Національна вчительська премія «Global Teacher Prize Ukraine-2024» опублікувала імена 50 успішних, прогресивних й проактивних педагогів у спеціальній номінації «Дошкілля». До пів сотні найкращих увійшло четверо вихователів з Прикарпаття: Олена Карпінець та Людмила Штогріна з Івано-Франківська, Леся Грицюк з Калуша й Ірина Грицак із Тлумача. Важливо, що престижні педагогічні конкурси та премії звертають увагу саме на педагогів дошкілля, адже вони є першими провідниками дітей у світ знань. Вони ті, хто закладають фундамент.

Вихователька Івано-Франківського закладу дошкільної освіти (ЗДО) №11 «Пізнайко» Олена Карпінець свою професійну долю з дошкіллям пов’язала випадково. «Філолог за освітою, свого часу привела синочка до дитсадка. Запропонували попрацювати, – розповідає пані Олена. – Вирішила спробувати себе як вихователька дошкільного закладу. Сподобалось. Затягнуло. Жодного разу не пожалкувала про свій вибір. Постійне спілкування з дітками, спостереження за кожним кроком їхнього розвитку та маленькими перемогами, задоволення від результатів своєї праці та можливість постійного розвитку. Це все вплинуло на моє наступне рішення: син пішов до школи, а я залишилась у садку».

Олена Карпінець розповідає, що не планувала подавати свою кандидатуру на премію «Global Teacher Prize Ukraine». За тиждень до завершення приймання анкет вихователька дізналася, що за неї це зробили батьки її випускників. «Отже, у певний період життя їхніх дітей я була важлива, – каже вона. – Для мене дуже важливо, щоби професія вихователя дошкільного закладу набирала обертів престижності, щоб молодь ішла у професію й бачила перспективу розвитку в ній».

На думку пані Олени, найважливішим у роботі вихователя є любов до дітей та чесність із ними. Також не варто порівнювати одну дитину з іншою, адже у кожної дитини індивідуальний розвиток.

«Немає поганих дітей. Є погані рішення. Є погані моменти. Є погані дні. Є погані ситуації. Але немає поганих дітей», – таким є педагогічне кредо Олени Карпінець, що, як на мене, дуже влучно ілюструє її стиль і філософію виховання майбутніх поколінь.

Особливість роботи та методики виховання Олени Карпінець дуже гарно ілюструє дитяча гра «Класики». Працюючи з дошкільнятами, вихователька відтворила ігри на підлозі та поєднала їх із навчально-розвивальною діяльністю. «Так з’явилась ідея авторської методичної розробки «Ефективний розвиток розумових операцій та логічного мислення дошкільників у процесі організованого колективного навчання», в основі якої педагогічні технології: «Використання коректурних таблиць Н. Гавриш (Наталія Гавриш – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри дошкільної та початкової освіти Луганського національного університету ім. Т. Г. Шевченка; «коректурна таблиця», назва якої походить від назви таблиць для психологічних тестів, заповнених літерами або цифрами, – це інформаційно-ігрове поле, поділене на клітинки, заповнені предметними картинками, символами, геометричними фігурами тощо; робота з нею полягає у знаходженні максимальної кількості зв’язків між її елементами, – ред.) для розвитку пізнавальних, інтелектуальних і математичних умінь, мовленнєвих навичок» та «Використання спеціальних розвивальних завдань на основі логічних блоків Дьєнеша (Золтан Дьєнеш – угорський теоретик і практик «нової математики»; набір логічних блоків, пов’язаний з його іменем, складається із 48 геометричних фігур, що відрізняються за кольором, формою, розміром, товщиною; у процесі гри діти вчаться виокремлювати з-поміж дидактичного матеріалу круги, квадрати, трикутники основних кольорів та розмірів, вирізняти один предмет серед безлічі тотожних тощо, – ред.)», – розповідає моя співрозмовниця. – На основі коректурних таблиць створила ігрове поле, поділила на клітинки та перенесла на підлогу. Залежно від заняття, поле трансформується у кошик, будинок, шахову дошку та за задумом заняття поступово заповнюється предметами, символами, геометричними фігурами, цифрами тощо. Важливо, що вся робота з дітьми проводиться колективно і в русі. Отже, діти можуть одне одного навчати, що підвищує їхній рівень запам’ятовування та розуміння матеріалу».

