Торік літературну премію ім. Я. Дорошенка, яку присуджують найкращим українським сонетярам і яку заснувала 2011-го Івано-Франківська міська рада, не вручали (бо довелося відмовитися від оголошення конкурсу на здобуття цієї престижної відзнаки через повномасштабне вторгнення московитів), але імена лавреатів премії за 2023-й ми таки почули! І їх гідно пошанували в Рубіновому залі Івано-Франківського театру кіно «Люм’єр», де зібралися численні поціновувачі цього давнього й складного жанру світової поезії.
Переможцями проведеного цього року конкурсу на здобуття сонетярської відзнаки стали кияни Тетяна ЛЕВИЦЬКА та Ярослав ЧОРНОГУЗ у номінаціях відповідно «за збірку сонетів» і «за цикл сонетів». Премію в запровадженій 2019 р. третій номінації конкурсу – «за співаний сонет» (сонет, покладений на музику) не присуджували, бо не надійшло жодного доробку.
![Тетяна Левицька.](https://galychyna.if.ua/wp-content/uploads/2023/11/400728577_746311.jpg)
Утім, схоже, що минулий рік, «пропущений» для премії ім. Я. Дорошенка, українського поета, котрому чи не найбільше визнання принесли твори якраз у згаданому жанрі, голови Івано-Франківської обласної письменницької організації в 1990 – 2003 рр., організатори заходу з нагоди вручення сонетярської премії сповна компенсували напрочуд яскравим літературно-мистецьким дійством – певна річ, з огляду на реалії російсько-української війни, що триває. Адже і цього дня святковому заходу передувала чи не найдовша за всю війну оголошена в області повітряна тривога. Тема збройної боротьби українців проти рашистської орди звучала в поезіях нових лавреатів премії, у піснях на їхні вірші – так, мовби повінь пов’язаних з війною болісних, гірких і водночас гнівних щодо агресора наших патріотичних почуттів за ці два роки виплеснулася воднораз на глядацько-слухацьку авдиторію. А незмінною авторкою сценарію свята, яке цього року найменували «Промінь над бурями», та його ведучою впродовж усього часу існування премії є дружина й берегиня пам’яті Ярослава Дорошенка членкиня НСПУ та НСЖУ Ганна Дорошенко.
На початку дійства міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків привітав нових лавреатів присудженої уже вдванадцяте всеукраїнської сонетярської відзнаки і вручив їм дипломи та інші «атрибути». Наголосив, що заснуванням її 13 років тому влада міста віддала шану й честь Я. Дорошенкові (1931 – 2007) не лише як майстрові сонету, а й як людині, котра ще зовсім юною боролася за волю й незалежність України (Ярослав організував і керував молодіжною ОУН у рідному селі Тязеві, за що потім і відбував за вироком суду покарання, гаруючи на шахті у Воркуті).
![Ярослав Чорногуз.](https://galychyna.if.ua/wp-content/uploads/2023/11/400775713_74631196.jpg)
– А великою мірою цим міська влада пошанувала й інших борців за Україну, – сказав очільник територіальної громади. – І нині премією імені колишнього політв’язня тоталітарного режиму ми віддаємо честь не лише талановитим поетам, які тримають культурний фронт українства у війні проти рашистського агресора, а й нашим мужнім захисникам на фронті. Швидкої ж перемоги над ворогом, з усього видно, не буде, тож маємо бути готовими до нових випробувань.
Хочу подякувати не лише Ярославові Чорногузу й Тетяні Левицькій, а й усім 32 лавреатам премії за 13 років її існування, усім сонетярам із різних регіонів держави, зокрема й тим номінантам, котрі не стали переможцями наших щорічних конкурсів на здобуття цієї високої відзнаки і для котрих, як мовлять, усе ще попереду...
До речі, в рядах українських бійців, які воюють з московськими ординцями, – й син Я. й Г. Дорошенків Олег, дочка Я. Чорногуза Ярина і зять Петро Стефурак… Переможець у номінації «за цикл сонетів» (комісія із премії відзначила цикли та корону сонетів «Світло кохання», вміщені у першому із трьох томів його «Вибраних поезій») є своєрідним «багатоверстатником» – членом Національних спілок письменників, журналістів, кобзарів і творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України», і він натхненно заспівав для присутніх «Марш морської піхоти» на свої вірш і музику, присвячений передовсім дочці Ярині, військовослужбовиці цих військ і теж поетесі. Чимало творів Я. Чорногуза поклали на музику професійні композитори. Ну й, звісна річ, він прочитав присутнім свої сонети, зокрема цей твір, який починається такими рядками:
Світи мені, любове осяйна,
У мирний час чи дні гіркі сваволі,
Бо Україну рідну рве війна,
Стоять од вибухів будинки голі.
Вогонь лама залізо, вигина,
Найкращі вої падають на полі.
Й коли усе закінчиться – хтозна,
Пораненим пісні гамують болі.
Цікаво, що Т. Левицька, книжку якої «Світоч душі» (корону сонетів) так високо оцінили, – учениця Ярослава Чорногуза. І вона так само авторка текстів пісень – має їх уже понад 60, серед яких особливо відомою стала «А по той бік війни…» на музику Володимира Сірого. Строфу з цього вірша процитую:
А по той бік ракет –
Вірш натхненний поет
На папері виводив старанно.
І пливла тиха ніч
Білим хмарам навстріч
У лавандову димку туману.
А пісню «Мамине подвір’я» на вірш Тетяни Левицької та музику Леоніда Нечипорука заспівав її вчитель у сонетярстві. Сама ж пані Тетяна, перш ніж ознайомити присутніх з власними творами цього непростого для поетів жанру, спочатку прочитала сонет… прикарпатського автора світлої пам’яті Нестора Чира – він та Олександр Гордон зі Львова 2011 р. стали першими лавреатами премії ім. Я. Дорошенка. Цей твір є присвятою і починається таким звертанням до майстра класичного жанру поезії:
Мені сонети Ваші не байдужі.
Не раз до них торкаюся чолом
В поривах серця, мій шляхетний друже,
Коли стаю на прю з лукавим злом.
Того дня у залі театру кіно промовці багато разів згадували «гетьмана Дорошенка», як називали у письменницькому колі твердого й стійкого у своїх переконаннях та життєвих принципах українського патріота й водночас людину м’якої вдачі, незлобиву, яка прагнула завжди лише з мірками любові й толерантності ставитися до людей, навіть до своїх недоброзичливців.
Не обійшлося без добрих слів й «на адресу» самої премії. Зокрема голова Івано-Франківської ОО НСПУ, літературний критик та есеїст Євген Баран (саме з ініціативи обласної письменницької організації, яку він і тоді очолював, заснували премію) акцентував на неабиякій значущості унікальної – чи не єдиної в усій Європі – сонетярської відзнаки для українського красного письменства, для підтримки культурного фронту в нашій державі в часі розв’язаної проти неї війни.