Саме «старожитня» техногенна діяльність людства чинить чимраз більший руйнівний тиск на довкілля. Руйнівні торнадо та цунамі, що народжуються в океанах і накривають узбережжя багатьох країн – США, Японію, Таїланд, Китай. Несподівані затяжні зливи, внаслідок яких у буквальному розумінні йдуть під воду цілі міста, а то й регіони в Іспанії, Франції, Німеччині, в Сибіру. Не є винятком і Україна, про що особливо засвідчив 2020-й. Масштабні лісові пожежі та неприродно високі, аж до 50 градусів за Цельсієм, температури в Австралії та Європі… Це все очевидні свідчення змін клімату на нашій планеті. І природні катаклізми останніми десятиліттями повторюються дедалі частіше.

Зміна клімату на сьогодні – це, без перебільшення, найбільша загроза для виживання людства. Запобігти ймовірній загибелі всього живого на планеті через нагромадження глобальних екологічних проблем – це, сказати б, надважливе завдання кожної країни, міждержавних і транснаціональних альянсів, а також регіональних та місцевих громад.

Експерти-екологи з питань змін клімату фактично одностайні в тому, що антропогенний вплив на кліматичну систему є домінуючою причиною потепління, що спостерігається з середини ХХ століття. Фактично відтоді, коли промисловість розвинулася до глобальних масштабів. І ми бачимо, що останніми роками майже вдвоє зросла повторюваність днів із максимальними температурними екстремумами. Особливо влітку, коли температура повітря в окремих країнах підвищується до 35, а то й 40 градусів за Цельсієм, а подекуди доходить майже до 50 градусів. У принципі такі високі температури належать до екстремальних погодних явищ.

Глобальні зміни клімату – реальність і загальносвітова проблема. Всі країни світу відповідальні за зміну навколишнього середовища і клімату, які тісно між собою пов’язані. Жителі окремих країн, які ще не відчули на собі зміни клімату якраз скептично ставляться до цих проблем. Проте якщо ті зміни й відбуватимуться за межами регіону, вони все одно безпосередньо впливатимуть на нього: екологічні процеси, кліматична міграція, епідемії й інші захворювання, загрози продовольчій безпеці не визнають державних кордонів – відгородитись від них не зможе ніхто.

Вже й ми, українці, на собі відчуваємо аномальну спеку влітку, засуху, посилення паводків, часті випадки лісових пожеж, відсутність снігу взимку, нові природно-кліматичні зони та види флори й фауни. Це все реальність, яка щороку стає дедалі очевиднішою.

Мета моєї статті – узагальнення знань, нагромаджених ученими та практиками про зміну клімату та його очікувані наслідки. Під час її підготовки використано чимало публікацій, з яких узято найнеобхіднішу для читачів інформацію, щоб кожен зміг з нею ознайомитися й бути готовим до змін у навколишньому природному середовищі та кліматі. Щоб ні для кого вони не були неочікуваними і аби кожен на своєму місці зміг внести свою лепту для збереження довкілля. А для цього багато не треба. Скажімо, жителям населених пунктів достатньо не спалювати суху рослинність восени та навесні, що часом призводить до лісових пожеж; підприємцям досить скоротити обсяги використання вугілля і цим зменшити викиди парникових газів, чиновникам же варто прийняти нове законодавство, яке посприяє зменшенню шкідливого впливу на довкілля…

Хочу відзначити, що з розпадом СРСР Україна й інші колишні радянські республіки отримали у спадок виснажені нераціональним використанням природні ресурси й пов’язані з ними проблеми: велику кількість токсичних відходів гірничодобувної і важкої промисловості, стихійні звалища твердих побутових відходів (ТПВ), не функціональні очисні споруди, звалища промислових відходів, некаптажовані свердловини (не облаштовані згідно з екологічними вимогами) для видобутку вуглеводнів та інших корисних копалин, виснажені чорноземи і забруднені водоймища. На додаток до складних екологічних умов останніми роками населення і економіка країн потерпають від численних стихійних лих, викликаних у тому числі глобальною зміною клімату.

