Утретє з ініціативи міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа 25-особова група переважно молодих івано-франківських волонтерів впродовж тижня упорядковувала українські місця на сході Польщі, з яких українців примусово виселили в 1947-1951 роках, — у селах Корчмин, Білосток, Ульгувек (Ульгівка) і Ліски Грубешівського повіту Люблінського воєводства.
Волонтерська місія іванофранківців відбувалася в рамках щорічних транскордонних Польсько-Українських Днів Добросусідства, які на польсько-українському прикордонні проводить Фундація Духовної Культури Пограниччя (Люблін) за підтримки ряду польських та українських державних і церковних структур ще з 2004 року. Виконком Івано-Франківської міської ради організував перевезення і медичний супровід волонтерів і забезпечив їх необхідним інвентарем. З організацією приїзду, поселення і харчування учасників табору в Польщі велику допомогу надав президент Фундації Духовної Культури Пограниччя, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці (УГКЦ) в Любліні о. Степан Батрух, від якого, власне, і вийшла ініціатива запровадження транскордонних Польсько-Українських Днів Добросусідства. Також із проживанням допомогла й ґміна Ульгувек.
У селі Ліски (ґміна Долгобичів) іванофранківці впорядкували територію навколо старої церкви — прибрали сміття, підрізали зелені насадження, зрізали сухе гілля на деревах, почистили чагарники, викосили траву і бур’яни. Не оминули й спільну могилу загиблих українців, на якій напис каже: «Tu spoczywa 86 osob zginionych tragicznie 23.III.1944 r. Pokoj ich duszom». Те, що українці «трагічно загинули», з напису зрозуміло, а про те, за яких обставин це сталося, нема ані слова. Громадянин Польщі українського походження Богдан Лисейко, який нині в силу своїх можливостей опікується територією біля церкви і цією могилою, розповів, що 86-х українців села Ліски в 1944 році вбили польські «батальйони хлопські». Йому, п’ятирічному, тоді разом із мамою пощастило великими снігами втекти від вбивць і врятуватися. Все ж куля його наздогнала і продірявила шапочку, однак у голову не влучила. Того березневого дня поляки в навколишніх селах загалом вбили 222 українців, яких було звезено до Лісків і разом поховано в одній могилі.
На цвинтарі в Лісках галичани впорядкували й могилу відомого греко-католицького священика, польового духівника УГА, просвітянина, журналіста, дослідника історії української культури і Церкви о. Мирослава Ріпецького (1889-1974) та його дружини Євгенії. 1921 року з його приходом на парафію почалося відродження села Ліски, а в 1947 році отця разом з парафіянами депортували в рамках акції «Вісла». У місті Хжанові, що лежить між Краковом і Катовіцами, о. Ріпецький вів підпільне душпастирство, єдине на той час, куди приїжджали вірні з цілої Польщі, й організував для виселенців культурно-громадське життя. За свою діяльність був засуджений на три роки ув'язнення. Пам’ять про нього і через 75 літ живе в знищених українських селах на сході Польщі: в рамках щорічних Польсько-Українських Днів Добросусідства відбуваються релігійно-мистецькі зустрічі «Пам’ять, яка об’єднує», під час яких на могилі нескореного душпастиря депортованих українців, що заповів поховати себе і дружину в Лісках, відправляють панахиду. У Білостоку, селі біля Лісок, в якому о. Ріпецький 1930 року на людські пожертви побудував дерев'яну церквицю, а митрополит Андрей Шептицький її освятив, наші волонтери відновили сплюндрований польськими шовіністами пам’ятник і могили загиблих у бою з підрозділами НКВС в березні 1946 року 41 вояка УПА та впорядкували територію навколо церкви й відпустового місця – джерела та каплички.
