У Музеї мистецтв Прикарпаття поціновувачам живопису представили близько сотні робіт з родинної колекції митця, виконаних у різних техніках та жанрах на притаманні художнику теми, що відображають еволюцію його мистецького шляху. Живопис, графіка, різьблення по дереві, кераміка – від академічної філігранності, здобутої під час навчання у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури, до вироблення власного стилю на основі українського образотворчого фольклору.
Виставка складається з двох експозицій: у центральній залі виставлено роботи української, козацької та сакральної тематики, у малій – картини, присвячені гіркій темі Голодомору, де у драматичних, гранично напружених роботах оживає велика трагедія українського народу. Опанас Заливаха, уродженець Харківщини, мав шість років, коли в Україні почався голодомор. Страшні картини смерті односельців назавжди закарбувалися в його пам’яті, але завдяки метикуватості батька, сім’ї вдалося покинути село і виїхати на Далекий Схід…
На відкриття виставки завітали як відомі офіційні особи області, так і багато людей – друзів, товаришів та шанувальників творчості митця. Зокрема начальник обласного управління культури Володимир Федорак підкреслив, що О. Заливаха був не лише талановитим художником, а й незламним борцем за волю і незалежність України. Він не тільки брав активну участь у тогочасному мистецькому житті, підтримуючи відносини з відомими людьми, а й висловлював ідеї про необхідність створення нової української мистецької школи на основі ґрунтовного вивчення орнаментальної символіки. Ціною за активну проукраїнську позицію стало п’ять років у мордовському таборі суворого режиму з забороною малювати...
Від спогадів друзів та приятелів художника ставало затишно й легко, їхні розповіді про великого митця наче повертали час у зворотному напрямі, і здавалося, що й сам пан Опанас незримо присутній на цьому відкритті. Попри нелегке життя, яке налагодилося тільки в роки здобуття Україною незалежності, художник залишався відкритим і приязним. Не одному молодому митцю його підтримка подарувала крила для творчості і віру в себе.
Адже тільки наприкінці 1980-х років художник-дисидент отримав можливість показати свій мистецький світ широкому загалу. Зокрема 1988-го після багаторічних заборон було нарешті влаштовано персональні виставки О. Заливахи в Івано-Франківську та Львові, 1989-го – у музеї Тараса Шевченка в Києві, згодом – у Торонто, Лондоні, Нью-Йорку. У 1989 році Опанас стає лауреатом премії ім. В. Стуса, у 1995 році отримує Національну премію імені Тараса Шевченка. У 2003-му, за чотири роки до смерті художника у київському видавництві «Смолоскип» побачив світ його перший альбом з репродукціями робіт. В 2016 році в івано-франківському видавництві «Лілея НВ» вийшов альбом «Опанас Заливаха», який упорядкував мистецтвознавець Мирослав Аронець.
На виставці була присутня донька О. Заливахи Ярина, яка поділилася своїми спогадами про батька:
– Це – велика честь – бути донькою Опанаса Заливахи і нащадком роду Бандер. Батько, переїхавши до Івано-Франківська, одружився з донькою Василя Бандери Дариною, об’єднавши в одній родині Схід і Захід, як колись це зробив Іван Франко, одружившись з Ольгою Хоружинською...
Нагадаю, що три роки тому в Івано-Франківську відкрили пам’ятник художникові, є в місті й вулиця, названа його іменем. На жаль, із багатьох робіт митця у громадських міських будівлях збереглися одиниці, багато з них безжально знищено вже за роки незалежної України. Також досі в обласному центрі немає музею Опанаса Заливахи чи принаймні приміщення для постійної експозиції його робіт…
