Ще в першій половині квітня в усіх регіонах нашої держави, крім Луганщини, стартувала посівна кампанія. На Запоріжжі сіяли ярі культури навіть у безпосередній близькості до районів інтенсивних боїв. Як повідомив прем’єр Денис Шмигаль, аграріям надали пільгове фінансування на 3,5 млрд грн, ухвалили рішення про максимальне спрощення реєстрації сільгосптехніки…

Та все ж, як заявили в управлінні ООН з гуманітарних питань, в Україні зостануться незасіяними понад 30 відсотків продуктивних земель, призначених для вирощування пшениці, ячменю, соняшника й кукурудзи. Почасти й через те, що частина закордонних інвесторів, які працювали на східних та південних теренах України, через війну припинили виробництво. «Якщо бойові дії триватимуть і надалі, то це може призвести до глобальної продовольчої катастрофи у світі, адже 36 країн цілком залежать від експорту продовольства з України й рф», – повідомили в організації.

Це підтвердив недавно в інтерв’ю італійським журналістам міністр аграрної політики та продовольства Микола Сольський, додавши, що через те загальний спад агровиробництва в Україні сягне від 40 до 70% залежно від продукту та ситуації в окремому регіоні.

Побоювання з приводу ймовірної продовольчої кризи ще раніше висловлювали і в МЗС Франції. А президент цієї країни говорив про незабарне запровадження продуктових карток. Про те, що агресія рф проти України руйнує ланцюги поставок продуктів харчування у світі і сприяє стрімкому зростанню цін на них, заявили й міжнародні економісти, і генеральний секретар ООН Антоніо Гутьєррес. Адже наша держава забезпечує, скажімо, понад половину всієї світової торгівлі соняшниковою олією та має сильні позиції з продажу пшениці й кукурудзи. А крім неї, до п’ятірки найбільших експортерів зерна у світі належала й та сама рф. Тепер же явна неможливість для обох держав і далі постачати звичні обсяги продукції на міжнародні ринки стане серйозним викликом для світу. Тож в ООН остерігаються «краху глобальної продовольчої системи» й «урагану голоду». Тим паче, що ціни на пшеницю злетіли було й до максимуму за 14 років через війну в Україні.

– Є таке кліше, що Україна – це breadbasket of Europe (хлібний кошик Європи), – коментує ситуацію аналітик чеської компанії Dragon Capital, яка віддавна працює в Україні, Наталія ШПИГОЦЬКА. – І справді, наша держава посідає одну з ключових позицій у світі з експорту продовольства, забезпечуючи, скажімо, 50 відсотків соняшникової олії на світовому ринку (для порівняння: росія – до 30), а пшениці – до 12 (рф –18).

Світові ринки почали враховувати потенційні ризики військової ескалації росії ще з кінця 2021 року, коли про них заговорили США та світові медіа. Це вже частково відобразилося на цінах на пшеницю. Адже Україна й росія сукупно забезпечували близько 30% світового експорту пшениці. Тому ринки ще тоді почали очікувати ускладнень для міжнародної торгівлі цими товарами.

Нині українські порти Чорного й Азовського морів не працюють на відвантаження товарів усіх категорій. Основні наші імпортери – це країни Північної Африки, Близького Сходу та Азії. Вони бачили ризики і намагалися законтрактувати якомога більше пшениці ще до початку війни. І намагалися всіляко подбати про власну продовольчу безпеку. Тому наші основні імпортери сформували запаси на декілька місяців, тож наразі гострої продовольчої кризи немає. Але чим довше порти залишатимуться заблокованими, тим більше ризиків поставатиме перед світовою торгівлею.

Втім, хоч українські порти не працюють, зате працюють російські – у Тамані, Новоросійську й інших містах. Спершу й на певний час імпортери та транспортні компанії зупинили купівлю пшениці з росії через початок війни. Але з часом обсяги експорту зерна з рф потроху відновлюються, хоча експортерам довелося переорієнтуватися на поставки зерна дрібними партіями, адже знайти судно під велику партію стало набагато складніше через введені санкції.

Те, на що зреагували ринки, – це неможливість України експортувати запаси зерна з нашого рекордного торішнього урожаю (несподівано зібрали 106 млн тонн зернових, зернобобових та олійних). І чим більше затягується війна, тим дужче фокус уваги у світі переходить на ризики щодо цьогорічного врожаю. Скажімо, посіяну восени озиму пшеницю тепер потрібно підживлювати, щоб вона добре вродила, а відтак треба зібрати без втрат, а ще посіяти й ярі культури. Тобто нинішні ціни на пшеницю та кукурудзу на світових ринках ще не відображають ризиків того, що цього року Україна може й не посіяти, а отже, й не зібрати врожай.

– Є підрахунки, які свідчать, що від поставок українського зерна так чи інакше залежать понад 400 млн людей у світі. Які, на Ваш погляд, країни найбільше залежать від українських зерна та олії, в структурі імпорту яких левова частка належить продукції наших сільгосвиробників?