Екстремально високі й низькі температури, збільшення кількості спекотних днів, скорочення, а в деяких районах, навпаки, різке збільшення кількості опадів, сильні вітри та зливи, катастрофічні паводки і засухи, опустелювання й лісові пожежі – це все прояви змін клімату. Їхні негативні наслідки позначаються на сільському, лісовому і водному господарствах та інших галузях, а також на здоров’ї і безпеці людей. За прогнозами, обгрунтованими на різних моделях, до кінця ХХІ ст. середньосвітова температура повітря підвищиться на 2,5–5 градусів. Очікується, що температура підвищуватиметься дуже швидкими темпами до середини століття, коли чисельність населення планети досягне максимуму.

На думку міждержавної групи експертів зі зміни клімату, на кінець ХХ – початок ХХІ століття припав найдовший період потепління в Україні за більш ніж 120 років систематичних інструментальних спостережень. У середньому за 1988–2007 рр. температура повітря зросла на 1,1–2 градуси, і, за прогнозами, її поступове підвищення триватиме й надалі. Збільшилась кількість днів з так званими «тропічними ночами», коли температура із заходом сонця не опускається нижче 25 градусів за Цельсієм.

Якщо викиди парникових газів не буде скорочено, то до середини ХХІ ст. кліматичні зміни матимуть сезонний і регіональний характери, теплішими стануть переважно зимові й весняні місяці. Вчені прогнозують підвищення температури в різних частинах України від 1 до 5 градусів за Цельсієм. Існують припущення, що на її території з’явиться зона тропічного клімату і розшириться зона субтропічного. Фактично на всій території нашої держави прогнозують збільшення кількості опадів взимку, навесні чи на початку літа і зменшення влітку й восени, що підвищить імовірність посух, що, власне, ми й спостерігаємо впродовж 2020-го. Засухи чимраз частіше охоплюють і великі території, а також поширюються на райони, які традиційно належали до зон достатнього зволоження.

Найбільш розповсюджені стихійні явища – зливові дощі, які можуть викликати селі і паводки, підтоплювати великі сільськогосподарські, промислові та житлові території.

Неприродно високі, по суті, екстремальні температури впливають на здоров’я людей, особливо літніх та знесилених. Також завдають чимало шкоди селянам, в тому числі й на Прикарпатті, коли городина на земельних наділах, на яких грунт спікся на суцільну закам’янілу кірку, на очах в’яне, жовтіє і засихає.

Але, як ми бачимо, зміни клімату відбуваються не лише в бік аномально високих температур. Останніми роками Європу, зокрема й Західну Україну, дедалі частіше накривають інтенсивні грози. Це не ті помірні дощі, які пам'ятають люди старших поколінь, що могли йти і два, і три тижні влітку, проте ліси, земля встигали ввібрати майже всю вологу, тому великі, руйнівні повені були рідкістю. Нині ж ми є свідками раптових злив, котрі, до того ж, супроводжуються градом та сильним вітром і шквалами. І якщо ще кілька десятиліть тому такі катаклізми були рідкісними, поодинокими, то тепер вони стають все частішими.

У Карпатах останніми десятиліттями спостерігається зміна висоти снігового покриву і нерівномірність випадання снігу. Почастішали випадки, коли сніг випадає в листопаді-грудні, потім у лютому, після січневих морозів, тане і знову випадає в березні.

За твердженнями науковців національних природних парків, заповідника «Горгани» Прикарпаття та Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва ім. Пастернака, зміна клімату і збільшення кількості екстремальних погодних явищ змінюють умови росту лісу і безпосередньо впливають на процеси життя лісових рослин і тварин, тому зміщення меж природних зон уже стає реальністю, і це підтверджує поява нехарактерних видів флори і фауни. У зв’язку зі зміною мікрофлори екосистем, викликаною зміною клімату, в Карпатах простежується тенденція до масового всихання ялини та ялиці. Спеціалісти вважають, що масове всихання хвойних дерев у Карпатах є надзвичайно небезпечним, оскільки сухому лісові загрожує стрімке поширення пожеж, лісових захворювань, розмноження шкідників.

