Навчальна поїздка музеями Польщі, організована Івано-Франківською обласною радою, Брошнів-Осадською ОТГ, що працює над створенням Музею депортацій українців у ХХ столітті, та Українським інститутом національної пам’яті (УІНП), справила на мене яскраві і незабутні враження, зруйнувала моє уявлення про консервативність та нецікавість музеїв і фактично розірвала навіяні шаблони.
Представники Брошнів-Осадської ОТГ, УІНП, прикарпатські музейники, науковці і журналісти упродовж двох днів перебування у Польщі відвідали Центр документації депортації жителів Верхньої Сілезії до СРСР у 1945 р. в Радзьонкові, Дім пам’яті євреїв Верхньої Сілезії у Глівіце, Музей сілезьких повстань у Свєнтохловіце та Музей Варшавського повстання і Катинський музей у Варшаві. Нагадаємо, що Івано-Франківська обласна рада проголосила 2020-й Роком пам’яті депортацій українців у ХХ столітті.
До цієї подорожі музеї асоціювалися у мене з дитинства з установами, які зберігають пам’ять про минуле, проте є консервативними, нецікавими, позбавленими творчості, де акцентують на експонатах, проте не розповідають історію, де не можна ні до чого торкатися, брати щось з собою, словом, де взагалі немає місця інноваціям.
Але, як з’ясувалося, музеї насправді можуть бути цілком не такими, як завислі у моїй уяві. У модерних музеях Польщі зуміли організувати експозицію так, щоб вразити уяву відвідувачів, спонукати їх до обміну думками, долучити до співпереживання подій минулого і навіть побачити в них самих себе... Ба більше, іноді вони навіть нагадували мені театр, де і я виконую свою роль, занурюючись в іншу реальність, у світ символів і значень. Польські музеї – це і своєрідні культурні центри, де проводять різноманітні заходи для відвідувачів, встановлюють соціальні контакти, тут є крамниці, кав’ярні тощо.
Музей Варшавського повстання переносить відвідувачів у Варшаву 1944 року. Він розташований у приміщенні колишньої трамвайної станції. Як відомо, Варшавське повстання у 1944-му підняли вояки Армії Крайової проти нацистського режиму. Тривало воно 63 дні і мало трагічні наслідки. Німці знищили майже всю Варшаву, від міста залишилися суцільні руїни. Музей Варшавського повстання, який відображає ці сумні й водночас героїчні події польського народу, є інтерактивним, наповненим мультимедіа, тут відвідувачі можуть почуватися очевидцями тих подій. Бруківка на підлозі, особливі звуки, декорації тогочасних будинків, каналізаційні тунелі, якими можна пересуватися, наближають до тих часів. На стінах висить відривний календар, в якому розписано кожен день повстання. Аркуші можна відривати і брати з собою, аби краще усвідомити, що ж насправді відбувалося в ті дні. Також надзвичайно зацікавлює відвідувачів, особливо дітей, сканер, який визначає їхню схожість з кимось із повстанців. Ця атракція наближає до тогочасних реалій, дозволяє відчути себе учасником тих подій та усвідомити, що й ми могли бути на їхньому місці. Одну з кімнат оформлено як підпільну радіостанцію, в іншій можна побачити, як працювали тоді друкарні. А для підсилення ефекту друкар постійно видруковує копії відозв повстанців... Також у музеї працює кінотеатр, де демонструють короткі стрічки про ті буремні часи.
Директор міжнародної програми «Study Tours to Poland» Мирослав Скурка (Польща), який зустрівся з нашою делегацією, звернув увагу, що Музей Варшавського повстання започаткував у Польщі музейний бум. Музеї почали будувати за іншою схемою, вони перестали бути фондосховищами, складами старих речей, місцями для експозицій. Натомість почали розповідати про історію, зокрема про те, що важливе для сучасної людини. Музей Варшавського повстання розповідає передовсім про громадянську чесноту – героїзм. Ця подія викликала готовність воювати за свою державу, бути її героєм. Героїзм є дуже важливою чеснотою, яку треба вміти показувати, навіть поколінню людей, яке сидить у смартфонах, наголосив М. Скурка. Щороку музей відвідує від 400 до 500 тис. людей. За 15 років від часу його створення тут побувало понад 7 млн. осіб. Прикметно, що більшість відвідувачів Музею Варшавського повстання – молоді люди.
