Коло старійшин Івано-Франківської області, про діяльність якого «Галичина» вже не раз інформувала читачів, у вересні відзначить свою першу річницю. Недавно і в телевізійному ефірі – на каналі «РАІ» – відбулася презентація цієї ГО. Громадські активісти вели розмову не лише про мету заснування Кола старійшин (КС), а й про те, чого їм у контексті завдань, які поставили перед собою, уже вдалося домогтися.

Втім, є суб’єктивні й об’єктивні чинники, котрі, як сказав очільник нової ГО і член Ради громадської спілки «Коло старійшин України» – заступник голови Івано-Франківського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Євген Романишин дещо пізніше, на черговому засіданні Ради обласного Кола старійшин, не сприяють утвердженню нового громадського руху, зокрема через ситуацію з його організаційним оформленням на державному рівні. Рішення про заснування Кола старійшин України делегати ухвалили на установчих зборах у лютому 2024 р. в Києві, проте на сьогодні спілка перебуває фактично у невизначеному стані. І це тоді, коли перед державою і нацією у зв’язку з повномасштабною московською агресією постають чимраз складніші виклики. Виклики, які, власне, й зумовили потребу у створенні громадської структури – спілки за своєю організаційною формою, не подібної до інших структур тим, що головою Кола старійшин України, його заступниками, керівниками сформованих вісьмох палат КС обирають, відповідно до затвердженого Мін’юстом статуту цієї спілки, людей віком від 60 років (ця вимога не стосується очільників тих ГО, що входять до КС на правах колективних членів). Аналогічно і в регіональних КС, де для поповнення своїх рядів новими членами спілки орієнтуються на тих людей, певними перевагами яких є багатолітній життєвий досвід, фахова компетентність, поміркованість, зваженість слів і дій, висока моральність. Ці властивості великою мірою уособлюють історичну свідомість і пам’ять нашого народу, їх одним словом заведено називати (хоча таке означення у XXI столітті може й видатись декому пафосним) мудрістю – відповідно до прадавніх і давніх екзистенційних традицій українства. Тож у них водночас закладено й шанобливе ставлення до старійшин своїх родів, сіл чи міст, того чи іншого краю.

– Створюючи цю нову стару громадську структуру в області, – каже Є. Романишин, – ми взяли за зразок ту форму об’єднання громадян, яку нам підказала Велесова книга. Як дізнаємося з цієї історичної і літературної пам’ятки, що є найдавнішим українським літописом дохристиянської доби, ще в сиву давнину наші пращури практикували обговорення найважливіших питань життя громади й ухвалення відповідних рішень Колом старійшин, за потреби скликали й велелюдні віча. Цієї традиції українці дотримувались і в часи Козацької держави: такі питання гетьман вирішував не одноосібно, а спершу мав вислухати думку КС. Себто тоді людям не доводилось, як нам, чекати аж п’ять років на те, що, можливо (це в кращому випадку!), розв’яжуть назрілу проблему, до якої ніяк не доходять руки у чинних можновладців, їхні наступники, котрих оберемо на нових виборах. Один із визначальних мотивів, який спонукав нас до заснування КС, – те, що парламентсько-партійна система побудови державної влади, як ми вважаємо, не виправдовує себе ні в Україні, ні у світі. Отож, на моє переконання, цілком закономірно, що саме в буремний для нашої держави час розв’язаної проти неї московією великої війни засновано Коло старійшин України як дорадчо-консультативний та контрольно-наглядовий орган українського народу з тим, щоб він міг здійснювати владу так, як це передбачено статтею 5 Конституції України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Щоб те право громадян не зводилось лише до їхньої участі у виборах – раз на п’ять років – Верховної Ради, місцевих рад і Президента.

Зрештою, за української Незалежності у громадських козацьких формуваннях уже відродили КС. Саме такі органи регіонального та всеукраїнського рівнів здатні об’єднувати націю, формуючи у наших співвітчизників життєво значущу для всього суспільства потребу в його консолідації задля перемоги над ворогом і повоєнної відбудови України. Бо ж очевидною перешкодою цьому є нинішня розділеність суспільства за політичною ознакою залежно від симпатій до тієї чи іншої з партій, які навіть під час кровопролитної війни не відмовилися від суперництва за обрання на наступних виборах «свого» президента чи «своїх» депутатів.

