим регіонам в опрацюванні ПЛР-тестів. Тішить, що ми вийшли на такий рівень у плані діагностики. Ймовірно, що й надалі допомагатимемо, оскільки в листуванні з колегами з інших регіонів бачу, що зростає кількість зразків, які надходять до тамтешніх лабораторних центрів, – в одній області недавно було й 2000 зразків на день, а це чимало з огляду на обмежені штати вірусологічних лабораторій.

– Судячи з усього, працівникам вашого лабораторного центру роботи й без того додається. Чи достатньо в них матеріалів, чи доброякісне обладнання в їхньому користуванні, чи належну зарплату вони одержують?

– У команді співробітників згадуваної лабораторії на Рєпіна, 6 – десятеро спеціалістів віком від 25 до 37 років. Ці фахівці, повторюю, працюють добросовісно й без нарікань не лише з восьмої ранку й часто до десятої вечора, а й у всі вихідні. І їхня професійна та моральна відповідність займаним посадам підкріплена належною надбавкою до окладів. А зразки, які тут досліджують, – суто від представників тієї категорії осіб, для котрих згідно з відповідним наказом МОЗ – діагностика безплатна. Це переважно пацієнти лікарень та сімейних лікарів, у яких відібрали ПЛР-тести за направленням медиків.

Тим часом платні дослідження на COVID-19 проводимо в лабораторії за адресою: вулиця Шевченка, 4 в обласному центрі. Там теж навчений персонал, спеціалісти, які проводять ІФА- й ПЛР-діагностику всім, хто хоче знати про свій стан здоров’я, хоча й не має жодних симптомів захворювання. У нас доволі адекватна ціна на ці послуги: 640 грн. – ПЛР-тестування, й 204–209 грн. – різні види ІФА (імуноферментного аналізу).

Що ж до обладнання й технологій, то працюють автоматичні станції німецького, американського, китайського виробництв, доволі дорогі, а отже, функціональні й ефективні. Для кожної з них є свої тест-системи. В тому числі й від такої відомої фірми, як ТОВ «Хема», що продукує універсальні тест-системи, які можна однаково успішно застосовувати не лише в роботі автоматичних станцій, а й для визначення вірусу вручну. Вони вельми зручні, коли надходить багато зразків для тестування, – тисяча й більше (це дуже багато для області), оскільки тоді задля пришвидшення процесу зразки досліджують і в автоматичному режимі, і вручну.

Недавно отримали за сприяння МОЗ і бюро ВООЗ в Україні ще один аналізатор для ампліфікації цього вірусу – Біорад CFX96, тобто маємо вже три такі апарати. А також В. Ляшко озвучив інформацію, що невдовзі матимемо в Україні і так звані швидкі ПЛР-тести. Це не ті системи, які ми мали навесні, а досконаліші. З їх допомогою протягом 30–40 хвилин можна отримати достовірні попередні результати, і вже на основі їх вирішувати, в яких випадках потрібно зробити належне, остаточне ПЛР-тестування, а в яких достатньо попереднього.

Це досить добре, бо дасть можливість дослідити рівень інфікування населення України і з максимальною точністю відтворити картину пандемії коронавірусу в її регіонах. Головне – вдасться, так би мовити, попередньо розділити людей на здорових і хворих. Бо якщо говорити відверто, нині на рівні первинно-санітарної медичної допомоги, й за найменшої підозри всім підряд призначають ПЛР-тестування. Зрозуміло, що в цьому разі відіграє роль побоювання сімейних лікарів, точніше, їхнє бажання перестрахуватися, щоб не «пропустити» коронавірус у своїх пацієнтів. Але це створює надмірне навантаження на вірусологів. І можна сказати, що чимало направлень на ПЛР-тестування видано безпідставно…

– Окрім обласного лабораторного центру, тестування проводять і приватні лабораторії. Чи облікуєте кількість і результати їхньої роботи? Яка гарантія, що там усе роблять правильно?

– Звісно, що ведемо моніторинг за роботою лабораторій приватних і комунальних медичних підприємств та дослідженнями, які вони проводять. Навіть є наказ МОЗ, згідно з яким коли та чи інша лабораторія починає працювати, то перших її п’ять «позитивних» і десять «від’ємних» результатів надають нам на верифікацію, тобто на підтвердження того, що там справді виявили той вірус у тієї кількості осіб чи не виявили. Лабораторії, як і обласна інфекційна лікарня, де роблять свої дослідження на основі тих тест-систем, які ми надаємо, фіксують свої дані. Ми їх облікуємо. Загалом це «плюс» ще 200–300 досліджень щодоби до наших 800–1200.