Зміни в навколишньому природному середовищі призводять до зростання кількості серцево-судинних, респіраторних, інфекційних, онкологічних та інших захворювань у населення. Збільшення кількості опадів і перезволоження грунтів викликає небезпеку появи малярії та інших інфекцій, носіями яких є комарі. Зміна температури повітря провокує грибкові захворювання. Скажімо, високі температури влітку 2010 року спровокували зростання кількості дерматологічних захворювань у Східній Європі на 25 відсотків порівняно з 2009-м.

Збільшення спекотного періоду сприяє активізації кліщів і поширенню інфекцій, які вони переносять. Зміна температурного режиму може також спровокувати появу нових видів захворювань.

Щоб запобігти катастрофічним змінам клімату та руйнуванню озонового шару планети, 154 держави підписали 1992 року відповідну Рамкову конвенцію ООН, а 1997-го було прийнято Кіотський протокол до неї. Україна є стороною-учасницею обох угод. Зауважу, що Рамкова конвенція ООН про зміну клімату містить лише загальні принципи та наміри щодо стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері, тоді як Кіотський протокол закріпив кількісні зобов’язання щодо обмеження або скорочення викидів парникових газів протягом 2008–2020 рр., проте лише для певної кількості сторін. Тому дуже важливим кроком у боротьбі зі змінами клімату вважають укладення в грудні 2015-го нової глобальної кліматичної домовленості – Паризької угоди, яка набула чинності 4 листопада 2016 року. Фактично вона покликана об’єднати зусилля країн задля того, щоби приріст глобальної середньої температури повітря на планеті до кінця ХХІ ст. не перевищив 2, а в ідеальному випадку – 1,5 градуса за Цельсієм. При цьому кожна з країн має самостійно визначити свою політику щодо зниження або обмеження викидів парникових газів.

Україна була однією з перших європейських держав, яка завершила процедуру ратифікації Паризької угоди, продемонструвавши світові, що наша держава відповідально ставиться до проблеми кліматичних змін і готова зробити все для того, щоб можна було і забезпечити роботу промисловості, й домогтися того, щоб її вплив на зміну клімату був мінімальним. Відповідно до поданого урядом «Очікуваного національно визначеного внеску щодо скорочення викидів парникових газів», їхній обсяг 2030 року не має перевищувати 60 відсотків від рівня викидів парникових газів 1990-го. Окремо наголошу, що наша держава підписала та ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною й Європейським Союзом, а також вона є договірною стороною Енергетичного Співтовариства і підписантом та договірною стороною Енергетичної хартії, відповідно до яких ми також взяли цілком конкретні зобов’язання щодо зменшення антропогенного впливу на довкілля та атмосферне повітря.

Зокрема схвалений Кабінетом Міністрів України 8 листопада 2017 року Національний план скорочення викидів від так званих великих спалювальних установок (об’єктів, які найбільше використовують енергоносіїв), кількість яких перевищує 220, зобов’язує нашу державу вагомо зменшити допустимі граничні значення викидів діоксиду сірки, оксидів азоту та пилу, які мають відповідати європейським нормам, та визначає плани повної реконструкції всієї енергетичної галузі.

Вирішив привернути увагу читачів до ще одного дуже важливого природного газу – його називають озон (у перекладі з грецької – «запашний»), наявність якого у достатній кількості забезпечує існування життя на планеті разом з іншими чинниками, серед яких – і температурний режим планети Земля.

Озон «залягає-простягається» в повітрі від земної поверхні й до близько 70-кілометрової висоти. Але найбільше його зосереджено на висоті 20-55 км від поверхні Землі. Чим цей газ необхідний? Особливість його в тому, що він поглинає певну частину сонячної радіації, що падає на поверхню Землі, регулює вертикальний і горизонтальний розподіл температури в атмосфері.