Таке ж упорядкування іванофранківці провели і в Корчмині (ґміна Ульгувек). Пiсля вiйни це село рoздiлив кoрдoн. Церквa oпинилaся за 500 м від нього нa пoльськoму бoцi, a каплиця з чудoдiйним джерелoм – за 20 м на укрaїнськoму. Цей храм Вознесіння Господнього був чинною греко-католицькою святинею до 1947 року — до часу брутального виселення понад тисячі етнічних українців і наступні 50 років був покинутий і запущений. В останні роки святиню відреставровано зусиллями греко-католицької парафії в Любліні, котра 2002 року перейняла опіку над корчминською святинею. Від цієї церкви кінця XVI ст., яку вважають найстарішою дерев’яною церквою на Люблінщині та однією з найдавніших у Польщі, під час Днів добросусідства, як правило, розпочинаються щорічні процесії громадян Польщі та України.
Ось, власне, на території навколо церкви і в самій церкві та на цвинтарі площею майже гектар працювали івано-франківські волонтери. Серед інших впорядкували й могилу стрільця УГА Михайла Бродюка, який загинув в 1919 році, посадили на ній квіти та запалили свічки. А загалом в Корчмині, Білостоку, Ульгувеку і Лісках вони впорядкували до двох з половиною гектарів місць, пов’язаних з українцями.
На День Незалежности України іванофранківці подалися до Любліна і під час святкової літургії в церкві Різдва Пресвятої Богородиці разом із отцем Стефаном Батрухом молилися за мир в Україні та український народ. Також вони впорядкували могили похованих у Любліні вояків Армії УНР, які загинули 1920 року в боях з російською кінною армією Будьонного, посадили на них квіти і поклали до них кошик живих квітів від громади міста з написом «Славним синам України від громади міста Івано-Франківська», запалили свічки.
«До нас підходив ксьондз і казав, що було б добре, якби ми привозили молодь спілкуватися з місцевими поляками. Такі зустрічі згладжують гострі кути, – розповів координатор волонтерської поїздки до Польщі, начальник відділу внутрішньої політики міськвиконкому Івано-Франківської міської ради Ігор Кінаш.
Іванофранківці мають намір розширити опіку над українськими місцями в Польщі — в селі Потружин сусідньої ґміни Телятин Томашівського повіту хочуть встановити пам’ятний знак почесному жителю Івано-Франківська Францу Борису.
«Але щоб його встановити, треба отримати дозвіл від Інституту національної пам’яти Польщі, – каже Ігор Кінаш. – Звідти нам надіслали список запитань, наприклад, за яких обставин Франц Борис загинув, хоч поляки прекрасно знають, що його вбило польське підпілля в 1943 році, коли він був війтом у Потружині. Йому закидають співпрацю з німцями. Все ж чекаємо на позитивну відповідь із Польщі».
Чільник міста Руслан Марцінків, який зініціював цю акцію в рамках програми «Івано-Франківськ — місто героїв», каже:
«Третій рік постіль в часі Дня Незалежности України досить чисельна група молодих людей з Івано-Франківська їде до Польщі не на закупи, а для справді важливої патріотичної справи. Протягом кількох днів волонтери впорядковують закинуті могили українців, прибирають українські кладовища і храми. Відновлення пам’яти про загиблих українців на теренах Польщі, опіка над українськими святинями є нашим християнським і національним обов’язком. На сході Польщі залишились не лише українські кладовища і святині, а й українці, які чекають нас. Разом із тим така місія допомагає долати й міжнаціональні стереотипи та упередження. Доброчинна місія в східну Польщу є складовою історичної політики в Івано-Франківську. Місто в цьому не обмежується своїми межами й бере на себе значно ширші завдання, які досі ще не виконує потужна державна машина».
Руслан Марцінків висловив вдячність за підтримку ініціативи Івано-Франківська президентові Фундації Духовної Культури Пограниччя, настоятелю храму УГКЦ в Любліні о. Степану Батруху, війтові ґміни Ульгувек Лукашу Клебеку і відзначив Подякою міського голови Івано-Франківська громадянина Польщі Богдана Лисейка, голову Товариства українців у Любліні Григорія Купріяновича та родини Теодора Козака і Григорія Мазурика, які опікуються спільною могилою вояків УПА і відпустовим місцем у Білостоку. А волонтерів за їхню патріотичну місію на сході Польщі нагороджено Почесними грамотами.
