Недавно набув чинності оновлений український правопис, який розробила Українська національна комісія з питань правопису. За словами експертів, які над ним працювали, правопис розроблено на фундаменті української традиції мовокористування. Про його особливості, значення на шляху повернення до українськоцентризму і захисту від російського впливу, штучного злиття української мови з російською, нав’язаного радянськими ідеологами, читайте в інтерв’ю з деканом факультету філології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, доктором філологічних наук, професором Романом Голодом.

- Пане Романе, як відомо, є загальна світова практика – із урахуванням викликів часу вносити зміни до чинних правописів усіх писемних мов. Чи потрібно було оновлювати український правопис і з чим це пов’язано?

- Справді, існує світова практика оновлення правописних норм. Це є ознакою нормального цивілізованого розвитку подій у мовній сфері. Й українська мова, звичайно, не є винятком. Час диктує нам свої правила і визначає орієнтири, і ми мусимо на них зважати. 20 років тому навіть важко було уявити, наскільки мова буде пов’язаною з комп’ютерними технологіями. А сьогодні це очевидно. Свого часу професор Флорій Бацевич казав, що ніколи не існуватиме комп’ютерних програм, які б автоматично перекладали з однієї мови на іншу, бо це неможливо, оскільки потрібно враховувати контекст, надтекст, підтекст тощо. Нині комп’ютерні технології на такому високому рівні розвитку, що навіть завдання з перекладу, зіставлення різних контекстів цілком для них є посильними. Але кореляція мовних законів із сучасними комп’ютерними технологіями вимагає спрощення мовних норм.

Це один із прикладів. А скільки їх на лексичному рівні чи пов’язаних із розвитком галузей наук!? І це все потрібно обліковувати й кодифікувати. Також у сфері ЗМІ, у мовленні соціальних мереж є різнобої в тлумаченні різних правил. Ненормативні елементи активно заполонили мовний простір. Це потрібно враховувати і наводити порядок, бо складається враження, що через кілька років кожен спілкуватиметься так, як йому підказують його особистий досвід та інтуїція. Має бути спільний знаменник, який поєднає всіх громадян у мовному сенсі, бо мова – це важливий ідентифікаційний чинник. Цьому сприяє єдиний правопис як кодифікована норма мови, адже це мовний закон. А без законів у будь-якій сфері жити неможливо, оскільки починаються анархія, занепад, розпад і деградація.

- Якими є особливості видозміненого правопису?

- Правопис повинен враховувати ті зміни, які вже відбулися, а також іманентні процеси, що відбуваються в мові. Новий правопис – це, з одного боку, повернення до наших питомо українських мовних норм, з другого – спрощення правил. Наприклад, це стосується написання числівника пів з іменниками. Колись вживали три різні форми – через апостроф, окремо і разом. Тепер правила значно спрощено, і це крок вперед. Якщо пів стоїть перед іменником у родовому відмінку, то пишемо окремо, пів вживаємо разом з іменником у називному відмінку, коли він означає єдине поняття: півострів, півзахисник...

Також відбувається уніфікація. Скажімо, передаємо грецьку «тету» звуками «ф» або «т». Наприклад, ортопедичний, але орфоепія, хоч походить від одного слова – правильний. Тенденція нового правопису - до вживання звуку «т», оскільки він більш відповідний українській фонетичній системі. Але можливе використання паралельних форм: катедра – кафедра, ефір – етер…

- Чи можна стверджувати, що головною засадою нової редакції українського правопису є повернення до українськоцентризму? І чи вдалося шляхом оновлення правопису позбутися нав’язаного радянськими ідеологами штучного злиття української мови з російською?

- Безперечно, це є крок уперед у справі повернення питомо українських форм і заперечення штучного об’єднання українського і російського правописів. Іноді можна натрапити в інтернеті на безглузді суперечки, на твердження, що, мовляв, це західноукраїнський правопис. Насправді ми повертаємося до правопису, який почали розробляти ще 1918 року, зосібна й Іван Огієнко. Тобто понад 100 років тому було розпочато процес створення правопису, який міг відіграти дуже важливу роль у розвитку української мови. І ми нарешті здобуваємо те, що могли здобути так давно. Згодом, з 1928-го, існувала «скрипниківка», побудована на основі східноукраїнських говірок, проте з урахуванням і тих мовних форм, що існували в Західній Україні. Тобто це був здоровий компроміс. Але почалися репресії, і 1933 р. цей правопис оголосили націоналістичним. І відтоді розпочався курс на поєднання українського і російського правописів. Звісно, вносили невеличкі правки і 1946 р., а 1993-го відбулася остання редакція, за якою ми тривалий час працювали. Але не було істотних змін. Нині зміни назріли, і ми повертаємося до «скрипниківки». Послухайте, які пропонують форми. Наприклад, навіть той самий «индик» чи іменники третьої відміни у родовому відмінку: радости, соли… Ці форми існують досі в наших гуцульських чи бойківських селах. Але їх так само використовували у східній і центральній Україні. Тому це ті форми, які об’єднують усіх українців.

