Західні аналітики давали Україні не більше 72 годин у гарячій війні з Росією. Проте реальність виявилась іншою: Україна не лише вистояла, а й поставила на конвеєр утилізацію ворожих сил.

Привертає увагу тактика українських воїнів. Бої часто починаються з того, що елітні групи наших бійців раптово з’являються на джипах, блискавично атакують ворожі колони за допомогою «джавелінів» та «енлоу» й іншої протитанкової зброї, після чого так само несподівано зникають. Далі знерухомлену колону добивають підрозділи ЗСУ, а військові з територіальної оборони роблять остаточну зачистку.

Застосування мобільних груп – це традиційна українська тактика. 100 років тому таку роль відігравали кулеметні тачанки, чотири століття тому – козацькі вози зі встановленими на них гарматами. Але чи не першими приклад мобільної війни показали скіфи понад два тисячоліття тому, коли в Україну вторглася 700-тисячна армія перського царя Дарія.

Скіфи знищили це велетенське військо, а сам Дарій із його залишками врятувався лише завдяки щасливому збігу обставин. Через два століття в Україну вторгся 30-тисячний корпус Зопіріона – полководця Олександра Македонського. Але і його скіфи розгромили так, що з тодішніх українських степів додому не повернувся ніхто із греків.

Тотальне винищення ворога, що вторгся в наші споконвічні землі, триває й нині. Приміром, 4 березня 2022 року сенаторка РФ Людмила Нарусова повідомила, що з роти російських солдатів, які повернулися з України, живихми залишилися лише четверо. Деякі російські підрозділи розгромлено цілковито, разом з усією їхньою технікою.

Звісно, найвища бойова майстерність, зразковий рівень, – це коли бойову техніку ворога не спалюють а захоплюють, а відтак використовують у боях із противником. Але саме цілковитим нищенням ворога сучасна українська мобільна війна нагадує нам бойову тактику скіфів. З другого боку, в наших предків був цікавий звичай, згідно з яким жоден ворог, який бачив Скіфію, не мав вийти з неї живим. Сучасні українці – свідомо чи підсвідомо – діють у такому самому стилі.

Іншою характерною ознакою скіфської війни є творчість і низова ініціатива, коли місцеві громади територіальної оборони знищують ворога без команд згори, на власний розсуд, підручними засобами, спокійно й винахідливо. Крім високої мотивації, вони мають і величезну перевагу над ворогом завдяки досконалому знанню місцевості. Словом, Росія повторила помилку персів, тому результат її вторгнення в Україну буде відповідним – мало хто з окупаційної армади повернеться додому живим.

Отже, мобільна війна, низова ініціатива та сила рідної землі, яку черпають українські бійці, нагадують нам про війни Скіфії. Та головною паралеллю з тими часами є швидке, просто блискавичне об’єднання українців у різні територіальні, ділові та духовні громади. Чому це так важливо? Річ у тім, що насправді слово «Скіфія» означає «скупчення», «зібрання», «об’єднання», «союз». Воно походить від трипільського слова «сокупія», де «со-» – «спільність, об’єднання», а «купа» – громада, спільнота.

Тим-то «сокупія» означає об’єднання громад. Це назва суспільного устрою, юридичною основою якого було відоме «купне («копне») право». Правда, завдяки Геродоту (V ст. до н. е.), який у своїх хроніках нерідко передавав назви чужих для нього територій дещо викривлено, слово «сокупія» почали вимовляти як «скуфія», а назву суспільного устрою Скіфії перетворили на власну назву. Так слово «Скуфія» стало синонімом України. Проте в новогрецькій мові (після XV ст.) літеру «У» (упсилон) почали прочитувати як І (іпсилон), тож «Скуфія» перетворилася на «Скіфію»…

Отже, на наших очах відбувається не просто пробудження духу прадавньої Скуфії, а організаційне формування нової Сокупії як постіндустріальної республіки територіальних громад.