Олена Карпінець наголошує, що її авторська методика на практиці показує чудові результати. Зокрема забезпечує формування базових властивостей особистості: самостійність, відповідальність, довільність, ініціативність, свободу поведінки і безпечність, самосвідомість, самооцінку, креативність. А також дає змогу належним чином формувати ключові компетенції дошкільників та навички практичного життя.

За три десятиліття роботи у дошкільному закладі пані Олена бачила й виховувала різні покоління дітей. Вона зауважує, що різниця між ними справді є. «Теперішні дітки мають більший пізнавальний інтерес, вони розкутіші, – коментує вихователька. – Кожні наступні три роки до нас у групу приходять інші діти, і у них своя особливість. Тому сучасний педагог має постійно розвиватися, обирати такий стиль освітнього процесу, який цікавий дітям уже й тепер».

Вихователька Івано-Франківської початкової школи ім. Софії Русової Людмила Штогріна – досвідчена педагогиня із 30-річним стажем. Вона зізнається, що взяти участь у премії «Global Teacher Prize Ukraine» її спонукало бажання продемонструвати свій великий і неповторний досвід. Було непросто, адже відповідати на численні конкурсні запитання доводилося під час вимкнень світла. Проте ці незручності не стали на заваді. «Я хотіла взяти участь у цьому конкурсі й показати себе як педагога, як особистість. Продемонструвати, як працюю з дітьми, свій стиль роботи, бо він у мене не такий, як у всіх», – коментує вона.

Основною лінією професійної діяльності Людмили Штогріної є виховання українства у молодого покоління. «Українці повинні бути українцями з народження, з молоком матері, з дошкільного дитинства. Повинні виховуватись в аурі українства, українськості, гідних громадян нашої держави», – наголошує педагогиня.

Особливість її стилю виховання в тому, що вона поєднує традиційні класичні методи роботи й форми з новітніми. Не забуваючи про те, чим нині живуть і цікавляться сучасні діти, якими казковими чи мультиплікаційними героями захоплюються, також доповнює виховний процес реальними відео з інстаграму чи тіктоку.

– На часі використання нових технологій, комп’ютерної техніки. Але, звичайно ж, не забуваю класичні форми й методи роботи педагога, – коментує Людмила Штогріна. – Бо дітей потрібно розвивати за допомогою найпростіших форм праці з ними. Звісно, удосконалюючи їх використанням технічних засобів навчання, розвивальних та інтерактивних ігор. Я в курсі всього. Завжди тримаю руку на пульсі життя, іду на два кроки перед іншими, передбачаю, що можна організувати, виконати, показати».

Людмила Штогріна зауважує, що як покоління дітей, так і покоління батьків змінюються з часом. Вона наголошує, що надзвичайно великий вплив на виховання дітей має саме сім’я. Втім, через свою надмірну зайнятість батьки не завжди можуть забезпечити дітям їхню потребу у спілкуванні. А це надзвичайно важливо. Тому вихователька радить батькам дошкільнят більше спілкуватися з ними, коментувати, запитувати, читати книжки, а не просто дати їм планшет чи увімкнути мультик.

Вона переконана, що діти – це Божий дар. А роботу з такими дарами – живчиками, чомучками й непосидами вважає великим педагогічним мистецтвом. «Перебуваючи з дітьми на одній хвилі, вміло й гармонійно поєднувати турботу, науку й розвагу задля розвитку життєвих компетентностей і вмілостей кожного дошкільника в кожну мить щасливого неповторного дитинства – це моє», – наголошує Л. Штогріна.