Таку ж розділеність населення країни бачимо і за релігійно-конфесійною ознакою, тоді як, на наш погляд, слід уже починати в суспільстві дискусію про майбутнє об’єднання ПЦУ й УГКЦ. Так, це зовсім не утопія – засновники Кола старійшин пов’язують перспективу закласти надійну і тверду духовну основу у фундамент соборної Української держави саме зі створенням єдиної Української помісної християнської церкви – на зразок таких єдиних Церков, які існують в інших незалежних державах…

А про потребу кардинальних позитивних змін у вітчизняній економіці та соціальній сфері годі й говорити, стверджує Є. Романишин. Це просто ганебно, але інакше й не скажеш: ті, хто стояв біля керма держави, і в найуспішніші для її господарки мирні роки не змогли забезпечити показник виробництва ВВП вище 88% від його рівня у 1991 році. Така ситуація, на думку членів обласного КС, склалася тому, що економічні й соціальні проблеми України представники провладних партій на найвищих державних посадах, фракції їхніх депутатів у парламенті й місцевих радах не здатні розв’язати без активної участі громадськості в житті своєї країни в періоди між виборами. Без цієї ж важливої передумови держава не може розвиватися у правильному напрямі й інтенсивно. Нині, в часі війни, ГО «Коло старійшин Івано-Франківської області» проголосило своїм наміром працювати, щоб не допустити поглиблення критичних для України тенденцій та зберегти українську державність, щоб дієво допомагати в цьому суспільству, ЗСУ, органам державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

– Ми вирішили створити Коло старійшин, – доповнив Євгена Романишина депутат Верховної Ради України V і VI скликань, ексмер Івано-Франківська Зіновій Шкутяк, – бо переконалися, що за третину століття української Незалежності жодна із тих політичних сил, які приходили до влади в нашій державі після чергових виборів, не впоралася з наболілими для суспільства проблемами. Маю на увазі передовсім корупційні «апетити» чиновників навіть найвищого рівня в органах влади, її залежність від бізнесових кланів, бідність значної частини населення, яка змушувала наших співгромадян вирушати на заробітки за кордон…

– Заснування обласного КС, а потім і Кола старійшин України не було якимось спонтанно випадковим, це вважаю результатом формування в нашій державі громадянського суспільства, – каже Любомир Волосянко, активіст нового руху, який представляє ГО «Народна Рада Прикарпаття».

Його з-поміж чотирьох наших краян обрали до Ради Кола старійшин України. Одним із маркерів громадянського суспільства прикарпатські активісти вважають бажання українців мати демократичну державу, яка підтримувала б діяльність громадських структур найрізноманітніших напрямів. Адже в таких об'єднаннях люди, хто у якому регіоні не жив би, образно кажучи, «зшивають» свою країну. І завдяки цьому вона міцнішатиме, ставатиме стабільнішим наше суспільство, тоді його не так легко буде «розхитати» популістськими гаслами…

Як видається, у КС Івано-Франківщини глибоко усвідомлюють це своє покликання – «зшивати» державу. Йдеться і про те, що в Україні, яка хоче приєднатися до спільноти демократичних розвинених країн, базою для стабільності має бути середній клас – він, як свідчить досвід тих країн, великою мірою визначає суспільну думку з найважливіших питань життєдіяльності держави. На жаль, в Україні можновладці, всупереч їхнім запевненням, не забезпечують умов для того, щоб середній клас став справді основою суспільства.

– Певна річ, і до цієї проблематики, – зазначив колишній народний депутат України Зіновій Шкутяк, – наше обласне КС привертатиме увагу регіональної і центральної влади. До того ж можемо підказати їй чимало корисного, адже серед громадських активістів уже поважного віку є люди з багатющим управлінським досвідом, якого лише набувають теперішні молоді чиновники. Отож ми шукатимемо способи співпраці з владою – можливо, й для того, щоб застерегти управлінців від якихось необдуманих кроків, помилок. Зрозуміло, при цьому самі ми нічим і ніким керувати не будемо, але ж маємо право висловити свою думку з питань, скажімо, проведення мобілізації, потреби у збільшенні фінансової допомоги місцевих самоврядних органів українській армії та інших, які неабияк турбують українське суспільство. Бачимо хиби й недоліки законів – як тих, котрі нині, у воєнний час, ухвалює Верховна Рада, так і попередніх, виконання яких засвідчило їх недосконалість. Як-от щодо децентралізації. Очевидними є прорахунки влади при проведенні адміністративно-територіальної реформи на Івано-Франківщині. Для прикладу: прилегле впритул до обласного центру село Угринів створило свою невеличку ТГ, тоді як до міської територіальної громади увійшло досить віддалене від Івано-Франківська село Камінне Надвірнянського району… Тепер уже, наскільки знаю, на рівні органів державної влади і в Києві, і в області ведуть мову про те, що 62 ТГ для такого невеликого регіону, як наш, – це явно забагато, потрібно скорочувати їх кількість, переформатовувати, себто приєднати до економічно сильніших ТГ ті, які неспроможні утримувати себе…

