У цьому навчальному році стартувала масштабна реформа «Нової української школи» – з 1 вересня першокласники розпочали свою мандрівку країною знань по-новому. Відтоді минуло сім місяців, тож уже можна зробити перші підсумки. Насамперед цікавить думка батьків, наскільки вони задоволені навчанням своїх дітей у «Новій українській школі», в чому вбачають сильні та слабкі сторони реформи і чи справді їхні школярики ходять до школи з радістю. Отже, пропонуємо вашій увазі дві історії, два батьківські погляди на «Нову українську школу».
«Ніколи не думала, що моя дитина скаже: «Я хочу йти до школи»
Донька Оксани Головатої Лілія навчається за програмою «Нової української школи» в Івано-Франківській ЗШ №6 ім. Івана Ревчука. Пані Оксана зауважує: новину про те, що її дитина буде однією з перших випробовувати на практиці реформу, сприйняла з певною пересторогою, адже розуміла, що батьки не готові до змін, а також не знала, наскільки до них готові самі педагоги, котрі працюють в школі не перший рік, мають певні напрацювання та випробувані методики викладання. Втім, усе стало на свої місця, коли стартувало навчання і жінка побачила, що її дочка з неабиякою цікавістю йде до школи.
– Перше враження моєї донечки від школи: хоч вона вже учениця, але ніби й дитсадка не покидала, тому що в класі панує така ж позитивна атмосфера, – розповідає мама першокласниці. – Ліля дуже швидко подружилася з однокласниками, а також захотіла займатися малюванням. Думаю, це зумовлено тим, що на уроках вони дуже багато займаються художньою творчістю. Жодного разу не чула від неї скарг на навчання, але розуміння і відповідальність, що вона учениця, є. Схиляю голову перед вчителькою Людмилою Вітик, тому що це грандіозна і важка робота, адже переламати стереотипи минулого – непросто...
О. Головата працює директором дошкільного приватного навчального закладу «Первісток», а також музичним керівником ДНЗ №12 «Струмочок», тож нинішні реформи у початковій школі є для неї близькими, адже тут, як і в дошкільному вихованні, в центрі – дитина, котра має свої ім’я, характер та емоції. Пані Оксана наголошує, що завдяки реформі першокласники не відчули кардинальних відмінностей між вихованням у дитсадку та навчанням у школі, і це вберегло їх від небажаного стресу.
«Думала, що буде різкий перехід від дитсадка до першого класу, а насправді він був дуже плавним, дитина із задоволенням навчається, спілкується з друзями, співпереживає. Мені подобається, як у них виховують командний дух, тому що вони сидять у класі не так, як ми колись за партами по двоє в ряд, багато працюють у командах, і це дуже сподобалося. Видається, що раніше в класі дуже було відчутно поділ на відмінників, не відмінників, і тих, у кого погана поведінка. А у класі моєї донечки такого немає, усі діти класні та здібні».
У «Новій українській школі» багато творчості, цікавих навчальних методик та дитинства, тож новоспечені школярики не завжди бачать різницю між школою і дитсадком. «Першими днями у школі Ліля не раз казала мені: «Мамо, а ти обіцяла, що будуть уроки». Тобто вона не відчула чіткого розмежування, що це урок, адже навчання відбувається в різних формах, у них багато інтерактиву, і відповідно вона не втомлюється, прокидається вранці без проблем, лягає раніше спати, щоб не спізнитися до школи, бо їй там цікаво», – розповідає моя співрозмовниця.
На думку О. Головатої, сучасне та яскраве освітнє середовище, тобто саме приміщення класу «Нової української школи», сприяє легкому переходу дитини з дитсадка до школи, адже вона потрапляє в казку. «Освітнє середовище в дитсадках існує давно, і тепер воно триває у школі, дитина раптово не переходить у клас з порожніми стінами та партами. Дитина змінює обстановку, але вона для неї не є чужою, – коментує мама першокласниці. – Коли була в Іспанії, то заради інтересу пішла подивитися на їхню молодшу школу. Пригадую, що в класі було дуже яскраво, кольорово і позитивно. І так само у класі моєї донечки. Те, що створила наша вчителька – це просто чудо. Насамперед, ми не носимося з книжками, кожна дитина вчиться організовувати свої речі, складати їх у свої шафку чи на полицю. Діти дуже полюбляють сидіти на килимку на перерві чи під час уроку. На дверях для них завжди вивішують щось цікаве та креативне. Мені подобається, як діти працюють в групах. Також я в захопленні від Дня автора, коли дитина сідає на стілець перед всім класом і щось розповідає, адже моє покоління не вчили говорити про себе. А це дуже важливо вміти презентувати себе перед аудиторією, своїми ровесниками».
