Уперше від часу проголошення незалежності України у нашій державі оголосили воєнний стан. Правда, в доволі м’якому вигляді й на обмежений термін – 30 днів. Причому і триватиме він лише на частині території країни – тій, яка межує з РФ, з окупованим Росією Кримом та з підконтрольним Московії Придністров’ям (Молдова).
Такому кардинальному за рекомендацією РНБО рішенню Президента Петра Порошенка як Головнокомандувача ЗСУ, що його підтримала Верховна Рада, передував кривавий інцидент, який стався в неділю в районі Керченської протоки. Тоді на групу малих суден українських ВМС, які перебазовувалися з Чорного моря в Азовське, напали прикордонні катери й гелікоптери та літаки берегових сил РФ – таранили, обстрілювали, поранили шістьох моряків, а відтак захопили кораблі разом з екіпажами…
Але це, як слід розуміти, стало лише формальним приводом для проголошення воєнного стану. Причина ж в іншому. Як повідомив глава держави, розвідувальні дані, які щодня лягають йому на стіл, свідчать про значне нарощування останнім часом мілітарних потуг РФ у прилеглих до кордонів з Україною регіонах. Зрештою, вичерпно про це розповів на брифінгу в понеділок представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадим Скібіцький.
Усе ж запровадження режиму воєнного часу на території України на п’ятому році збройного протистояння з Росією і саме напередодні старту президентських перегонів багато кому видалось і нелогічним, і маніпулятивним. Навіть попри те, що за поданням П. Порошенка парламент своєю ухвалою «узаконив» того ж дня і дату виборів – 31 березня 2019 р. Власне, й без того цей крок викликає чимало запитань стосовно захисту і конституційних прав і свобод громадян України на прикордонних територіях. Звучали вони і в сесійній залі під час розгляду питання про оголошення воєнного стану, проте зосталися без відповідей.
Звичайно, Президент у своєму зверненні до народу підкреслив, що обмежувати права громадян влада буде лише в разі наземної російської воєнної агресії. Але запитання зостаються. Вони виникають уже на стадії неупередженого аналізу самих драматичних подій 25 листопада. Бо якщо, скажімо, два місяці тому, 23 вересня, два українські військові кораблі спокійно пройшли майже тим самим курсом з Одеси до Маріуполя, то чому тепер росіяни заблокували прохід через Керченську протоку міні-ескадри з двох броньованих артилерійських катерів та буксира, на борту яких сукупно перебувало трохи більше двох десятків моряків? Як з’ясовується, «вереснева одіссея» відбувалася за певною процедурою. Обігнувши тоді Крим, капітани суден… запросили дозвіл на те, щоби рухатися далі, замовили лоцмана «з того боку» і їх пропустили. Учасники ж «листопадового морського походу», як мовлять, пішли хоч і тим самим шляхом, але напролом. Чому? І це непросте запитання. Адже моряки військові люди – вони діють не самі по собі, а виконують чіткі накази. Отже…
Словом, запитань у цій історії, повторимо, не бракує. І їх потрібно ставити, щоби знати правду. Адже живемо в період вельми складних перипетій у світі…
Що ж до озвучених днями думок різних політологів та військових експертів стосовно запровадження військового стану, то одні називають його соціальним експериментом, інші твердять, що то насправді гідна відповідь Росії на її агресію. Тим часом у регіонах, на яких оголошено воєнний стан, серед широкого загалу визріває невдоволення таким порядком речей. А ще й через таку, мовляв, несправедливість, що обмеження діятимуть лише для них, тоді як на решті території країни все зостанеться без змін… Втім, хоч як, а такий поворот у житті держави за тим резонансом, який він викликав у суспільстві, стане, як видається, головною подією року, що минає. Якщо, звісно, ще до його завершення не трапиться того, ймовірність чого й засвідчує введення в майже половині регіонів України воєнного стану.