– Так сталося тому, що закон про децентралізацію, – переконаний член Ради обласного КС і Ради Кола старійшин України, голова івано-франківського науково-просвітницького товариства «Просвіта-Світовид» Олег Полівчак, – фактично суперечить нормам Конституції України. До речі, в ній немає згадки про старост, які залишилися, щоправда, з урізаними повноваженнями, замість сільських голів там, де було ліквідовано сільські ради. Старосту не обирають жителі села, а призначає його голова об’єднаної територіальної громади. Отож знаю факти, коли на цю посаду влаштовують своїх родичів, кумів чи сватів, а не авторитетних в очах односельців людей – приміром, тих, котрі тут роками сумлінно працювали сільськими головами. Дехто з очільників громад підбирає собі такого старосту, який ні в чому не перечитиме йому, щоб легше було «провертати» з вигодою для себе оборудки з продажем вільних земельних ділянок у селі. Адже тепер земля, яка раніше перебувала в комунальній власності громади села, після ліквідації в ньому самоврядного органу стала вже землею об’єднаної ТГ, і декотрі голови громад розпоряджаються тими земельними ділянками як їм заманеться. Зрештою, суперечить нормам Конституції, на мій погляд, і закон про продаж землі. Тож до нього потрібно внести кардинальні зміни, а з огляду на воєнний стан у державі невідкладно зупинити чинність низки статей закону, які стосуються продажу землі…

Як розповіли Євген Романишин і надвірнянець Ярослав Лесюк, якого на установчих зборах у столиці теж обрали до складу Ради Кола старійшин України, у вісьмох палатах цієї громадської спілки вже почали напрацьовувати пропозиції щодо прийняття необхідних для виходу держави із кризової ситуації урядових рішень, внесення змін до чинних законів та й проєкти нових, які подаватимуть на розгляд Верховної Ради через тих народних депутатів, котрі поділяють бачення активістами нового громадського руху шляхів якнайскорішого розв’язання назрілих для держави проблем. В обласному КС так само створили аналогічні палати за такими напрямами: консолідація українського суспільства, формування української нації, захист Вітчизни; державне урядування і місцеве самоврядування; правоохорона, судочинство і правовий захист громадян України; економіка, планування і фінансування; соціальний захист, охорона здоров’я, демографічний стан українського суспільства; відродження духовності, історії, культури й традицій української нації; наука, освіта майбутнього; інформаційно-аналітична робота і взаємодія й комунікація КС із суспільством, органами управління.

А одним із перших документів, який ухвалило Коло старійшин Івано-Франківщини, стало звернення до очільників її ТГ, а також до голови ОДА/ОВА Світлани Онищук, щодо необхідності значного збільшення територіальними громадами фінансової підтримки української армії. І, думається, не без впливу цього звернення й оприлюднення новою громадською структурою відповідної інформації ситуація набагато поліпшилась. Якщо на початку 2023-го частка виділених із бюджетів ТГ на цю мету коштів становила лише 1,5%, то на кінець року – уже в середньому 18%. Тут незаперечний лідер – Івано-Франківська МТГ, яка спрямувала на допомогу Силам оборони України 20,3% фінансового ресурсу свого бюджету (з урахуванням коштів, виділених на соціальну підтримку сімей загиблих на війні захисників України і на лікування поранених воїнів – жителів громади). Націлювало Коло старійшин територіальні громади на те, щоб відповідним орієнтиром для них став показник 20%. На жаль, нинішнього року обсяги допомоги громад армії зменшилися, зокрема через надміру роздуті штати їх працівників, через те, що в багатьох із них, як зазначалося на засіданні Ради обласного КС, витрачають великі кошти на такі ремонти інфраструктури населених пунктів, з якими, з огляду на воєнний стан у державі, могли б і зачекати. Як-от з вимощенням плитками хідників – це голова Кола старійшин області Є. Романишин бачив недавно на власні очі у мікрорайоні «Ямна» Яремча. З річного бюджету цієї ТГ 197,6 млн грн заплановано виділити на допомогу ЗСУ лише 4,5 млн, тобто 2,5%. Ще менші частки – 1,3%, 1,5%, 1,7% – заклали на цю мету в бюджети, що становлять відповідно 75,7, 187, 254,2 млн грн, Ланчинська, Делятинська та Верховинська селищні ТГ. Коломийська, Калуська й Надвірнянська МТГ передбачили спрямувати на підтримку Сил оборони зі своїх бюджетів у розмірі 1 млрд 24 млн, 907,5 млн та 316,1 млн грн відповідно 8,8% (з урахуванням соціальної допомоги сім'ям загиблих на фронті воїнів), 3% і 5,4%. Першу ж позицію щодо передбаченої на допомогу армії частки коштів річного бюджету далі посідає Івано-Франківська МТГ – із 3,6 млрд грн заплановано витратити на цю мету 15% (527,1 млн).

