Торік літературну премію ім. Я. Дорошенка, яку присуджують найкращим українським сонетярам і яку заснувала 2011-го Івано-Франківська міська рада, не вручали (бо довелося відмовитися від оголошення конкурсу на здобуття цієї престижної відзнаки через повномасштабне вторгнення московитів), але імена лавреатів премії за 2023-й ми таки почули! І їх гідно пошанували в Рубіновому залі Івано-Франківського театру кіно «Люм’єр», де зібралися численні поціновувачі цього давнього й складного жанру світової поезії.

Переможцями проведеного цього року конкурсу на здобуття сонетярської відзнаки стали кияни Тетяна ЛЕВИЦЬКА та Ярослав ЧОРНОГУЗ у номінаціях відповідно «за збірку сонетів» і «за цикл сонетів». Премію в запровадженій 2019 р. третій номінації конкурсу – «за співаний сонет» (сонет, покладений на музику) не присуджували, бо не надійшло жодного доробку.

Утім, схоже, що минулий рік, «пропущений» для премії ім. Я. Дорошенка, українського поета, котрому чи не найбільше визнання принесли твори якраз у згаданому жанрі, голови Івано-Франківської обласної письменницької організації в 1990 – 2003 рр., організатори заходу з нагоди вручення сонетярської премії сповна компенсували напрочуд яскравим літературно-мистецьким дійством – певна річ, з огляду на реалії російсько-української війни, що триває. Адже і цього дня святковому заходу передувала чи не найдовша за всю війну оголошена в області повітряна тривога. Тема збройної боротьби українців проти рашистської орди звучала в поезіях нових лавреатів премії, у піснях на їхні вірші – так, мовби повінь пов’язаних з війною болісних, гірких і водночас гнівних щодо агресора наших патріотичних почуттів за ці два роки виплеснулася воднораз на глядацько-слухацьку авдиторію. А незмінною авторкою сценарію свята, яке цього року найменували «Промінь над бурями», та його ведучою впродовж усього часу існування премії є дружина й берегиня пам’яті Ярослава Дорошенка членкиня НСПУ та НСЖУ Ганна Дорошенко.

На початку дійства міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків привітав нових лавреатів присудженої уже вдванадцяте всеукраїнської сонетярської відзнаки і вручив їм дипломи та інші «атрибути». Наголосив, що заснуванням її 13 років тому влада міста віддала шану й честь Я. Дорошенкові (1931 – 2007) не лише як майстрові сонету, а й як людині, котра ще зовсім юною боролася за волю й незалежність України (Ярослав організував і керував молодіжною ОУН у рідному селі Тязеві, за що потім і відбував за вироком суду покарання, гаруючи на шахті у Воркуті).

– А великою мірою цим міська влада пошанувала й інших борців за Україну, – сказав очільник територіальної громади. – І нині премією імені колишнього політв’язня тоталітарного режиму ми віддаємо честь не лише талановитим поетам, які тримають культурний фронт українства у війні проти рашистського агресора, а й нашим мужнім захисникам на фронті. Швидкої ж перемоги над ворогом, з усього видно, не буде, тож маємо бути готовими до нових випробувань.

Хочу подякувати не лише Ярославові Чорногузу й Тетяні Левицькій, а й усім 32 лавреатам премії за 13 років її існування, усім сонетярам із різних регіонів держави, зокрема й тим номінантам, котрі не стали переможцями наших щорічних конкурсів на здобуття цієї високої відзнаки і для котрих, як мовлять, усе ще попереду...

До речі, в рядах українських бійців, які воюють з московськими ординцями, – й син Я. й Г. Дорошенків Олег, дочка Я. Чорногуза Ярина і зять Петро Стефурак… Переможець у номінації «за цикл сонетів» (комісія із премії відзначила цикли та корону сонетів «Світло кохання», вміщені у першому із трьох томів його «Вибраних поезій») є своєрідним «багатоверстатником» – членом Національних спілок письменників, журналістів, кобзарів і творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України», і він натхненно заспівав для присутніх «Марш морської піхоти» на свої вірш і музику, присвячений передовсім дочці Ярині, військовослужбовиці цих військ і теж поетесі. Чимало творів Я. Чорногуза поклали на музику професійні композитори. Ну й, звісна річ, він прочитав присутнім свої сонети, зокрема цей твір, який починається такими рядками:

Цікаво, що Т. Левицька, книжку якої «Світоч душі» (корону сонетів) так високо оцінили, – учениця Ярослава Чорногуза. І вона так само авторка текстів пісень – має їх уже понад 60, серед яких особливо відомою стала «А по той бік війни…» на музику Володимира Сірого. Строфу з цього вірша процитую:

А пісню «Мамине подвір’я» на вірш Тетяни Левицької та музику Леоніда Нечипорука заспівав її вчитель у сонетярстві. Сама ж пані Тетяна, перш ніж ознайомити присутніх з власними творами цього непростого для поетів жанру, спочатку прочитала сонет… прикарпатського автора світлої пам’яті Нестора Чира – він та Олександр Гордон зі Львова 2011 р. стали першими лавреатами премії ім. Я. Дорошенка. Цей твір є присвятою і починається таким звертанням до майстра класичного жанру поезії:

Того дня у залі театру кіно промовці багато разів згадували «гетьмана Дорошенка», як називали у письменницькому колі твердого й стійкого у своїх переконаннях та життєвих принципах українського патріота й водночас людину м’якої вдачі, незлобиву, яка прагнула завжди лише з мірками любові й толерантності ставитися до людей, навіть до своїх недоброзичливців.

Не обійшлося без добрих слів й «на адресу» самої премії. Зокрема голова Івано-Франківської ОО НСПУ, літературний критик та есеїст Євген Баран (саме з ініціативи обласної письменницької організації, яку він і тоді очолював, заснували премію) акцентував на неабиякій значущості унікальної – чи не єдиної в усій Європі – сонетярської відзнаки для українського красного письменства, для підтримки культурного фронту в нашій державі в часі розв’язаної проти неї війни.