Вчити українську мову, читати найкращі твори української літератури – ніколи не пізно. У цьому вкотре переконуюся, спілкуючись із слухачами Клубу розмовної української мови для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) «Спілкуємося українською РАЗОМ!», який уже третій рік діє при Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці (ОУНБ) ім. І. Франка.

Два етапи клубу

Курси української мови проходять щовівторка у пообідній час у Відділі літератури іноземними мовами ОУНБ ім. І. Франка, розташованому на вулиці Незалежності, 46. Саме тут люди, більшість з яких знайшли в Івано-Франківську новий дім, вчать українську, читають книжки, дискутують і пізнають свою українську ідентичність. Вивчення і пізнання українського слова об’єднала людей різного віку з Івано-Франківська, Харкова, Херсона, Запоріжжя, Сум, Маріуполя та інших міст.

Працівниця відділу соціокультурної проєктної діяльності ОУНБ ім. І. Франка Вікторія Попович розповідає, що курси стартували 1 липня 2022 року. Перший етап клубу організували за сприянням ГО «Центр дослідження комунікації» та «Фонду термінових дій з прав жінок»/Urgent Action Fund for Womеn’s Human Rights (США). Зустрічі відбувалися тричі на тиждень. Спочатку їх модерувала працівниця обласної книгозбірні Людмила Жирик. Пізніше до занять залучили вчительку української мови з Оріхова Запорізької області Анну Ярмак. Вона розробила програму клубу, що охопила теорію і практику української мови: монолог, діалог, мовленнєвий етикет, практикум публічного виступу, листування та інші цікаві теми.

У вересні 2023 року розпочався другий етап із новою модераторкою – кандидаткою філологічних наук, доценткою кафедри української літератури Карпатського національного університету ім. В. Стефаника Любов’ю Процюк. Вона розповідає, що спочатку заняття були орієнтовані переважно на вивчення української мови із вкрапленнями віршів та інших творів, але з часом вони все більше ставали літературними.

«Ми писали диктанти, вчили кличний відмінок, правило дев’ятки, тощо. З часом граматично-правописний сегмент скоротився, а збільшився і розцвів художньо-літературний. Але думаю, ми ще повернемося до вправ, тестів і диктантів», – констатує Л. Процюк.

На курси у 80

Те, що я не помилилася адресою, стало зрозуміло одразу, коли зайшла до бібліотеки, адже почула жвавий жіночий голос: «Я ніколи не писала «будь ласка» через девіз». Все сходиться, думаю собі. Так я познайомилася з однією зі слухачок клубу – іванофранківкою Мирославою Доміною. На столі, за яким вона сидить, не можливо не помітити аркуш паперу з радіодиктантом, який чимало українців писали напередодні. Тож перш ніж перейти до розмови про курси, говоримо трохи про диктант, який збурив бурхливу дискусію у суспільстві. У моєї співрозмовниці чітка позиція щодо цієї теми, адже бере участь у флешмобі не вперше.

«Хочу робити якнайменше помилок, бо я в цьому кохаюсь. Я – медик, який любить музику, мистецтво. Коли ти вільний, виховав дітей, допоміг виховати внуків, реалізував себе у професії, то можеш займатися тим, що тобі до душі. А ці курси дають нам можливість провести час, якого у нас тепер багато, з книжкою та живим спілкуванням», – каже вона.

Пані Мирославі 80. Своє професійне життя присвятила педіатрії – понад 40 років пропрацювала дільничною медсестрою. Водночас вона надзвичайно творча і залюблена в слово: співає в хорі, вчиться малювати, пише вірші. Декілька з них вона зачитала присутнім у клубі того дня. «Мені колись сказали, щоб я не писала ямбами і хореями, а творила серцем. Я так і роблю», – strong>каже М. Доміна, і це, мабуть, найточніша характеристика її віршованих творів.

Клуб української мови пані Мирослава відвідує уже два роки. Вона шкодує, що раніше не знала про нього, інакше приєдналася б одразу.

«Якби того вівторка не було, мені було б сумно. Звикаєш до цих зустрічей, хочеш вміти і знати. Дізнаєшся багато нового у спілкуванні. У нас тут чудова атмосфера», – розповідає моя співрозмовниця.

Запитую, що її спонукає щотижня відвідувати курси, й одразу отримую відповідь:

«А чому ходять на французьку чи німецьку? Це іноземні мови. А чому не пізнати те, на що ми раніше не мали часу, похапцем переглядали твір за твором у школі?! Тут же ми дуже зосереджені на вивченні творчості, більш глибоко її розглядаємо. І нам це цікаво. У 16 років я читала про кохання одними очима, а тепер читаю через прожите життя та досвід інших людей – і дивлюся на це інакше. Тут немає браку грамотного пізнавального процесу, бо все відбувається на високій ноті української граматики, мистецтва і літератури. Ми можемо обговорити фільм, висловити думки, поговорити про самопочуття. Тут немає пасивних людей, тут патріоти і однодумці з різних регіонів України. Для нас це великий об’єднавчий процес – вивчати творчість нашої землі».

З Харкова до Івано-Франківська

Серед постійних відвідувачів клубу є Микола Гальченко з Харкова, який понад сорок років працював у Харківському метрополітені. Йому 76. З липня 2022-го разом із родиною живе в Івано-Франківську. Про курси дізнався від внучки.

«Вона ходила в бібліотеку по книжки, бо вивчала іноземну мову, дізналася про клуб і сказала мені: «Йдіть, вам буде цікаво». І так я тут уже більше двох років, – розповідає він. – Тут усе нове, раніше завше бракувало часу, працював постійно».