А оцінку того, як саме працюють із людьми у приватних лабораторіях, хай дають їхні відвідувачі. До нас жодних скарг із того приводу наразі не надходило. Пригадую, були нарікання у ЗМІ, коли такі лабораторії видавали результати за дві години. Безумовно, що є всі підстави сумніватись у достовірності таких тестів з огляду на досвід, який маємо. Таке наразі фізично неможливе, кажуть вірусологи, нереально, щоби від моменту відбору матеріалу для тестування й до одержання результату вистачило двох годин – треба як мінімум удвоє довше часу.

– Які ще типові помилки допускають сімейні лікарі, коли мають справу з пацієнтами, інфікованими коронавірусом, окрім того, що призначають ПЛР «усім підряд», як Ви сказали?

– Проблема і в тому, що в окремих випадках сімейні лікарі не до кінця з’ясовують час імовірного контакту хворого з носієм вірусу, тобто не визначають правильно час, коли можна відбирати зразок для тестування. І направляють пацієнта на ПЛР-тести не на 7–8-й день інкубаційного періоду як найбільш оптимальний для виявлення коронавірусу в організмі людини, а на другий–третій. А через те ми не виявляємо вірусу, й тоді інфікований іде на роботу, контактує з іншими людьми, а на третій–четвертий день починає відчувати перші симтоми… Так втрачаємо час, через те зростає навантаженість на вірусологічні лабораторії, кабінети комп’ютерної томографії та рентгенографії, більшає хворих на атипову пневмонію в лікарнях…

Ще одна помилка лікарів у тому, що матеріал, відібраний у пацієнта, доставляють до лабораторії зі значним запізненням. Нерідко буває так, особливо в районах, коли зразки відбирають, приміром, сьогодні, та оскільки на цей день по їх графіку в них доставки немає, то привозять на другий, а то й третій (акцентую, що ми жодних графіків для медичних закладів не встановлюємо). Тож виникає питання: а яка доцільність відбору того матеріалу, який потім два дні лежить без дослідження? Чи, може, той пацієнт, в якого відібрали мазок, не такий уже і хворий? Або ж, навпаки, якщо вже так переживаєте за його здоров’я, то чому «маринуєте» в себе відібраний зразок замість того, щоб негайно доставити його до лабораторії? Бувають же випадки, коли згаяний час має фатальні наслідки. Чому ж не доставляємо вчасно? Аби потім казати, що лабораторний центр довго робив аналіз?! Просто не розумію, як у цьому разі можна економити на здоров’ї. Невже п’ять літрів пального, додатково витрачені, не варті того, щоби, можливо, врятувати чиєсь життя! Життя ж людське безцінне. Навіть якщо лише один зразок відібрали, то, наголошую, його тут же треба доставити до лабораторії. Інакше мине день-другий, і та людина може потрапити до лікарні з неочікуваною клінічною картиною…

Вірус мутує. Невідомо, як він поводитиметься тепер, в умовах сезонного загострення грипу та інших гострих респіраторно-вірусних захворювань. А ще ж додалися два нових штами грипу на осінь-зиму 2020–2021 рр. Яка буде їхня взаємодія з коронавірусом та іншими вже усталеними вірусами? У цій ситуації зростає навантаження на центри медико-санітарної допомоги, сімейних лікарів, які надають первинну допомогу й консультації. Їм належить чітко розрізняти симптоматику коронавірусну і звичайного ГРВІ. Втім, хоч як, а припускаю, що коли ми останнім часом отримували загалом до тисячі зразків щодня, то можемо сподіватися на подвоєння цього числа у сезон застудних захворювань. Надто ж якщо сімейні лікарі, як ми побоюємось, і справді не розрізнятимуть симптоматику грипу й коронавірусу, то навантаження на вірусологів у нашій лабораторії, яке й так сьогодні немале, ще зросте.

– Чи, на Ваш погляд, вакцина проти коронавірусу, якщо її винайдуть, справді може полегшити долю людства в його спротиві COVID-19?

