Цього року напередодні свят зимового циклу, починаючи від Дня святого Миколая і закінчуючи Новим роком, українські кінотеатри пропонують декілька стрічок, спеціально створених для того, щоб українці мали що подивитися в цей час, сповнений віри в диво. І це вже, погодьтеся, непогано, адже свідчить про те, що український кінематограф хоч і повільно, дещо невпевнено, але все ж розвивається. Серед таких стрічок – нещодавня прем’єра легкої різдвяної комедії «Потяг до Різдва».
Це своєрідне продовження іншої стрічки, адже торік приблизно у цей же час у широкий прокат українських кінотеатрів вийшла легка святкова комедія «Потяг у 31 грудня». Як не важко здогадатися, цього разу дія фільму відбувається в переддень не Нового року, а Різдва Христового. І хоч його творив інший режисер – Валентин Шпаков, це, на мою думку, гідна робота з такою ж святковою атмосферою.
Частина персонажів також перекочувала з попередньої стрічки. Глядач знову побачить талановитого та харизматичного Станіслава Боклана у ролі провідника Миколи Івановича, Юрія Горбунова, який знову грає провідника вагона-ресторана Петровича – любителя підзаробити, Лілію Ребрик у ролі його напарниці Павлівни, а також Андрія Ісаєнка, який знову грає самого себе. І навіть початок картини практично ідентичний до першої частини. Творці вирішили не винаходити велосипед, а повторити формат, що спрацював торік. Адже у потязі, особливо в різдвяний вечір, трапляються справжні дива й чудернацькі пригоди. До речі, його використають ще раз. Вже відомо, що влітку має відбутися прем’єра третього фільму франшизи «Потяг «Червона Рута».
Якщо все ж порівнювати «Потяг у 31 грудня» з «Потягом до Різдва», то друга стрічка вийшла дещо кращою. Хоча загалом дуже багато схожих моментів: та ж драматургія, чимало рекламних інтеграцій, проте мені видається, що цього року їх місцями трішки краще вплели в сюжет, хоча не завжди. Але повернемося до нашого потягу, що мчить на зустріч Різдва, і важливої складової будь-якого фільму – акторського складу. У цій стрічці з’явилося багато відомих імен та обличь, серед яких Антоніна Хижняк, Михайло Хома, Назар Задніпровський, Валентин Томусяк, Аліна Кошарна та інші. Загалом акторська гра не вражає надзвичайністю, проте й не засмучує низьким рівнем. Місцями деякі актори трохи переграють або надто метушаться, але для жанру легкої різдвяної комедії це цілком прийнятне.
Уже декілька місяців, а то й більше у вузьких колах точаться дискусії про доречність акторів без військового досвіду у ролях військових. Думки різняться, і це нормально. Проте творці цієї картини вирішили не дискутувати, і запросили на роль військового та батька одного з пасажирів Дмитра Сову, який має і акторський, і військовий досвід. Його коротка поява в кадрі працює на всі сто. Це точно один із найбільш емоційніших моментів у стрічці.
І ще не можу не згадати Олену Хохлаткіну, яка зіграла одну з пасажирок. Її гра – це щось неймовірне. Здавалося б, де тут розгулятися з такою прохідною невеликою роллю, проте, коли вона з’являється, починається магія. Це яскравий приклад як можна зіграти без перегравань, іноді навіть без реплік, проте дуже точно і тонко розказати свою історію. І саме коли в кадрі була її героїня, то відчувався певний контраст, адже вона була неймовірно органічною, ніби справжня пасажирка потяга «Київ-Львів», на відміну від інших, які місцями виглядали все ж таки як актори в кіно.
Щодо жартів, то вони тут такі, що мали би сподобатися широкій аудиторії. Творці кіно майже не грішать жартами, які принижують за певною ознакою. І це вже добре. У комедійному плані фільм вийшов непоганим і веселим. Щодо сюжетних поворотів та розв’язок, то вони таки є дуже передбачуваними, легко здогадатися, куди приведе той чи інший каскад подій. Але загалом це теплий, легкий, дещо казковий фільм, який гарно вписується в передсвятковий час.
Мені сподобалося, як у комедії філігранно й невимушено заклали меседжі про важливість Різдва саме 25 грудня, його історичні підґрунтя і не забули про святого Миколая. Ці моменти, як на мене, зроблено дуже грамотно. А ще до вподоби, що «Потяг до Різдва», як і попередник, не оминає військових реалій сьогодення, акуратно вводячи їх у сюжет без спекуляцій чи пафосу. Саме цим це кіно мене й підкупило.
«Потяг до Різдва» – для мене кіно, яке варто подивитися раз напередодні Різдва, а в принципі можна вмикати щороку в цей період. Це добра казочка, що навіює святковий настрій і повертає віру в диво. Тут немає непередбачуваних поворотів чи геніальної акторської гри, проте є справжня святкова атмосфера. Попри недоліки, стрічку приємно дивитися до кінця, не хочеться вийти з кінозали десь всередині сеансу. Мені дуже хочеться, щоб таких теплих різдвяних чи новорічних комедій було більше. Думаю, рано чи пізно, так і буде.
Мені подобається, що це фільм, на якому можна відключити мозок і спокійно відпочити, дивлячись на приємну картинку, яка дарує гарні позитивні емоції. Для мене – це ідеальне кіно для перегляду у передсвятковий період. Тож оцінюю цю комедію на 6,5 за десятибальною шкалою з приміткою: легка і світла глядацька стрічка про єдність та різдвяне диво, розрахована на широку аудиторію – як мовлять, від малого до старого.