«Йти вперед, не зупинятися до останнього року своєї педагогічної діяльності і йти в ногу з часом і з молодим поколінням», – таке життєве кредо педагогині. А мрія поєднує в собі прагнення всіх українців перемогти у війні та виплекати гідне покоління. «Мрію, щоб ми зберегли Україну і щоб наші діти виросли гідними громадянами своєї країни і гордилися, що вони українці», – каже вона.

Вихователька Калуського ЗДО «Ягідка» Леся Грицюк у цій надважливій і відповідальній професії – 35 років. Каже, що обрала цей фах, бо любить дітей. Це та робота, яка приносить їй радість. І жодного разу вона не пошкодувала про свій вибір, адже щодня бачить маленькі оченята, які просять підтримки.

Взяти участь у премії «Global Teacher Prize Ukraine» її спонукало бажання поділитися своїм досвідом та знаннями з колегами. «В дитсадку працювали над багатьма проєктами, зроблено дуже багато роботи, тому мені шкода було це не показати, не розказати й не заявити про це», – зауважує вона.

За 35 років роботи Леся Степанівна мала чимало випускників. Вона каже, що пам’ятає всіх по іменах. І зізнається, що їй надзвичайно приємно зустрічати своїх уже дорослих вихованців чи їхніх батьків і чути від них слова подяки. Це надзвичайно цінно.

Цікаво, а що найважливіше в роботі вихователя? На думку пані Лесі, – любити дітей. «Спочатку, коли дитина лише переступає поріг дитсадка, вона має побачити в очах вихователя промінчик, який випромінює: «я з тобою», «я тебе чекаю», «я тебе люблю». Бо на початках, коли лише проходить адаптація до садка, її зустрічає абсолютно незнайома людина, і в дитини є хвилювання, тривога, тим більше, що вона залишається без мами. Коли дитина приходить до нас, вона повинна відчути, що тут її чекають, люблять і тут їй буде добре», – коментує вихователька.

Сучасні діти, за словами Лесі Грицюк, вільні та креативні. «Якщо колись покоління було спокійніше та смирніше, то нині діти відкрито говорять, що вони хочуть, що їм подобається чи не подобається. І це великий плюс, адже вони можуть висловити свою думку», – каже вона.

Вихователька переконана, що освітнє середовище групи, зокрема й дошкільного закладу, має бути таким, щоб дитина почувалася в ньому як удома. «Потрібно сприймати дитину такою, як вона є. Не змінювати її. Не переламувати її. Любити і поважати», – наголошує пані Леся.

Знаходити ключик до кожної дитини, включати її фантазію та творчість – так можна охарактеризувати методику виховання Лесі Грицюк. «Кожна дитина інша. Якась хоче пригорнутися, якась – почути хороші слова, інша – просто посидіти, щоб ніхто її не чіпав, – коментує моя співрозмовниця. – Тому так важливо знайти ключик до кожного сердечка, до кожної дитинки. І зробити так, щоб мама знала, що її дитина в безпеці і йшла спокійно виконувати свою роботу. Якщо говорити про розвиток дітей, то випробовуємо дуже багато всього. Зокрема робимо з дітьми пісочну анімацію, застосовуємо різноманітні арттехніки з малювання. Також проводимо різні заняття на розвиток моторики, розказуємо віршики, проводимо фізкультхвилинки, читаємо казки, розглядаємо малюнки...».

Вихователь – це перший педагог дитини, її провідник у світ знань. Хоча в суспільстві не завжди є гідне визнання і шана цього надважливого фаху. «Важко тому, що інколи сприймають вихователя як няньку. Але ж ти не тільки няньчиш дітей! Це колосальна праця. У групі 15-20 дітей, на кожну дитинку потрібно звернути увагу, щоб ніхто не був обділений», – коментує вона.

Професійне кредо моєї співрозмовниці – це поетичні рядки Василя Симоненка: «Ти знаєш, що ти – людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні…». У цьому вірші також є рядок про те, що потрібно спішити жити. Тож педагогиня наголошує, що дуже важливо поспішати творити, вміти дякувати Богові, поважати інших і цінувати те, що маєш.