- Чи інтегрує новий правопис мовний досвід українців, які живуть в Україні й за кордоном, тобто, умовно кажучи, чи об’єднує він українські материкову й діаспорну мовні практики?

- Діаспора зберегла «скрипниківку». Ми наближаємо материкову мовну практику до діаспорної. Новий правопис працює на таке об’єднання, оскільки ми повертаємося до багатьох форм, притаманних Харківському правопису.

- А можна стверджувати, що в результаті впровадження нового правопису розпочато революцію в мовокористуванні?

- Радше продовжено еволюцію, припинено деградацію, анархію в нашій мові, а також її штучне наближення до російських мовних норм. Українська мова отримала можливість розвиватися своїм власним шляхом.

- Наскільки новий правопис буде зручним, зокрема для використання в освітній практиці?

- Навколо зміненого правопису є чимало нездорових розмов, оскільки все нове викликає якесь жваве обговорення, насторожує, навіть, можливо, когось лякає. Але це пов’язано передовсім із тим, що нефахівці займаються цим питанням.

У використанні новий правопис буде дуже зручним. Ваші колеги з телеканалу «СТБ» можуть це підтвердити, оскільки його віддавна практикують. Не буде жодних проблем у використанні нового правопису ні в школах, ні у вишах.

- Дехто вважає, що новий правопис негативно позначиться на результатах ЗНО. Якими є Ваші міркування про це?

- Справді, дехто лякає страшними історіями про те, що випускники завалюватимуть ЗНО через новий правопис. Днями я зустрів свого знайомого пана Мар’яна Скаба, який є висококваліфікованим фахівцем у мовознавстві і є членом Української національної комісії з питань правопису. Він підрахував, як зміни до правопису з огляду на завдання минулих років могли б зіпсувати оцінки абітурієнтам. Виявилось, що вони б допустили 0,08 відсотка помилок, якщо б новий правопис запрацював уже тоді. Тобто це має мізерний вплив на складання зовнішнього незалежного оцінювання.

- Все ж чимало мовознавців критикують видозмінений правопис за те, що він допускає використання саме паралельних форм слів. Наприклад, «катедра» та «кафедра», «авдиторія» і «аудиторія» тощо – мовляв, якщо запровадити численні варіанти написання, винятки з правил, то не треба самих правил, не треба правопису. Наскільки комфортно буде користувачам блукати в лабіринтах варіантів?

- Думаю, що паралельні форми – це не найкраща риса нового правопису. Правопис повинен пропонувати чітку норму. Але, наскільки я розумію, це компромісний варіант для того, щоб ми взагалі мали правопис, відповідно до якого українська мова отримала можливість розвиватися власним шляхом.

- Проте в окремих експертів виникають запитання, чи потрібно було повертатися до Харківського правопису. В частині запропонованих змін вони бачать деяку штучність, намагання зробити нашу мову архаїчною, особливо вживання «и» в кінці слів, наприклад, любови, радости...

- Це дурниці, оскільки саме ці форми існують в українській мові, їх активно вживають, вони є родзинкою нашої мови. Це насправді повернення до питомо українських форм, які збереглися в діалектах і свідчать про те, що вони відповідають духу української мови. А ті люди, які заперечують це, просто обтяжені старорежимним мисленням та воліли б, щоб і надалі українська мова була штучно наближеною до російської. Нам не варто звертати увагу на такі тенденції, натомість треба своє робить.

- Чи покликаний новий правопис убезпечити українську мову від русифікації?

- Як на мене, то вберегти українську мову від русифікації покликані всі ми. Бо іноді складається таке враження, що навколо української мови постійно вибудовують якісь політичні спекуляції. Якщо ми хочемо бути єдиним народом і жити в своїй Українській державі, то які можуть бути питання щодо існування єдиної української мови? Кому не подобаються зміни, той може шукати собі іншомовні варіанти, але за кордонами України. Я впевнений, що новий правопис – це прогресивний крок на шляху повернення до питомо українських форм і захисту від російського впливу. Тому потрібно підтримати цю шляхетну справу і припинити нефахові дискусії навколо цього питання. Я б хотів звернутися до наших заклопотаних новим правописом громадян словами: «Довірте цю справу мовознавцям!». Бо, видається, змінами до правопису переймаються найбільше ті люди, які пишуть із суцільними помилками в соціальних мережах. Ми ж не вказуємо лікарям як лікувати чи музикантам як виконувати той чи інший музичний твір. Чому ж у мовних питаннях кожен хоче бути експертом? Це насторожує. Це аналогічно до того, як у нас ледь не кожен вважає себе політиком і не хоче прислухатися до інших думок. Є така невеличка біда, але я сподіваюся, що ми її невдовзі подолаємо.