Не всі батьки першокласників схвально ставляться до відсутності у їхніх дітей оцінок та розуміють ігрові форми навчання, що їх активно застосовують у «Новій українській школі». Втім, О. Головата до них не належить, адже з власного педагогічного досвіду знає про ефективність гри як форми навчання. «У грі діти дуже швидко запам’ятовують, краще засвоюють знання, – коментує моя співрозмовниця. – А що немає оцінок? Я і без оцінок можу сказати, що моя дитина вміє, а що їй не дуже вдається. Напевно, це не виховує в дитини сорому, страху оцінювання. Є діти, котрі на оцінки не зважають, а є такі, що будуть соромитися далі розвиватись, якщо в них «не ті» оцінки…».
Пані Оксана зауважує, що й після семи місяців навчання в її донечки не зникло бажання йти до школи. І це, мабуть, найвища оцінка реформі. «Коли до нас в гості приходять діти знайомих, семикласники-восьмикласники, то вони з сумним обличчям кажуть: «Ой завтра в школу», а моя донька не приховує захоплення і каже: «Класно, завтра в школу!». У дитини чудове психологічне здоров’я. Щиро кажучи, ніколи не думала, що моя донька казатиме: «Я хочу йти до школи». Навіть у мої шкільні роки не було такого. У нас було: «Ура, канікули!», а моя донька каже: «Боже, знову канікули, що я робитиму весь тиждень? – розповідає мама першокласниці. – Моя старша донька Вікторія вже студентка, навчається в університеті в Жешуві, з нею все було по-іншому. Якщо Ліля хоче скрізь себе проявити, хоче ходити і в музичну школу, і в художню, то Вікторія нічого не хотіла, пам’ятаю, приходила з навчання, робила уроки і думала, як найшвидше від них відв’язатися».
О. Головата впевнена, що за «Новою української школою» – майбутнє, втім не приховує свого хвилювання через те, щоб часом не перегнули палку з насадженням іноземних освітніх моделей, а все ж таки створили власну українську, яка спиратиметься на українські традиції та менталітет. Також в неї є певні страхи щодо переходу з початкової до середньої ланки школи. «Переживаю, як Ліля піде до п’ятого класу, чи не буде цей перехід важким? Адже, коли діти починають навчатися не в одного вчителя, як було впродовж чотирьох років, а в багатьох, то це і без того викликає у них великий стрес, а тут зовсім інша – молодша школа і ще нічого не апробовано», – ділиться своїми переживаннями пані Оксана.
«Третій клас може бути для дітей, як холодний душ»
Донечка Оксани Михайлюк Вікторія навчається в першому класі Крихівецької загальноосвітньої школі І-ІІІ ступенів. Напередодні 1 вересня в пані Оксани були певні страхи, які знайомі багатьом батькам першокласників, адже жінка переживала, наскільки легко в її донечки пройде адаптація до навчального закладу, чи подружиться зі своїми однокласниками, чи зможе і захоче навчатися, адже школа – це таки не дитсадок, потрібно бути більш самостійною та відповідальною. Втім, на щастя, її страхи не справдилися, адже Вікторія з радістю щоранку поспішає до своєї школи, бо там на неї чекають друзі, а ще – багато нового і цікавого.
– Школа – це новий світ для дитини, який кардинально відрізняється від дитсадка, раніше вона такого не знала, не бачила, – розповідає мама першокласниці. – У Вікторії дуже багато вражень від навчання. Урок розпочинається з ранкової зустрічі на килимку, під час якої діти обмінюються компліментами, бажають один одному гарного дня, діляться враженнями, емоціями. Це допомагає кожній дитині відчути свою значущість у класі, розвивати впевненість у собі, вміння висловлювати свої думки і почуття, слухати інших. Моя донечка приходить додому і каже: «Ми обмінювалися «смайликами», кожен ставив такий, який відповідав його настрою. Я поставила веселий «смайлик», тому що… ». І вона із захопленням розповідає, чому у неї був гарний настрій, що саме його спричинило. Тобто дитина вчиться висловлювати свою думку, а це дуже позитивно впливає на її розвиток…
Впровадження реформи «Нової української школи» залежить насамперед від вчителя, наскільки він готовий змінюватися, втілювати основні ідеї та принципи реформи у своєму класі, зі своїми учнями. «У нас дуже хороша вчителька – Лідія Витвицька, ми дуже нею задоволені, вона вміє зарядити своїх учнів енергією до навчання та подати навчальний матеріал так, в тому числі і в ігровій формі, щоб діти знали», – наголошує О. Михайлюк.
