Сатира і гумор у літературних творах на теми нинішньої широкомасштабної російсько-української війни – чи це на часі, який є для наших співвітчизників тривожним, драматичним, а то й трагічним? Цілком на часі! Принаймні так вважає письменник Василь БАБІЙ і потверджує це переконання оперативно виданою книжкою написаних від початку російського вторгнення в Україну невеличких прозових і поетичних творів і ще стисліших від них афоризмів або ж почутих від когось і записаних бувальщин, що викликають у читача сатиричне чи навіть гумористичне сприйняття воєнних реалій.
Цей свій доробок – книжечку кишенькового формату «І лють, і сміх, і джавеліни» – Василь днями презентував в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка. Читачам розповів: «У те, що московити розв’яжуть велику війну проти нашої держави, я не вірив. Проте вони таки посунули всією своєю збройною армадою на територію нашої держави, не обмежуючись, як це тривало до того протягом восьми років, війною лише на Донбасі. Я першого ж дня рашистської навали на Україну почав вести щоденник з думкою: «Аби лиш він до закінчення війни був не товстим, а якомога тоншим!». Тоді ж моя рука вивела на першій сторінці щоденника речення, яким путінській агресії супроти українців я дав таке визначення: «Це початок кінця Путіна і Росії».
Ні, письменник-гуморист Василь Бабій не бере на себе роль якогось провидця, та все ж події наступних днів, тижнів, місяців великої російсько-української війни упевнили його в правильності саме такого свого передбачення. Бо вони дали йому всі підстави для гостросатиричного висміювання у своїй новій книжці незваних «освободітєлєй Украіни», які пихато уявляли себе не більше не менше – «другою армією у світі». Пан Василь – людина вже в літах, та ще вчителює у Хмелівській гімназії на Богородчанщині, і, як дізнаємося із книжки, перед російським вторгненням в Україну проводив із шестикласниками урок на тему «Персько-грецькі війни» в курсі «Історія стародавнього світу». І пояснив учням, чому велетенську за розмірами Персію змогла перемогти у війні набагато менша від неї Греція. Бо «греки билися за свою землю, своїх рідних з великою любов’ю до батьківщини. Аналогія напрошується така: Україна переможе з цих самих мотивів, бо ми єдині, армія сильна, народ – патріот своєї країни».
Під впливом реалій розв'язаної рашею війни проти нашої незалежної держави мимохіть у свідомості письменника зроджувалися сентенції, які власне й називаємо афоризмами. Наведу для прикладу твори цього найлаконічнішого жанру літератури із презентованої книжечки: «Україна – центр світу. Дякувати Путіну, нехай собака здохне»; «Було «іх там нєт», а стало «іх уже нєт». В пеклі». А ось як сатирик розшифровує назву військово-політичного альянсу, який прийшов на допомогу Україні в цьому нічим не спровокованому вторгненні на її територію військ рф: «НАТО – наша армія тлумить орків».
У книжечці читачі знайдуть також усмішки й прозові мініатюри, які автор подав у короткому розділі «Анекдоти від мене». Ідея і зміст цих творів спрямовані передовсім проти рашистських загарбників, та викриває він і окремих грошовитих внутрішніх переселенців, котрі їдуть на «Буковель», щоб утекти від призову до українського війська. «Ці ховаються, а наші хлопці їхній край захищають», – резюмує автор. Зрештою, осуджує він і тих із місцевих чоловіків, хто прикривається різними фальшивими довідками, аби лишень не йти до армії. Одному з таких боягузів автор книжки адресує ось які рядки: «Скажу я тобі прямо в лоб: Не під спідницю ховайсь, а в окоп. Та, звісно, ти не є герой, А просто, просто геморой». Привернуть увагу читачів книжки також сатиричний «Заповіт путіна» і пародія на добре відому людям старших поколінь російську пісню «Хотят лі русскіє войни»:
«Хотят лі русскіє войни?».
Ах, сучі ви сини!
А то хіба ми
Хотіли клятої війни?
«Спросітє ви у тєх рєбят,
Што под бєрьозамі лєжат…».
Ах, вашу сучу мать!
Ви сотнями будете тут лежать.
Що ж до самої назви книжки, то в ній автор двічі «обігрує» новий для українців, але віднедавна добре відомий їм військовий термін, що став, без перебільшення, символом українського опору російській агресії. У «Римованій прозі війни» читаємо: «Джавеліни, джавеліни Громлять танки у дві зміни». Про цей високоефективний у бою американський переносний протитанковий ракетний комплекс ідеться і в усмішці, яку теж процитую:
«Їде кацапський танк. Москаль до якута-москаля:
– Слиш, шо то так шевелиться?
– Ой, не шевелиться, а джевелиться. Зараз буде нам капут».
Хоч і невеличка книжечка «І лють, і сміх, і джавеліни», яка вийшла друком в івано-франківському ТзОВ «Просвіта», проте зачитані з неї автором саркастично-іронічні віршові строфи щодо самовпевненості загарбників-московитів, прозові мініатюри із гостросатиричним тавруванням їхніх злочинних діянь в Україні нараз зняли неспокій і тривожність із душі тих присутніх у бібліотечній залі, до кого ці відчуття часто навідуються під час нинішньої жорстокої війни росії проти України. Мабуть, неспроста кажуть, що світ зумів вижити завдяки тому, що вмів сміятися. Отож подякували Василеві Бабію за дуже потрібне читачам видання, відзначили його громадянський чин, який він втілив у написану в дні рашистського вторгнення в Україну книжку, голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка, літературний критик та есеїст Євген Баран, заступник голови НСПУ, поет Ярослав Ткачівський, письменник та освітянин Михайло Верес, поет і журналіст Іван Гаврилович, завідувач Літературного музею Прикарпаття Володимир Смирнов. А виконані письменником Володимиром Гловацьким пісні, зокрема й воєнної тематики, на власні тексти і музику додали особливого шарму цьому творчому заходові.