З погляду охорони довкілля не менш важливим є те, що озон визначає ультрафіолетовий клімат нашої планети і не пропускає до земної поверхні випромінювання, в умовах якого життя на Землі у сучасній білковій формі було б неможливим. Адже той жорсткий радіоактивний ультрафіолет, якщо з тієї чи іншої причини таки проникає до земної поверхні, пригнічує фотосинтез у рослин, спричиняє опіки шкіри та сітківки ока у людей, руйнує кров'яні тільця і молекули ДНК, сприяє зростанню злоякісних пухлин. Озон є своєрідним захисним екраном для всього живого на Землі, він поглинає сонячну радіацію, а клімат дуже чутливо реагує навіть на незначні зміни її «дози». Отже, з озоном можна пов’язувати як природні, так і штучні зміни клімату, а також його залежність від сонячної активності. Штучна зміна клімату – це наслідки зміни вмісту озону в атмосфері (поки що, на жаль, тільки у бік його зменшення). Саме озон є причиною блакитного кольору неба, він формує озоносферу – найважливішу частину атмосфери, яка впливає на клімат та захищає все живе від ультрафіолетового випромінювання.

1985 року фахівці-дослідники атмосфери повідомили несподіваний факт: вміст озону в атмосфері над Антарктидою зменшився за період з 1977 по 1984 рр. на 40 відсотків, а також додатково досліджено, що сфера зменшеного вмісту озону виходить за межі Антарктиди. На переконання вчених, утворення такої «озонової діри» відбувається внаслідок дій сполук хлору, що надходять в атмосферу переважно у складі антропогенних хлорфторвуглеводнів (ХФВ). Це інертні сполуки, що їх використовують як холодоагенти для кондиціонерів та холодильників, а також як хімічні агенти для виробництва пінопластів. Свою негативну роль у знищенні озону відіграє і масштабне «спалювання» кисню під час запусків космічних кораблів та польотів реактивних літаків.

Це відкриття стурбувало як учених, так і широку громадськість, оскільки воно означає, що шар озону, який вкриває нашу планету, перебуває у більшій небезпеці, ніж вважали раніше.

Стратосферний озоновий екран дуже чутливий до сучасних техногенних впливів, які досягли загрозливих масштабів. Вважають, що 500 надзвукових транспортних літаків, якщо вони регулярно літатимуть на висотах максимальної концентрації озону протягом року, здатні зменшити його загальний обсяг удвоє. Той самий результат руйнування озону дають і запуски космічних ракет будь-якого призначення, які також створюють «діри» в озоносфері діаметром у сотні кілометрів, – достатньо 85 таких пусків протягом року.

Жорсткий ультрафіолет має досить енергії для руйнування ДНК й інших органічних молекул, що викликає рак шкіри, особливо швидкоплинну злоякісну меланому, катаракту та імунну недостатність у людей. Природно, жорсткий ультрафіолет здатний викликати звичайні опіки шкіри та рогівки очей. Уже нині у всьому світі помітно зріс рівень захворюваності на рак шкіри.

Жорсткий ультрафіолет погано поглинає вода, тому він дуже небезпечний для морських екосистем. Зокрема планктон, який мешкає у поверхневому шарі води, в разі збільшення інтенсивності жорстокого ультрафіолету може серйозно постраждати, навіть загинути. Рослини менш чутливі до жорсткого ультрафіолету, але в разі зростання його дози можуть постраждати і вони. Звісно, якщо вміст озону в атмосфері значно зменшиться, людство легко знайде засіб захисту від жорсткого ультрафіолету, але при цьому ризикує померти від голоду.

Хлорфторвуглеці вже більш ніж 60 років використовують як «холодоагенти» у холодильниках і кондиціонерах, пропеленти для аерозольних сумішей, піноутворювальні агенти у вогнегасниках, очищувачі для електронних приладів, при хімічному очищенні одягу, у виробництві пінопласту.