Музей сілезьких повстань у Свєнтохловіце має свої особливості і принади. Тут вміло поєднали минуле і сучасне, старі колекції зброї, які використовували повстанці, й зібрання польських і німецьких пропагандистських плакатів – основа музею. Але водночас музей оснащено мультимедійними засобами. Це надзвичайно важливо для молоді, також є планшети і малюнки для малих дітей, які невисокі на зріст. У музеї понад 10 тис. експонатів, які розповідають про історію сілезьких повстань та Свєнтохловіце. Прикметно, що його директорка Галіна Бєда є водночас сенаторкою. За її словами, поєднувати такі функції нескладно, тим паче, коли любиш свою роботу і живеш нею.
Центр документації депортації жителів Верхньої Сілезії до СРСР у 1945 р. в Радзьонкові особливо зацікавив представників Брошнів-Осадської ОТГ, які відвідали Польщу передовсім з метою запозичення досвіду музейної справи, оскільки громада створює унікальний Музей депортацій українців у ХХ столітті, який відповідно до задуму його організаторів має стати ще й освітнім та просвітницьким центром. Його директор Ярослав Павляк наголосив, що поїздка до Польщі задля вивчення того, як поляки зберігають історичну пам’ять про пережите, мала для нього вельми пізнавальне значення: «Коли ми заїхали у Центр документації депортації жителів Верхньої Сілезії до СРСР у 1945 р. в Радзьонкові найперше впало в око, що вони чітко визначили хронологію, яка висвітлюється на табло при вході. Тобто відразу людина зорієнтовується в приміщенні. Саме перебування в музеї впливає на емоції так, що відвідувачі долучаються до учасників подій і співпереживають з ними. Особливо вразив стилізований вагон для депортацій. Рух поїзда, освітлення, відео – все додає особливого ефекту». Свідчення очевидців, на його думку, це дуже важливий елемент відображення трагічних подій у цьому Центрі. За словами Я. Павляка, для Музею депортацій українців у ХХ столітті уже зібрано чимало матеріалів, а також є записи очевидців.
«Коли працюватимемо над експозицією музею, то, як свідчить польський досвід, потрібно робити великі зображення, бо можна накласти дуже багато фотографій, які просто переобтяжуватимуть стіни і загубляться. Також доброю практикою є аудіогід, що можна було би запровадити і у нас. А ще стилізований вагон з відповідними спецефектами та кімната тортур наближатимуть відвідувачів до тих сумних часів – вони зможуть частково відчути те, що відчували депортовані… У музеї будуть особисті речі депортованих, оскільки вони можуть багато розповісти про людей», – зазначив пан Ярослав.
«Проблема депортації зачепила наші родини, – наголосила заступниця голови Брошнів-Осадської ОТГ Наталія Олексюк. – Тому справою честі є збереження історичної пам’яті для наших нащадків. Через пересильний пункт Брошнів-Осади було депортовано понад 40 тис. українців. Донині збереглися бараки, де тимчасово перебували люди. Видно ті нелюдські умови, в яких їм доводилося жити. Також є свідчення переселенців. Жителів села Кадобни було цілковито виселено, оскільки воно розташоване в лісі, і тут діяли найбільше партизанські загони ОУН–УПА. Тодішня влада вирішила виселити це село, бо не могла дати собі ради з українськими патріотами. Але невдовзі люди домоглися повернення додому. Поїздка у Польщу була корисною, тому що розвіяла всі міфи про музеї, які ми бачили досі. Ми зрозуміли, що музей може бути багатогранним, креативним, інтерактивним, цікавим для молоді. Але підґрунтям для цього є державна політика Польщі. Тому я пропоную, наприклад, з Асоціацією міст України підготувати пропозиції до уряду з метою офіційного впровадження волонтерського руху. У Польщі так багато волонтерів, тому що ця праця дає переваги під час вступу у виші. Якщо б в Україні так було, то молоді люди мали би мотивацію більше цікавитися історією. Ми створюватимемо Музей депортацій українців у ХХ столітті, запозичивши чимало з того, що побачили в модерних музеях Польщі».