– Якщо ми говоримо про поставки пшениці, то найбільшу частку Україна мала на ринках Лівану (понад 90% – 2020-го), Тунісу (понад 50), Пакистану (понад 50) та Лівії (40). Пакистан уже веде переговори про імпорт пшениці з рф. Найбільші обсяги української пшениці останніми роками йшли на ринок Єгипту (близько трьох мільйонів тонн на рік), проте там імпорт з України становить лише 30% у структурі загальних поставок пшениці до країни, решту (близько 60%) імпортують із росії.

Що ж до соняшникової олії, то серед її найбільших імпортерів впродовж останніх сезонів була класично Індія – там соняшникова олія є однією з преміальних. І Україна була одним із найбільших її постачальників (70% імпорту) туди. Причому нашу олію традиційно вважають якіснішою порівняно з російською. Тому їй усюди завжди надавали перевагу, й пошук альтернативи може стати проблемою (з огляду на те, що з України походить половина світового експорту соняшникової олії). Хоча в загальному балансі споживання олій в Індії соняшникова не домінує, бо там багато пальмової та соєвої. Але все одно там будуть вимушені шукати альтернативу соняшниковій або збільшувати споживання інших олій.

– Наскільки війна й непоставки з України можуть посилити проблему голоду в окремих регіонах?

– Це можливо, але проблему я вбачаю не лише у високій залежності окремих регіонів саме від української пшениці. А саме – в цінах, які серйозно зростуть, якщо Україна випаде зі світових балансів. Тож для деяких держав це просто може стати надто дорого. Тобто для країн, які й так гостро залежать від завізного продовольства, цей імпорт стане набагато дорожчим.

– На скільки відчутно вже зросли ціни на зерно та олію на зовнішніх ринках з початку війни і на скільки можуть ще збільшитись? Де спостерігається найбільш відчутне зростання?

– Світові ціни на пшеницю й кукурудзу були дуже волатильними. На початку березня ціни на пшеницю зросли до найвищого рівня за весь час. Понад $500/тонна. Але відтоді вони трохи відкотились, принаймні на 20%. Ціни коригувалися зокрема на тлі новин про можливі перемовини між Україною та росією. Це послаблює сприйняття ризиків непостачання зерна з України. Ціни на кукурудзу піднялися до найвищого рівня з 2012 року, проте ще залишаються приблизно на 10% нижчими від пікових значень 2012-го. Оскільки поставки соняшникової олії з України зупинено, наразі немає коректних котирувань для вітчизняної олії, проте це відобразилося на експортних цінах на соняшникову олію в рф (понад $2,200/тонна – найвищий рівень за всю історію спостережень), та на цінах на інші види олій, які повсякчас зростають.

Нагадаю, ринки ще не враховують сценарію, за якого в Україні не посіють кукурудзу нинішнього року. Тому нелегко прогнозувати. Адже важко сказати, коли і скільки саме культур ми зможемо посіяти. Ситуація залежатиме від того, які землі будуть нам доступні. Якщо останніми роками Україна постачала на зовнішні ринки близько 30 млн тонн кукурудзи на рік, а це 15–17 відсотків світового експорту, то тепер річ у тому, який відсоток цих обсягів може відпасти, – десята частина, чверть, чи ще більше. Тобто скільки кукурудзи треба буде шукати в інших країнах. І це виливатиметься у зниження обсягів запасів культури у всьому світі – в США, Бразилії та інших країнах, які потенційно могли би компенсувати скорочення українського експорту. А відповідно – призведе до скорочення stock-to-use ratio, тобто балансу між запасами продуктів і обсягами їх споживання. Це штовхатиме ціни вгору.

– Скільки врожаю-2021 встигли вивезти експортери до масштабного вторгнення рф? Як оцінюєте внутрішні запаси продовольства?

– До 23 лютого Україна експортувала загалом 43 млн тонн зерна, що майже на 40% вище, ніж за відповідний період попереднього року. Із загального обсягу ми експортували майже 18 млн тонн пшениці із передбачених на цей сезон 25,3 млн тонн. Кукурудзи вивезли майже 19 млн тонн. 24 лютого постачання припинилося, й ми не встигли експортувати все, що планували.

За оцінками Міністерства аграрної політики, наразі запаси цих основних культур в Україні становлять шість мільйонів тонн пшениці та 15 млн – кукурудзи. За річного внутрішнього споживання пшениці на рівні близько 8 мільйонів тонн, поточних запасів культури більш ніж достатньо до того часу, як почнеться збирання врожаю озимої пшениці. З огляду, що річне споживання кукурудзи становить сім мільйонів тонн, то запасів вистачить нам більш ніж на два роки.

При цьому ми не враховуємо можливе зниження споживання цих культур в Україні внаслідок війни. Запасів соняшникової олії та цукру теж більш ніж достатньо для внутрішнього споживання.

– А що відбувається з російським експортом зерна?

– Фактично він триває, тобто заборони на нього наразі немає. Якби ж його зупинили, то з огляду на припинення експорту зерна з України, це ще дужче сколихнуло би ринки.

– Чи буде світ відмовлятися від російського зерна?

– Міжнародні компанії намагаються чимраз менше працювати з рф. Проте імпортери поки що не відмовляються. З міжнародних трейдерів наразі тільки Louis Dreyfus зупинила операції в росії. Звісно, російський зерновий експорт зіштовхнеться з більшими витратами на страхування вантажів. Але він триватиме, адже це продовольство. Від нього складно відмовитися.