Нині, за офіційними даними, 3,5 мільйони українців приховують факт своєї зайнятості, а 1,5 мільйони офіційно безробітні. Проте є більш невтішні цифри – офіційно зайняті лише 12,8 із 28,5 мільйонів працездатного населення. Тобто менше половини. І річ не лише в бажанні збільшити дохід за рахунок несплачених податків.

Майже 50 років в Україні діє радянський Кодекс законів про працю, тоді як форми відносин між працівниками і роботодавцями у наш час значно відрізняються від того, що могли передбачити попередні покоління.

В чинному українському Кодексі про працю є багато пунктів (декларативні пільги, штрафи для роботодавців і т. п.), які найчастіше, на жаль, нині просто не працюють, адже роботодавцям, насамперед, малому та середньому бізнесу, важко у нинішніх умовах забезпечувати декларативні вимоги Кодексу законів про працю (КЗпП). І хоч вони й несуть фінансову відповідальність за їх порушення, проте різними шляхами намагаються уникнути цього. Отож, за підрахунками, штрафів на рік сплачується лише близько 2,5% відсотка від нарахованої суми.

Та навіть штрафні санкції в багатьох випадках не забезпечують належного дотримання законодавства та захисту прав працівників і роботодавців. При цьому ситуація ще ускладнюється наявністю бюрократичних процедур та адміністративного навантаження при наймі та звільненні працівників, через що багато роботодавців намагаються уникати офіційного працевлаштування.

Щоби цього уникнути, а також зробити регулювання трудових відносини таким, що відповідає реальному стану справ, команда депутатів ВР подала у грудні 2019 р. новий законопроект "Про працю" №2708, котрий мав би відрегулювати трудові відносини між працедавцями і робітниками. Головними пунктами є 5 норм, які можуть зробити трудове життя українців простішим:

1. Договори про нерегулярну роботу.

Такий вид договорів не передбачає щоденної роботи, замість цього людина лише час від часу виконує завдання, прописані у договорі. Це форма фіксації заздалегідь обумовленої нерегулярної роботи. І таких договорів у робітника може бути багато.

Це стосується, наприклад, фахівців, яких залучають до праці на певний період: фотографів, майстрів з ремонту, репетиторів, прибиральників, вантажників тощо.

2. Гнучкість режиму роботи.

Кроком назустріч ефективному регулюванню трудових відносин є норма про гнучкий робочий час. За цих умов працівник матиме право визначати самостійно місце виконання роботи у встановлений договором час.

Така пропозиція стане рятівною, наприклад, для працівників із дітьми, котрим за певних обставин немає на кого залишити дітей у свій робочий час.

Легалізація гнучкого режиму праці – це спроба створити умови для більшої продуктивності, яка властива працівникам без необхідності розриватися між домом, дітьми та нормованим графіком.

Сучасні роботодавці самі зацікавлені в реальному коефіцієнті корисної дії працівника, а не в присутності працівника на робочому місці. Тому законопроект "Про працю" - не лише про роботу, а й про баланс між кар’єрою та родиною.

3. Віддалена робота.

Можливість віддаленої роботи підійде і людям з інвалідністю (допоки українська інфраструктура не стане більш інклюзивною і комфортною для їхньої соціалізації та професійної реалізації), й іншим працівникам, котрі за певних обставин не можуть перебувати на робочому місці увесь робочий час.

4. Фінансова подушка безпеки при звільненні.

Нині для звільнення працівників роботодавці вигадують десятки причин в обхід закону, при цьому в деяких випадках принижуючи їхню гідність.

Законопроект "Про працю" пропонує матеріальну компенсацію при звільненні – від одного до шести окладів (залежно від терміну роботи працівника на підприємстві).

Ця фінансова подушка безпеки дозволить людині якось проіснувати на момент пошуку іншої роботи. Також реформа дозволить скоротити середній час на її пошуки: від чотирьох місяців (як нині) до двох.

5. Офіційна робота для тих, хто у декреті.

20 відсотків безробітних - переважно жінки репродуктивного віку, які через високу ймовірність вийти у декрет, потенційні дитячі лікарняні, пільгові умови роботи виглядають тягарем в очах роботодавців. Хоча нині чинний закон мав би захищати їхні права.

Розроблений новий законопроект не лише не позбавляє привілеїв, а й надає жінкам право самостійно вирішувати, як ними скористатися. А роботодавцю, не порушуючи закону, - підтримати бажання працівниці, адже документ пропонує батькам за їх бажанням повернутися до виконання роботи, у тому числі й на умовах гнучкого режиму або віддаленої роботи.

Закон також захистить працівників, які за час декрету віддалилися від професійного життя і в умовах стрімких темпів змін в окремих галузях економіки втратили компетенцію й стали менш конкурентоспроможними на ринку праці.

Отож нині із прийняттям нового законопроекту Україна має шанс отримати сучасне прогресивне трудове законодавство, в основі якого – рівні можливості, легкий пошук роботи, легальна зарплата та можливості більше заробляти, а також захист прав працівників.