Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт щодо особливого статусу поляків в Україні, який подав на її розгляд Президент Володимир Зеленський ще 11 липня. Документ передбачає надання громадянам Польщі можливості легального перебування на території нашої держави протягом 18 місяців. При цьому вони матимуть рівні з громадянами України права на працевлаштування, здійснення господарської діяльності, навчання в освітніх закладах, медичне обслуговування, окремі соцвиплати тощо.

В. Зеленський зробив це на знак особливої вдячності народові й урядові Польщі, де з початку війни надали притулок мільйонам біженців од війни в Україні й які першими почали допомагати нам в обороні від агресора. Президент Польщі Анджей Дуда так зреагував на ініціативу свого українського колеги: «Те, що нині відбувається між поляками й українцями, є найкращим доказом того, що йдеться не про помсту. Сьогодні немає поляків, які б не знали, що таке «Волинська різня», але вони приймають під свій дах українців, допомагають усьому народові й державі». Польський лідер додав, що «по обидва боки кордону, якого вже немає, потрібна велика відповідальність за майбутнє».

До речі, в липні минула наступна, 79-та, річниця початку того великого кровопролитного непорозуміння між двома братніми народами (нагадаємо, що, як доводить український дослідник Валерій Швець, тексти котрого «Галичина» свого часу друкувала, за формулою крові, тобто за кровною спорідненістю, українці й поляки – по суті, один народ), що ввійшло в історію, як «Трагедія на Волині». Але попри те, що писали й говорили на цю тему протягом останніх трьох десятиліть по обидва боки кордону між Польщею й Україною, ми все ж достеменно не відаємо про причини й корені тієї страхітливої бойні.

«Трагічні події в Західній Україні 11–12 липня 1943 року традиційно подають як результат взаємної ненависті, – пише, наприклад, письменник і дослідник української історії Павло БОНДАРЕНКО (ПРАВИЙ), автор книжки з вельми промовистою назвою «Волинська різня: правда, яка нікому не потрібна». – Причому нерідко й дуже примітивно: мовляв, виходили з лісу неголені українські дядьки з подарованими їм гітлерівцями «шмайсерами» на шиях і, дико вирячивши очі, шукали, якого б поляка відправити на той світ...

Тим часом трагедія на Волині стала невідворотним вузловим моментом Другої світової війни. Результатом задоволення геополітичних інтересів «великих держав». Несподівано, чи не так? Але гляньмо на декілька послідовних дат, що нанизуються, наче вузлики на вервичці, одна за другою на сталеву нитку воєнної логіки.

4 липня 1943 року на британській військовій базі на Гібралтарі у дивній таємничій авіакатастрофі гине лідер польського руху спротиву фашизму генерал Владислав Сікорський. Цікаво, що тоді там перебував досвідчений диверсант і давній агент кремля Кім Філбі. Розслідування обставин загибелі Сікорського британська сторона закрила під грифом таємності… до 2044 р.

8 липня українські повстанці розповсюдили ультиматум польському населенню Волині з пропозицією відійти за Буг, інакше їхню безпеку, «особисту й майнову», вони не гарантували.

9 липня 1943 року почалася операція «Хаскі» – відкриття другого фронту проти фашистської Німеччини в Європі – десантування військ англо-американських союзників, до складу яких входили й польські бійці, на Сицилію із вторгненням відтак на територію Італії, стратегічного союзника Третього Райху. Правда, радянсько-російська пропаганда не вважає ту «експедицію» відкриттям другого фронту…

Того ж дня польський уряд у вигнанні, що дислокувався в Лондоні, надіслав полякам на Волині наказ у жодному разі ультиматум УПА не виконувати, залишатися на місці й формувати загони самооборони. «Інакше ми втратимо Волинь». І вже 11–12 липня через одночасну скоординовану атаку українських повстанців на майже 100 польських поселень і стався апогей того, що в Києві називають «Трагедією на Волині», а в москві й Варшаві – «Волинською різаниною».

Але це все стало лише наслідком відомої «Балканської стратегії Черчилля», про яку в СРСР намагалися не згадувати. Вона полягала в тому, аби після висадки експедиційних корпусів англо-американського альянсу на Сицилії та в Італії, вдарити відтак на Балкани, а через Югославію й на Угорщину і далі до Балтійського узбережжя, тим самим відрізаючи не лише східний фронт німців від «фатерлянду», а й СРСР від Європи.

Далі Черчилль хотів створити об’єднану Європу, а в її межах згідно з його задумом мали відродитися Польща й Україна. На своїх етнічних землях. Отже, полякам ніяк не можна було йти з Волині, щоб оголосити її своєю. А українцям треба було поляків витіснити, аби залишити її за собою. Оце і є причиною тієї жорстокої боротьби, трагедії, у якій загинуло понад 20 тисяч поляків і понад 10 тисяч українців.

Втім, окремі зіткнення між поляками й українцями почалися ще до початку «Хаскі»: з квітня–травня 1943 року. І вони дивним чином збігаються з передислокацією на Західну Україну з Київщини й Житомирщини радянських партизанських з’єднань, сформованих з професійних горлорізів НКВД та ГРУ генштабу Червоної армії. Як розповідав один із тих колишніх партизанів: «Ми мали по три комплекти військової уніформи – радянську, польську і німецьку».

Мало того, саме тоді у складі радянських партизанських з’єднань формували окремі загони з етнічних поляків. Річ у тім, що в москві чудово знали про «Балканську стратегію» і прагнули її зірвати якраз шляхом провокування українсько-польських зіткнень, аби унеможливити допомогу союзникам з боку Армії Крайової та УПА. А на допомогу з боку національно-визвольних рухів у Югославії, Чехословаччині, Польщі, Україні, країнах Балтії англо-американці дуже розраховували.

Одночасно Сталін провів таємні переговори з Рузвельтом, домовившись, що в обмін на радянську допомогу у війні з Японією американці зроблять усе, аби «Балканську стратегію» поховати, а натомість відкрити «справжній» другий фронт якомога далі від Балкан – на атлантичному узбережжі Франції. Аби не заважати СРСР захоплювати Європу.

Сікорський, який повертався з останньої інспекції польських військ перед операцією «Хаскі», очевидно, вже знав, що удару на Балкани не буде, а союзники підуть в Італію, а звідти вирушать у Францію (крім знаменитої операції «Оверлорд» – десантування у Франції влітку 1944-го, англо-американці здійснили й менш відому – «Драгун», висадившись на півдні Франції). І якби він не загинув, то, напевно, скасував би наказ про утримання Волині за всяку ціну у польських руках. Але його вбили. Радянські спецслужби через свого названого вище британського агента.

То де шукати реальних винуватців трагедії на Волині? Напевне, на українцях та поляках провини найменше, хоча зброю тримали їхні руки. На перше місце слід ставити кремль. Така ось несподівана крапка».