З огляду на це, багато країн почали вживати заходи щодо скорочення виробництва і використання озоноруйнівних речовин, знайшовши їм замінники, безпечні для «запашного» газу. 1987 року в Монреалі підписали міжнародну Угоду про зменшення та подальшу відмову від виробництва речовин, які руйнують озоновий шар. Більше того, учасники провели ще вісім зустрічей, на яких ухвалювали доповнення до договору: у 1989 р. (Гельсінкі), 1990 р. (Лондон), 1991 р. (Найробі), 1992 р. (Копенгаген), 1993 р. (Бангкок), 1995 р. (Відень), 1997 р. (Монреаль) і 1999 р. (Пекін).

Монреальський протокол є незмінним супутником Віденської конвенції про охорону озонового шару. Реалізацію цих конвенцій та протоколу в Західній Європі успішно завершили. Там використання озоноруйнівних речовин скорочували навіть швидше, ніж це було передбачено в тих документах. На жаль, тривалість збереження цих озоноруйнівних речовин в атмосфері означає, що навіть за таких прискорених темпів виведення їх зі сфери споживання озоновий шар над Землею, можливо, цілком відновиться лише після 2050 року.

Зокрема, у сфері охорони довкілля, що визначено Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, ми зобов’язалися ратифікувати та надалі дотримуватися вимог щодо запобігання негативним змінам клімату та захисту озонового шару, визначених директивою Євросоюзу 2003/87/ЄС та двома регламентами – ЄС 842/2046 і ЄС 2007/2000. Варто зазначити, що значна частина техніки, яка містить озоноруйнівні речовини, – так звані фторовані парникові гази – перебуває безпосередньо в користуванні побутових споживачів. Мова йде про стаціонарні холодильники, кондиціонери, а також про теплові насоси, системи пожежного захисту і кондиціювання повітря та вогнегасники, котрі експлуатують і підприємства та організації.

Які головні завдання належить Україні виконати у цій важливій підсфері захисту довкілля? Чи, точніше, належало, бо ці роботи мали бути завершені ще до кінця 2017 року. Отож директива Євросоюзу 2003/87/ЄС та регламенти ЄС 842/2046 і ЄС 2007/2000 зобов’язують органи влади найперше забезпечити облік техніки, що містить фторовані парникові гази, та не допускати безконтрольного поводження з цими речовинами – агрегати, що містять холодоагенти, потрібно здавати на утилізацію на спеціалізовані підприємства. З другого боку, ставиться завдання, щоб холодоагенти, які спричиняють руйнування озонового шару, замінити сучасними безпечними аналогами. Необхідно внести зміни до чинного законодавства, які посилили би відповідальність тих, хто працює з обладнанням, що містить небезпечні холодоагенти, бо устаткування, яке має фторовані парникові гази, є не лише у побутових, а й у промислових споживачів.

Директива Євросоюзу 2003/87/ЄС передбачає більш жорстке ставлення до поводження з фторованими парниковими газами, а саме: встановлення порядку здійснення моніторингу, звітності та верифікації операторів установок, які їх містять, та встановлення системи перевірок і штрафних санкцій за порушення регламентів. Думаю, важливим буде встановлення освітніх та мінімальних кваліфікаційних вимог для персоналу, який проходить технологічні операції із фторованими парниковими газами. Також передбачено запровадити систему маркування та звітності і розробити програми поступового зменшення і припинення використання обладнання, що містить фторовані парникові гази, а також поступове припинення виробництва, розміщення на ринку та використання цих речовин, окрім передбачених директивою ЄС винятків, та визначення дієвих заходів для запобігання і зменшення витікання озоноруйнівних речовин шляхом запровадження процедур моніторингу і перевірок.

Відповідно певні зміни очікують і на промисловий сектор. Зокрема згідно з вимогами директиви Євросоюзу 2003/87/ЄС та регламентів ЄС 842/2046 і ЄС 2007/2000 українські підприємства зобов’язані будуть здійснювати свою діяльність на підставі отриманих екологічних дозволів, модернізувати виробництво та запровадити новітні системи моніторингу викидів парникових газів та надалі дотримуватися більш суворих вимог під час здійснення технологічних операцій з обладнанням, що містить фторовані парникові гази, відповідати суворішим вимогам та обмеженням з метою поступового припинення обігу небезпечних речовин та зменшення їх негативного впливу на озоновий шар.

