Місяць-два тому добрячий шмат «п’яного» базару в Івано-Франківську, з боку вулиці Бельведерської, за якийсь тиждень як корова язиком злизала. Ті, хто тут продавав, перебралися на друге місце або пішли геть.

Пан Іван також пішов. Він мав дуже зручне місце біля самого входу, що від мадярського дому.

Казали, що на цій ділянці буде автостоянка, але сталася дивна річ. Тут знов виросли нові будки. Як воно так? За Горбачова була гласність. Куди вона поділася?

Аж недавно я зрозумів, у чому річ. Цю площу закупила будівельна компанія. Та хто починає будову на зиму? Тому знову поставили торговельні будки, але за місце (а це близько 700 гривень на місяць за квадратний метр) тепер платитимуть будівельникам. Мудро!

Уже 12 років я мешкаю в новобудові, що примикає до «п’яного» базару. Він тут був раніше. Чи варто казати, яка то зручність мати його біля себе, коли я доводив житло до ладу?! Та й нині так само…

За цей час я здружився з багатьма продавцями.

Так хочеться щось зробити для них доброго! Я навіть було просив священника відправити на базарі «Хресну дорогу».

«Не кидай перли межи свині!» – сказав священник. Така відповідь мене розізлила. Якби це сказала не духовна особа, то я не стерпів би!..

***

На базарі, що має таку зневажливу назву, зібралися найкращі, найбільш витривалі й патріотичні громадяни Прикарпаття. Серед них – учителі, інженери, працівники культури. Коли через наші негаразди вони втратили місця праці, то не подалися на заробітки до Європи, а у спеку й морози, під снігом і дощем важкою працею заробляють на хліб на рідній землі, дають змогу купувати необхідні товари дешевше, ніж у крамницях. Багато зубожілих без «п’яного» базару не вижило б.

«П’яний» базар – це як запасник фахівців. Він дуже зменшиться, коли запрацюють наші заводи, фабрики, і ті, що з них пішли, повернуться. Може, й не буде далі для інженера-конструктора автомашин, який зараз продає на базарі болти й гайки, роботи за його фахом, але інженерська посада для нього знайдеться.

«П’яний» базар – не безлика маса, а дуже організована громада. Під час Революції Гідності вони за лічені години перекрили у місті дихання всім підприємцям-«регіоналам», загородивши вхід до їхніх крамниць і супермаркетів. Стерегли, щоб ніхто не заходив. Тими днями «п’яний» базар був закритий. Його працівники самі втратили, але своє зробили.

***

Свиней на базарі я не бачив. А перли є!

Скажу про невеличку частину базару, який відвідую.

Пан Ярослав після праці на базарі щодня поспішає до великої церкви, у другий кінець міста. Він у ній паламарує. Безоплатно.

Щойно випадає вільна хвилина, як пан Михайло бере у руки вервицю.

І в пана Івана часто бачу Біблію. Він свідок Єгови. Це мені не подобається, але я замало знаю, щоб його переконати. Більше знають священники…

Ці троє – мої найліпші друзі на базарі. Я добре придивився до їхньої роботи.

Найлегше панові Михайлові, бо він має прилавок, за який може стати. Є де розкласти майже весь товар.

Гірше панові Іванові, бо в нього лишень шафа.

Але найважче панові Ярославові, бо в нього – дрібне залізяччя, яке він зранку витягає, а ввечері запихає в тісну шафу. Багато часу треба, щоби порозкладати те все чи позакладати назад.

***

Видається, що тут «п’яному» базарові бути недовго. Іншого місця в центрі міста нема, тож його перенесуть туди, де дідько на добраніч каже. Зроблять так, як робили совіти. Недільні базари, що за них були, вони влаштовували то під Вовчинцем, то в Чернієві.

Коли базар перенесуть на окраїну, то це не буде вигідно ні тим, хто продає, ні тим, хто купує.

Якщо міській владі захотіти, то базар можна залишити на цьому місці.

Звичайно, теперішній його вигляд міста не прикрашає.

А що як спорудити для нього тут же три-чотириповерхову будівлю? Неважко буде її спроєктувати. Якщо висота поверху буде навіть 2,5 метра, то й тоді у кожній точці товар можна буде розмістити на меншій площі, як тепер. Головне – щоб обійтися без щоденного марудного розкладання і складання товару.

Питання: за що будувати? А за то, що й мармуровий фонтан на Вічевому майдані, польську дзвіницю на майдані Шептицького. За такі ж гроші, за які обіклали плиткою міське озеро. Воно, звичайно, гарно, але «п’яний» базар більше на часі.

Зрештою, на цю вкрай потрібну для міста будову можна б і якийсь грант отримати.

Казала моя бабця: як сі схоче пса вдарити, то бук знайдесі!

То вдармо разом по цій біді!

***

Звертаюся до вас, працівники «п’яного» базару! Не чекайте майбутнього, як віл обуха! Робіть збори, радьтеся. Як дійдете спільної думки, відряджайте уповноважених до міської влади! Домагайтеся свого з такою самою настирливістю й рішучістю, з якими під час Революції Гідності перекрили дихання підприємцям-«регіоналам». І тепер іде мова про вашу гідність. Змусьте всіх, щоб вас поважали й з вами рахувалися – так, як ви того варті!

Ви заступаєтеся не лише за себе, а й за злидарів, яких рятуєте. Їх у місті багато.

Почніть – і ми вас підтримаємо!

Я не намовляю Вас на сварку, на бунт проти влади.

Просіть, домагайтеся, пропонуйте.

Покваптесь, поки маємо такого господарного, такого зарадного, дієвого й ділового голову міста. Руслан Марцінків буде втішений Вашою одностайністю.

Думайте, як допомогти будові, як її здешевити.

***

А насамкінець – слово до будівельників, проєкт яких можуть ущемити дії базару. Це не останній проєкт у вашому житті. Їх ще буде й буде. Прошу Всевишнього, щоб вони були успішні.

Замість позиватися до суду, подумайте, як би й ви могли помогти тим, хто продає і купує на «п’янім» базарі.

На доброті, милосерді, жертовності ще ніхто не втратив!