Вихователька Тлумацького ЗДО «Сонечко» Ірина Грицак працює за фахом уже дев’ять років. Потрапити до когорти 50 найкращих вихователів України для неї є великою честю й свідченням того, що її праця, знання й старання гідно оцінили, а також великим стимулом до розвитку. «Це здійснення моїх дитячих мрій. Не покладала великих надій на те, що пройду далі навіть на початковому етапі, не те що увійду до п’ятдесятки, – зізнається моя співрозмовниця. – Я живу цією професією, хоч вона доволі складна й не завжди гідно оцінена».

Вихователь – це той, хто має навчити дитину найважливішого – вчитися. «Наше завдання не вчити дітей, а навчити їх вчитися, підкреслити їхні таланти, щоб вони могли більше їх розвинути в школі. І якщо буде більше різноманітних фахових конкурсів не лише для вчителів, а й для вихователів, то суспільство буде розуміти важливість і цінність цього фаху», – переконана пані Ірина.

На думку Ірини Грицак, у роботі вихователя надзвичайно важливо зрозуміти кожну дитину, сприймати її як особистість, а також активно впроваджувати інноваційні підходи у роботі. Також на чільному місці – ресурс вихователя. «Якщо ми будемо не в ресурсі, без жаги, мотивації, планів, амбіцій, то можемо дуже швидко вигоріти в цій професії, – коментує вихователька. – Треба старатися індивідуально підходити до кожної дитини, разом з тим впроваджувати всі сучасні знання і не забувати про себе. Нами має керувати любов і повага до кожної дитини. Я стараюся вчити своїх вихованців насамперед поважати себе, своїх однолітків та дорослих. Я піднімаюся до рівня дитини».

Нині Ірина Грицак є вихователькою інклюзивної групи. Вона наголошує, що створення таких груп у дитсадках є надзвичайно важливим, адже дає змогу соціалізувати дітей з особливими потребами з найменшого віку, зробити їхню адаптацію до школи більш м’якою і плавною. «Важлива місія вихователів і асистентів вихователів у інклюзивних групах полягає в тому, щоб знайти взаємозв’язок між дитиною з особливими освітніми потребами і всіма нормотиповими дітьми. Стараємося працювати окремо з кожним і разом з усіма, – коментує педагогиня. – Я дуже щаслива, що тепер діти з особливими освітніми потребами можуть розвиватися разом із соціумом без підкреслення їхньої особливості. І це потрібно не лише їм, а всім нам. Ми вчимося разом з ними».

Вихователька не зупиняється на досягнутому, багато вчиться, проходить різноманітні тренінги та відвідує майстер-класи. Здобуті знання застосовує у роботі з вихованцями. Зокрема використовує елементи STEAM-освіти, яка охоплює природничі науки, технології, технічну творчість, мистецтво та математику. «Ця програма дає змогу розповідати дошкільникам про науку зрозуміло, доступно й цікаво. Зі своїми вихованцями пізнаємо довкілля через наочне мислення, емоції», – розповідає моя співрозмовниця.

Щодо табу у вихованні, то перше, що спадає на думку педагогині, – це фізичне покарання, крик та агресія. Також важливо не порівнювати дітей як відкрито для них, так і для себе. «Я дивлюся на прогрес кожної дитини, порівнюю з нею самою і її прогресом та досвідом», – каже вихователька. Ще одне табу, яке вона виокремлює для себе – це не говорити з батьками про поведінку чи проблемні моменти при дітях. Такі розмови, на її думку, мають відбуватися тет-а-тет, без участі маленьких чомучок.

Педагогічне кредо Ірини Грицак тісно пов’язане з питаннями саморозвитку. Адже для неї ключову роль відіграє розширення свого потенціалу. «Ніколи не перестаю вчитися нового й не перестану. Скільки буду жити, стільки буду вчитися!» – наголошує вона.