Утім, ґрунтовного аналізу ситуації з виділенням коштів для потреб ЗСУ в першому кварталі нинішнього року на засіданні обласного Кола старійшин не вийшло, бо чимало громад тепер просто проігнорували його прохання надати відповідну інформацію. Але ж у цій громадській структурі зібралися не якісь самозванці – Коло старійшин України, відповідно до його статуту, затвердженого Міністерством юстиції, є «дорадчо-консультативним та контрольно-наглядовим органом українського народу». Чи ті ТГ далі приховуватимуть відповідні дані від громадськості й не надішлють їх Колу старійшин області і за підсумками першого півріччя 2024-го? У такому разі активісти не зможуть оприлюднити ту цінну інформацію через медіа – відзначити найкращих у життєво важливій справі підтримки фронту, як і назвати тих, що пасуть задніх, не зможуть підготувати відповідне звернення до голів ТГ та обласної влади. Чи часом не спустив хтось вказівку громадам, щоби більше не надавали старійшинам таку інформацію? Члени Ради новоствореної громадської організації на своєму засіданні висловлювали сподівання на обіцяну ще з торішнього листопада зустріч із керівницею ОДА/ОВА – хочуть поділитися з нею своїм поглядом на суспільно-політичну ситуацію в області й державі, конкретними пропозиціями щодо розв’язання тих проблем у житті краю, котрі їх особливо непокоять.

Євген Романишин так відповів на моє запитання щодо перспектив новоствореної громадської структури:

– Справді, ми зробили ще довшими списки офіційно зареєстрованих на сьогодні в державі й регіоні кількох сотень більших і менших громадських об’єднань, спілок, організацій, доповнивши їх віднедавна ще й Колом старійшин України, а на регіональному рівні – Колом старійшин Івано-Франківської області. Сподіваємося, що наше громадське утворення якраз і не буде «мертвонародженим дитям», а під своїм «дахом» об’єднуватиме активістів, котрі спільно вироблятимуть для владних інституцій рекомендації щодо виходу із нинішньої архікритичної ситуації, в якій опинилася Україна внаслідок вторгнення рашистського агресора. У складі КС Івано-Франківщини є представники «Просвіти», Народної ради Прикарпаття, Спілки офіцерів України, Всеукраїнських об’єднання ветеранів і братства ОУН-УПА, інших громадських структур. Ми хотіли б, щоб Коло старійшин бодай віддалено нагадувало Народний рух України 90-х. Тож запрошуємо приходити на наші зібрання в обласному Народному домі «Просвіта» всіх людей старшого віку, які мають бажання й сили активно засвідчити свою громадянську позицію.

Насамкінець згадаю і прикрий момент, який не можу обминути в розповіді про Коло старійшин Івано-Франківської області. На відміну від цієї ГО, у заснованій після неї через п’ять місяців такій спілці всеукраїнського рівня уже невдовзі виразно проявилися негативні внутрішні процеси, спричинені намірами деяких членів Ради старійшин – керівного органу Кола старійшин України усунути від керівництва обраного на установчих зборах головою спілки Михайла Бугайця – ініціатора її створення, професора Національного університету «Львівська політехніка», очільника Конгресу громадських об’єднань України. Чвари між членами Ради старійшин спалахнули ледь не одразу після реєстрації у лютому нинішнього року Мін’юстом новозаснованої спілки. Від всеукраїнської громадської структури на ґрунті незгод у питаннях майбутньої її діяльності відкололися Кола старійшин Києва й Київської області і… сформували й навіть спромоглися офіційно зареєструвати паралельну структуру з такою самою назвою, як та, у якій залишилася більшість її засновників – регіональних Кіл старійшин, серед них – й Івано-Франківська обласна. Тож тепер та «більшість» позиватиметься з «меншістю» через суд у сподіванні, що він у результаті розгляду цієї парадоксальної, на перший погляд, справи ухвалить справедливий вердикт щодо того, котра із двох сторін має законне право репрезентувати цю всеукраїнську громадську структуру, а котра ні. Ситуацію ще більше ускладнило те, що зовсім недавно М. Бугаєць, на жаль, відійшов у вічність (думається, що й організаційні чвари вплинули на раптове погіршення його здоров’я).

Та попри все, за словами Євгена Романишина, тривожні тенденції у становленні Кола старійшин України, які проявилися на столичному рівні, не підважили підвалин цілеспрямованої роботи очолюваного ним обласного Кола старійшин, яку провадять відповідно до схваленого на зборах плану і згідно з нормами затвердженого обласним управлінням юстиції статуту цієї ГО. Адже в нашій області така діяльність громадських активістів старшого віку започаткована не на порожньому місці, не вчора й не позавчора. Приміром, ще 2004-го створили Раду старійшин Надвірнянщини, яка ефективно впливає на розв’язання наболілих проблем життя району, на зміст тих рішень, що ухвалюють органи виконавчої влади й місцевого самоврядування. Останні три роки її очолює згаданий Я. Лесюк.