Україна прийняла низку важливих законодавчих актів, зокрема розпорядження Кабінету Міністрів України від 8.11.2017 року №796-р «Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок»; постанову Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 року №827 «Деякі питання здійснення державного моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря»; Закон України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів» 12.12.2019 року; Закон України «Про регулювання господарської діяльності з озоноруйнівними речовинами та фторованими парниковими газами» 12.12.2019 року.

Такі кроки щодо зменшення негативного впливу на довкілля у плані створення нового законодавства зроблено, але більш важливе завдання – це зробити все, щоб прийняте законодавство запрацювало. Таким чином ми постаралися би зменшити такий вплив на зміну клімату, в тому числі й на опустелювання Землі, на частоту повторюваності тих природних катаклізмів, які спостерігаємо останніми роками.

Мушу наголосити, що не лише влада, а й усі ми, жителі міст та сіл, маємо зробити свій внесок у відвернення катастрофічних, незворотних змін клімату на Землі та захисту озонового шару планети. Маю на увазі, зокрема, таке поширене на Прикарпатті явище, як спалювання сухої трави та бадилля на городах і полях, опалого листя й навіть твердих побутових відходів у господарствах. Це якраз і є той негативний внесок у погіршення стану довкілля, який роблять пересічні жителі нашого краю. До управління екології ОДА надходить багато скарг від наших краян з приводу ось такого варварського і вкрай шкідливого і для атмосфери, і для землі методу утилізації сухої рослинності й ТПВ. А ще часто-густо скаржаться на стихійні звалища.

Щоправда, тут мушу зауважити, що є частка вини за такий стан справ і керівників органів місцевого самоврядування. Бо в багатьох населених пунктах області та України вони не подбали про встановлення контейнерів для твердих побутових відходів та не налагодили вивезення ТПВ на належно облаштовані полігони, тож жителі і не бачать іншого виходу, як спалювання побутових відходів, хоча, можливо, й розуміють, що цим самим завдають великої шкоди природі.

Природний парниковий ефект на Землі підтримується завдяки віковому балансу між викидами парникових газів і утриманням їх поглиначами. Найбільшими поглиначами вуглекислого газу, частка яких становить близько 70 відсотків сукупних антропогенних викидів парникових газів, є океан і наземна біомаса. Зменшення вирубування і додаткове насадження лісів можуть значною мірою знизити антропогенний тиск на клімат Землі.

Тобто наше завдання полягає в тому, щоб, з одного боку, дбати про збереження природних компенсаторів антропогенного впливу на атмосферне повітря. Маю на увазі найперше лісів, що вкрай актуально загалом для всього регіону Українських Карпат. Наше, м’яко кажучи, нелогічне, безвідповідальне ставлення до них, коли непоодинокими є випадки масштабних і суцільних рубок дерев на гірських схилах, і невчасне та обмежене насадження саджанців призводить до того, що «здоров’я» лісів з кожним роком погіршується, а площі деревостанів, які служать природними компенсаторами антропогенного впливу на атмосферу, скорочуються. Разом з цим ми спостерігаємо і пониження рівня грунтових вод, і зникнення окремих струмків, що формують водотоки наших гірських і рівнинних рік – це перші загрозливі ознаки опустелювання.

З другого боку, завдання полягає в тому, щоб у стислі терміни максимально зменшити обсяги викидів парникових газів за рахунок впровадження екологічно чистих технологій, підвищення ефективності використання енергоресурсів, а також застосування альтернативних поновлювальних джерел енергії. Багаторічний моніторинг за станом атмосферного повітря виявив яскраво виражену тенденцію до підвищення середньорічної температури. Більшість фахівців пов’язують це явище зі збільшенням концентрації газів, які заведено називати парниковими. Антропогенні викиди – це діоксид вуглецю, метан, закис азоту та інші, що належать до групи парникових газів і здатні значною мірою збільшити парниковий ефект. Наслідком цього може стати підвищення середньорічної температури протягом нинішнього століття на 2–5 градусів за Цельсієм.