У шляхетній справі зі створення музею брошнівчанам допомагають фахівці Українського інституту національної пам’яті. Зосібна начальниця управління інституційного забезпечення політики національної пам’яті УІНП Наталія Іванченко, яка взяла участь у поїздці до Польщі, підкреслила, що майбутній Музей депортацій українців у ХХ столітті – унікальне і важливе місце національної пам’яті не лише для Прикарпаття, а й для України. «Український інститут національної пам’яті підтримує створення Музею та надає необхідне методичне сприяння для облаштування сучасного осередку відновлення історичної пам’яті та зміцнення української ідентичності. Для вивчення сучасного досвіду музеєфікації злочинів тоталітаризму було підібрано близькі за тематикою польські музеї, як Центр документації депортації жителів Верхньої Сілезії до СРСР у Радзьонкові, Музей сілезьких повстань, Музей Варшавського повстання, Катинський музей.
Музей має служити суспільству шляхом глибокого осмислення складної історії, сприяти його розвитку, стати інтерактивним майданчиком для важливих суспільних обговорень і презентацій. Зазвичай музеї консервуються на подачі фактажу, але в умовах сьогодення ці установи мають бути корисними для громадськості: на підставі свого авторитету порушувати незручні теми і творчо з ними працювати. Головне завдання – не тільки викликати у відвідувачів емоції і почуття, а й дати поштовх для майбутніх внутрішніх пошуків людини», – зазначила Н. Іванченко.
Доктор історичних наук, професор ПНУ ім. В. Стефаника, депутат Івано-Франківської обласної ради Сергій Адамович, який належить до оргкомітету зі створення музею у Брошнів-Осадській ОТГ, наголосив: «Насправді в умовах перманентної соціально-економічної та політичної кризи взятися за створення музею, та ще й сучасного, для ОТГ – це вже подвиг. Крім цього, такий заклад буде ще й унікальним, бо на сьогодні в Україні не існує музею, що комплексно відтворював би страхіття депортацій, яких зазнали українці в 40-50-х рр. ХХ ст. Сергій Адамович також поділився своїми враженнями від екскурсій модерними музеями сусідньої Польщі: «Поїздка виявилася плідною. Ми побачили зовсім інші музеї, як звикли. Замість тиші залів, припорошених експонатів і стареньких бабусь у тапочках, які шаркають слідом за вами ногами і розказують, що не можна торкатися експонатів, ми побачили інтерактивні, емоційні, концептуальні й налаштовані на сприйняття молодого покоління культурні заклади. Ми змогли побачити Центр документації депортації жителів Верхньої Сілезії до СРСР у 1945 році в м. Радзьонкові, Дім пам’яті євреїв Верхньої Сілезії в м. Свєнтохловіце, Музей сілезьких повстань у м. Глівіце, Музей Варшавського повстання і Катинський музей у Варшаві. У цих музеях настільки сильно оформлене емоційне тло, що моментами видавалося, начебто ти перебуваєш у 1921 році чи в 1944-му і в епіцентрі тогочасних подій. Всі ці музеї відтворюють минуле і одночасно здійснюють певну аксіологічну місію. Приміром, у Музеї Варшавського повстання все навколо говорить, показує і стверджує про героїзм поляків під час боротьби з нацистами в 1944 р. Сучасній польській молоді від маленького прищеплюють патріотизм і готовність до самопожертви заради Вітчизни».
Історик висловив сподівання, що і Музей депортацій українців у Брошнів-Осаді, окрім розповіді про історичне минуле, стане важливою складовою у справі виховання патріотизму в молодого покоління. Його експозиції розповідатимуть про українців, які в жахливих умовах депортаційних процесів виявляли найкращі людські якості, не зраджували свої переконання і залишалися вірними своїй нації, Церкві та Україні.