Вже з назви реформи «Нова українська школа» випливає те, що дітей в школі чекає багато нового: кардинально інше освітнє середовище – сучасне та функціональне, і найголовніше – нові навчальні методики та підходи. Пані Оксана зауважує, що найбільше захоплення в дітей та батьків викликала інтерактивна дошка. «Для сучасних дітей наявність в класі «розумної» дошки не потреба, а необхідність, – наголошує мама першокласниці. – Учні за допомогою цього ґаджета пишуть, дивляться навчальні відео, мультики, різноманітні презентації, які готує вчитель тощо».
Вагомим мінусом реформи, на думку О. Михайлюк, є те, що запускаючи її у всіх українських навчальних закладах, держава не забезпечила класи усім необхідним. Тож батькам довелося долучатися до цього процесу та спонсорувати придбання тих чи інших елементів «Нової української школи», а вчителям – проявляти креатив, щоб діти раптом не відчули їх відсутності. «Має бути ігровий килимок, але держава ним не забезпечила. Спільними зусиллями з усіма батьками ми придбали його за власні кошти, – ділиться пані Оксана. – А от гарні мобільні парти таки отримали, для дітей це дуже класно, тому що працюючи в групах, вони бачать очі один одного, вчаться бути відкритими, спілкуватися один з одним».
Пані Оксана наголошує, що, навчаючись у грі, діти набагато краще запам’ятовують навчальний матеріал. А от відсутність оцінювання не схвалює, каже, що через це батьки не знають, який відсоток знань у їхніх дітей з того чи іншого предмета.
– Я вчилася в зовсім іншому вимірі, аніж нині навчається моя донечка, – коментує моя співрозмовниця. – Звісно, дитина краще запам’ятовує інформацію у формі гри, аніж просто: сіли, вивчили і пішли. Дітей потрібно зацікавлювати. Завдяки цьому перехід від дитсадка до школи проходить якомога безболісніше, і дітям цікаво вчитися. Якби це був той самий суворий режим, в якому навчалися ми, можливо, їм би не було так цікаво ходити до школи. А так бажання є. Буде видно, напевно, вже в третьому класі, бо наскільки знаю, в другому класі також не буде оцінювання знань. Мої особисті страхи, що третій клас може бути для них як холодний душ: посилене навчання, оцінювання… І дитина не розумітиме, за що її так оцінили, чому попередніми роками цього не було…
Ще однією проблемою, котра, на думку моєї співрозмовниці, затьмарює світлі враження від реформи, є наповнюваність класів. Зокрема, у класі її Вікторії 25 учнів. І це ще не рекорд, адже у деяких класах особливо популярних шкіл буває 30 і більше школярів. «Якщо у класі більше 20 дітей, то вчителю важко приділити увагу кожній дитині і щось до неї донести. Є різні діти, хтось вловлює інформацію швидше, а комусь потрібно пояснити двічі», – зауважує О. Михайлюк.
Підсумовуючи сім місяців навчання донечки в оновленій школі, пані Оксана вже чітко бачить сильні та слабкі сторони реформи. На її думку, те, що на 1 вересня класи не були укомплектовані усім необхідним, а також відсутність системи оцінювання знань першокласників є її беззаперечними мінусами. Але те, що Вікторія не втратила свого бажання вчитися і відвідувати уроки, компенсує певні недоліки та недопрацювання. І, можливо, вже зовсім скоро завдяки реформі, яку впевнено впроваджують на практиці, українська школа перестане бути тим абстрактним бабаєм, яким лякають дітей, а згадка про неї не викликатиме в сучасних учнів відрази, а навпаки – даруватиме радість і захоплення. Принаймні перші кроки для цього вже зроблено.