Зокрема великі зміни у своїй технології зобов’язані зробити найбільші підприємства-забруднювачі атмосферного повітря на Прикарпатті. Відповідно до вимог Національного плану скорочення викидів, у який від Івано-Франківської області потрапило два об’єкти, – це ВП «Бурштинська теплова електрична станція» АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» та ДП «КАЛУСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ-НОВА», в період дії цього документа з 1.01.2018 року по 31.12.2033 року ВП «Бурштинська теплова електрична станція» АТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» на п’ятьох енергоблоках (№ 8, 9, 10, 11, 12) зобов’язане скоротити обсяги викидів діоксиду сірки з 65004,0 до 3025,9 т/рік. Також заплановано скоротити протягом того самого періоду на цих же енергоблоках обсяги викидів оксиду азоту з 6161,8 до 3025,9 т/рік. Що ж до зменшення обсягів викидів пилу, то їх обсяг за цей період має зменшитися від 6680,5 до 302,6 т/рік.

А також для скорочення викидів діоксину сірки, оксиду азоту та речовин у вигляді суспендованих твердих часток, не диференційованих за складом від чинних великих спалювальних установок за період 2018–2033 рр., заплановано здати в експлуатацію низку різного обладнання на п’ятьох енергоблоках (№ 8, 9, 10, 11, 12), а саме: електрофільтри, тканинні фільтри, обладнання для мокрої сіркоочистки, обладнання для напівсухої десульфуризації, селективного каталітичного відновлення, для комбінованого селективного некаталітичного та каталітичного відновлення. Це все устаткування буде введено в дію протягом 2023–2029 рр. До 2023-го чинні енергоблоки (№ 1, 2, 3, 4, 6), віднесені до установок, що працюватимуть менше 20000 годин, буде замінено новими вугільними спалювальними установками. Енергоблоки № 5,7 працюватимуть менше 40000 годин та їх буде замінено новими вугільними спалювальними установками до 2023 року.

Аналогічне переобладнання очікує і наше друге підприємство – ДП «КАЛУСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ-НОВА. Що ж до інших наших підприємств-забруднювачів атмосферного повітря, то на виконання угоди про асоціацію між Україною й ЄС у сфері довкілля і згідно з директивами, взятими нашою державою для їх виконання відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 14.08.2019 №827, Україну поділено на зони та агломерації, у яких має бути встановлено автоматизовані стаціонарні пункти спостереження за якістю атмосферного повітря, що надаватимуть онлайн-інформацію про стан атмосферного повітря на території Прикарпаття. Таке обладнання має бути встановлено у всій Україні. І вітчизняна автоматизована система якості атмосферного повітря працюватиме спільно з такою самою європейською мережею.

Відповідно до наведеної вище постанови на території нашої області передбачено одну агломерацію – агломерацію Івано-Франківської міської ОТГ і зону Прикарпатського регіону. Щодо цих обох територій необхідно розробляти програму державного моніторингу атмосферного повітря і подавати на погодження до Міндовкілля України. У ній має бути передбачено фінансування на придбання установок та обслуговування автоматизованих пунктів спостереження.

Така автоматизована система моніторингу атмосферного повітря у всіх країнах ЄС працює без участі людини – маю на увазі, що «прилади», наявні у цих пунктах спостереження, підключено до всеєвропейської системи, і вони в онлайн-режимі інформують про стан атмосфери в місці розташування цього пункту всіх, кого те цікавить – тобто існує публічний доступ до цієї інформації.

Окрім того, проводячи такий моніторинг, зможемо мати інформацію, яку можна використати для притягнення до відповідальності порушників, котрі допустили перевищення гранично допустимих викидів в атмосферне повітря.