Спілкуючись з паном Миколою, не могла не зробити комплімент його українській. Запитую, де він так гарно її навчився: на курсах чи вдома? «А в нас, у Ромнах, так і говорять», – відповідає чоловік.

Мій співрозмовник наголошує, що ці курси дають йому безцінне – спілкування, яке відкриває нові горизонти знань та знайомство з видатними світочами української культури.

«Ось Іван Багряний – харків’янин, але я відкрив його для себе саме тут, – констатує чоловік і додає, що читати книжки, вчитися і пізнавати світ через літературу та історію у вже зрілому віці його спонукає вроджена тяга до цього. – Коли мені було шість чи сім років і я пас корів, у мене завжди була книжка за пазухою. Мати казала мені: «Читай, Колю, книжечку, ти щось дізнаєшся». Отак як узяв «букварик» до рук, так і з ним усе життя».

На столі в М. Гальченка лежить зошит і книжка «Жива традиція» Іванни Стеф’юк. Нещодавно слухачі курсів відвідували презентацію творів цієї письменниці в Івано-Франківську. А на засіданні клубу пан Микола вирішив поділитися своїми думками після прочитання цього твору. Він зазначив, що багато традицій, описаних у творі Іванни Стеф’юк, притаманних Покуттю і Гуцульщині, водночас зустрічаються на Сумщині, звідки він родом. Це стало для нього справжнім відкриттям і дало змогу глибше зрозуміти культурне різноманіття України та його єдність у традиціях.

Світ дуже тісний. Вкотре переконалася в цьому, почувши, що на курсах М. Гальченко зустрів свою землячку Галину, з якою вони ходили в одну школу. Звучить як сюжет роману чи фільму, проте це реальне життя, яке підкидає найцікавіші повороти долі.

Інтелектуальне зерно

Найстаршою відвідувачкою курсів була Валентина Кушнарьова, 1932 року народження. На жаль, сьогодні через стан здоров’я вона не може їх відвідувати. Хоча раніше, щоб дістатися до клубу, добиралася з іншого кінця міста декількома маршрутками, а перед тим читала запропоновані книжки і активно брала участь в їх обговоренні.

«Кажу на занятті: «Будемо читати «Тіні забутих предків» і дивитися фільм». Пані Валентина пішла до обласної бібліотеки по книжку, прочитала її і мала свою думку щодо прочитаного», – розповідає викладачка.

Того дня, коли я відвідала курси, темою заняття був «Камінний хрест» Василя Стефаника. Це була цікава лекція, а також глибоке обговорення прочитаного людьми, які мають за плечима прожите життя та сформоване бачення світу.

«Тут звучать такі думки, що хоч неси їх до студентів, – визнає Любов Процюк. – А також – дуже тонкий аналіз і таке ж розуміння тексту та його підтексту».

За час функціонування курсів їхні слухачі пройшли чималий пласт української літератури. Кажуть, що, мабуть, «перебрали» майже всіх відомих письменників: Івана Франка, Тараса Шевченка, Олександра Олеся, Миколу Вороного, Григора Тютюнника, Лесю Українку, Івана Нечуя-Левицького, Євгена Плужника, Максима Рильського, Миколу Вінграновського, Олега Лишегу, Грицька Чубая, Софію Андрухович, Сергія Жадана, Степана Процюка та інших. Це, звісно, не повний перелік усіх літературних постатей, з якими ознайомилися на цих курсах. Також варто додати, що тут не лише читають і обговорюють книжки, а й переглядають фільми, зняті за мотивами відомих творів, слухають пісні, в основі яких найкращі зразки української поезії, відвідують презентації прикарпатських письменників. Словом, комплексно пізнають світ української мови та літератури, обговорюючи також історичне минуле, традиції і актуальні події.

«Після кожного заняття залишається інтелектуальне зерно. Рекомендую прийти і набратися цікавої інформації – не хаотичної, а цілісної і структурованої», – наголошує модераторка курсів.

Вікторія Попович зазначає, що Клуб української розмовної мови для ВПО став справжнім осередком мовного розвитку, культурного діалогу та дружнього спілкування. Адже головна мета зустрічей – допомогти людям, які переїхали з інших регіонів, удосконалити знання української, відчути себе впевнено в новому мовному середовищі та знайти нових друзів.

«Ці курси дають людям відчуття землі під ногами. Бо слухачі – це внутрішньо переміщені особи, які шукали осередок для душі, де б вони могли поділитися добрим словом, проблемою, прочитаним чи побаченим, а також привезти часточку своєї України з заходу, сходу, півдня, півночі, – розповідає пані Вікторія. – Це острівець свого рідного у чужому домі. Людям, яким довелося шукати другий дім в іншому місті, хочеться поділитися своїм і щоб їх почули. А на цих курсах не лише дають базу української мови та літератури, а й чують і чекають».

Мирослава Доміна зауважує, що в Клубі розмовної мови панує одностайність людей, котрі прагнуть вчитися та глибше пізнавати своє рідне. Від себе додам, що тут вирує натхненна атмосфера, в якій хочеться перебувати, і найголовніше – навчатися нового, попри свій статус, вік чи життєвий досвід. Саме тут, повторюю, як ніколи, доречним є вислів: «Навчатися ніколи не пізно». А ще – це яскравий приклад, як українська мова і література може об’єднати навколо себе абсолютно різних людей і подарувати їм інтелектуальне дозвілля.