– Вакцина, якщо винайдуть її оптимальний варіант найближчим часом, ще має пройти клінічні випробування, тобто можемо мати її аж навесні наступного року, а то й пізніше. Тож нам зостається достойно пройти цей період – носити маски, дотримуватися соціальної дистанції, не забувати якомога частіше мити руки… Розумію, що декому можуть видатися ці рекомендації досить банальними, але повірте, це саме той момент, коли повторити їх буде не зайвим. Треба постійно нагадувати про це, бо то справді головне – дотримуватись цих простих порад. А також слід повсякчас пам’ятати, що вхідними воротами для потрапляння вірусу в організм є порожнини носа і рота, а також, як тепер стверджують учені, слизова очей…

Ще такий момент. Можна уникати рукостискань, але не забуваймо і про свої мобільні телефони – віруси зазвичай накопичуються на їхніх поверхнях. Коли ми прикладаємо їх до вуха, мікроорганізми перекочовують на обличчя, і тоді вже навіть легеньким порухом пальців можна занести їх зі щоки до рота, носа чи очей. Так самі себе, й не підозрюючи, наражаємо на небезпеку. На жаль, наразі немає лікарського медичного препарату, який помагав би від коронавірусу, вбивав би його, який можна було би призначити інфікованому й він допоміг. Світила медичної науки рекомендують, аби зупинити, локалізувати поширення вірусу в організмі, вживати вітаміни С і D, препарати цинку й обов’язково антикоагулянти – для розрідження крові, щоби в легенях не утворювалися мікротромби. Бо, власне, через це й виникають нетипові пневмонії.

Безумовно, вакцинація могла би відіграти свою роль у боротьбі з пандемією.

Насамперед у нашій державі мали би подбати про захист за її допомогою соціально незахищених верств населення, найбільш вразливих до сприйняття коронавірусу, скажімо, літніх людей, осіб, які мають проблеми зі здоров’ям загалом, вихованців шкіл-інтернатів, тих же медиків, які працюють із хворими на COVID-19. Немає сумніву, що завдяки вакцинації рівень захворюваності серед представників цих та інших аналогічних соціальних груп чи прошарків населення істотно знизився б.

– На базі обласного лабораторного центру регулярно проводите семінари і тренінги для медичних працівників у рамках проєкту Глобального фонду (The Global Fund to Fight AIDS, Tuberculosis and Malaria), який Ви очолюєте. Що це за проєкт, і чому є потреба в таких навчаннях?

– Намагаємося в рамках Глобального фонду розвивати стійку систему громадського здоров’я на Прикарпатті. Наша медична система, а також середовище, де проживаємо, працюємо, контактуємо, те, яку воду п’ємо, які продукти споживаємо й яким повітрям дихаємо, – це все складові системи громадського здоров’я. Ми взялися за здійснення проєкту в березні цього року, коли нас визнали переможцями відповідного конкурсу, і працюємо з питань профілактики гепатиту, СНІДу, інфекційних хвороб, з потреби імунізації населення, проводимо публічні акції, офлайн- і онлайн-конференції… Наші працівники передали в заклади охорони здоров’я велику кількість матеріалів для інформуванням їхніх працівників і пацієнтів.

Не так давно на розгляд Верховної Ради було подано законопроєкт про систему громадського здоров’я в Україні, одним з авторів якого є головний державний санітарний лікар України Віктор Ляшко. Документ уже пройшов погодження в парламентському комітеті з питань здоров’я нації. Сподіваємося на його ухвалення, й тоді матимемо нову вертикаль діяльності у нашій службі, затверджену у правовому полі держави.

Мета субгранту від Глобального фонду, в реалізації якого беремо участь, – побудова стійкої системи громадського здоров’я в Україні. І ми є лідерами з виконання цього безумовно назрілого соціального замовлення на Прикарпатті. Зрештою, питання профілактики інфекційних та інших захворювань – це все-таки пріоритетний напрям нашої діяльності згідно зі статутом обласного лабораторного центру. Маємо на меті локалізувати поширення інфекцій, зменшувати інші ризики для здоров’я людей та запобігати через популяризацію відповідного способу життя зростанню захворюваності серед населення загалом, заради зменшення кількості пацієнтів у лікувальних закладах зокрема.