Насамкінець ще раз повернуся до теми масштабних катаклізмів, які становлять реальну небезпеку для життєдіяльності людства. Наведу приклади найбільших із них, аби окреслити тенденцію. Приміром, США: цьогорічні каліфорнійські пожежі стали найбільш руйнівними за всю історію штату і найбільш смертоносними за минувшину всієї країни. Вони забрали життя щонайменше 86 осіб, знищили близько 12 тис. будинків і будівель, через них евакуювали близько 250 тис. жителів штату. Температура повітря в Каліфорнії сягнула 490 Цельсія і вище. В Каліфорнійському національному парку «Долина смерті» зареєстровано одну з найвищих температур на планеті – 54,40 за Цельсієм. Загалом вогнем знищено понад 809 тис. га землі, що «побило рекорд» 2018-го, коли «згоріло» 793,1 тис. га. Для боротьби з пожежами було задіяно 14 тис. рятувальників.

Австралія: внаслідок масштабних лісових пожеж, які спалахнули ще наприкінці 2019-го, на 5 січня 2020 р. згоріло близько 6,3 мільйона гектарів лісів, знищено понад 2 500 будівель, загинуло 25 людей. За підрахунками експерта з біорозмаїття Австралії в Сіднейському університеті професора Кріса Дікмана, у лісових пожежах постраждало більше мільярда тварин.

Україна: лісові пожежі в Чорнобильській зоні у квітні цього року, які гасили понад 300 осіб з допомогою понад 120 одиниць спецтехніки, охопили було 11,5 тисячі гектарів, знищили 12 віддалених сіл, а паводки на Заході України 2020-го вважають найбільшими в історії Західної України за останні 60 років: підтоплено 285 населених пунктів, 9 994 будинки, зруйновано 117 км автодоріг, пошкоджено 500 км автодоріг і 135 мостів. Загальні збитки від повені становили понад три мільярди гривень.

Через, повторюю, наслідки сильних злив з градом, шквальних вітрів, руйнівних ураганів, що дедалі частіше накочуються на узбережжя Сполучених Штатів, пожеж в Австралії та інших природних катаклізмів люди, на моє переконання, мали б нарешті усвідомити, що, можливо, ті астрономічні суми коштів, які нині вимушено витрачають на подолання наслідків стихії, краще вкладати у наукові дослідження, здатні знизити антропогенний тиск на клімат та запобігти руйнуванню озонового шару, і на впровадження їхніх результатів у всі сфери нашої життєдіяльності. Маю на увазі зокрема розробки у сфері низьковуглецевих технологій, що дають змогу зменшити обсяги спалювання вугілля для виробництва електричної і теплової енергії, сонячні батареї, енергію вітру та морських хвиль. Нині є вже достатньо альтернативних видів створення енергоресурсів, будують великі сонячні, вітрові електростанції, налагоджено серійний випуск електроавтомобілів, використовують тепло нашої планети для обігріву різних приміщень – цей перелік ще можна продовжити на пів сторінки. То чому ж нині, коли людство вже має всі ці винаходи, прискореними темпами не переходити до їх використання-застосування?!

Щоправда, окремі країни Європи, причому не лише на урядовому, а й на муніципальному рівнях, демонструють нам приклад дуже відповідального підходу до відвернення загрози незворотного глобального потепління. Зокрема Німеччина ставить перед собою завдання до 2030 року 80 відсотків транспорту замінити електроавтомобілями. Англія з 2030-го заборонятиме своїм громадянам купувати авто з двигунами внутрішнього згорання. А в окремих містах у цій країні планують цілковито перейти на електричний транспорт, що забезпечуватиме чистоту повітря на всій їхній території. Водночас науковці низки країн, зокрема Японії, працюють над тим, щоб виділити з води водень і використовувати його як пальне, що не має фактично ніяких шкідливих викидів.

Очевидно, що й ми, українці, маємо активніше рухатися в цьому напрямі, розглядаючи природоохоронні заходи, впровадження вимог екологічних директив Євросоюзу не лише як неминучі видатки коштів, а й водночас як можливість модернізувати провідні сектори економіки України, зробивши їх і безпечними для довкілля, і значно ефективнішими у плані виробничої діяльності.